ŷ������

Страшенно болюча книжка, суцільне скло. Назавжди запам'ятаю її, перечитувати більше не зможу...

"У їхніх візитах немає жодного порядку, дівчатам нікуди втекти, ніде сховатися. Дівчат тільки дев'ять, і волею випадку може трапитися так, що котрусь із них солдати щоночі вибирають «для забави», один чи й кілька разів поспіль. Хвороба не виправдання, краще взагалі не згадувати про хворобу, адже це не перешкода солдатам у їхній «забаві». Надвечір кожна здівчат думає одне й те саме: сьогодні вночі моя черга �� чи ні?"

"Стоячи під душем у його лазничці, вона щоразу запитує себе, чи й Капітан відчуває той запах інших чоловіків на її шкірі, той смердючий слід, який в'ївся у її тіло? Чи відчуває Капітан їх �� тих інших чоловіків? Чи заважае це йому, чи навпаки �� тільки збуджує Капітана? Ох, ця їхня єдність у приниженні жінок, це їхне чоловіче братство, коли вони спостерігають один за одним під час статевого акту, - чи все це збуджує чоловіків?"

"Стосунки з Капітаном �� підвищення її концтабірного статусу. Тепер С. має виконувати забаганки тільки одного чоловіка. Це справжня перемога для бранки з «жіночої кімнати». Це крок уперед до повернення власної гідності".

"Її тіло лежить на лікарняному ліжку, наче якийсь неживий предмет, спорожнілий мішок, поліетиленова торба. Нічого не змінилося після її від'їзду з концтабору. С. і далі перебуває у владі своїх катів, тепер навіть більше, аніж живучи в «жіночій кімнаті». Лише зараз C. усвідомлює, що жіноче тіло все одно ніколи не належить цілком самій жінці. Воно належить іншим чоловікові, дітям, родині. Під час війни - ворожим солдатам".

"Подарувавши життя книзі «Ніби мене нема (є)», видавництво «Комора» звело меморіал кожній з тих нещасних безіменних замордованих жінок і дівчат, імена яких історія не зберегла. Читаючи її, ви віддаєте шану кожній з тих, хто пережив насильство, свавілля і збезчещеність, кожній, кого було забуто, а кат так і не був покараний. У багатьох з героїнь твору Славенки Дракуліч немає могили чи пам'ятника, але вони оживають на сторінках цієї книги,
розповідаючи свою історію".

Забути не можна говорити