ŷ������

Одразу зізнаюся - Санченка я читаю давно і з задоволенням, все таки не так багато письменників власне пишуть про твоє рідне місто, а не просто принагідного згадують його)
Тож коли я лише почала читати цю збірку, першою моєю думкою було "Я вже це десь читала". І таки правда - деякі історії вже мимохідь згадувалися в раніших оповідках, а одна - Помполітська недуга - це переклад на українську зі збірки "Вызывной канал". Тому моєю першою емоцією було розчарування і, навіть, до певної міри, образа на автора, який "згодовує" своїм прихильникам старі оповідки. Але ці почуття дуже швидко забулися, бо їх витіснили інші - переживання за кожного героя книжки, які чимось нагадують благородних піратів, таких як капітан Блад, для яких кодекс честі, морське братерство - це не пусте слово і які не залежать від зовнішніх обставин. А ще - проживання кожної ситуації - чи то смішої, як то бувальщини з курсантської молодості або попередніх рейсів, чи то небезпечної, як потрапляння судна в штром.
Крім сюжетних перепитій, я в захваті від поєднання (само)іронії, а подекуди і відвертого сарказму, з ліричністю та сентиментальністю, яке абсолютно ненав’язлив�� передає, принаймні мені, відчуття любові до сім’��, такої неоднозначної батьківщини, містичної та стародавньої Грузії, а найголовніше - до Моря, такого різного - і ласкавого, і бурхливого - яке не терпить лукавства і вимагає від тебе лише одного - "Зроби це або помри", як і той період часу, про який пише Санченко.
А найголовніше, після прочитання кинижки залишається післясмак гордості за тих, хто таки пережив-переборов той час і змогли залишилися людьми, та з’являєтс�� надія, що і ми зможемо так само гідно пройти випробування своїм часом.