ŷ������

Дуже цікаво було познайомитись з цим автором, з його трагічною біографію. Підмогильний один з представників «Розстріляного відродження», його вбили у Сандармоху в 1937 - йому було всього 36.

Кажуть, Роман «Місто» дуже модерний і перший урбаністичний в Україні. Після прочитання іншихукраїнських творів раніше справді відчутно різницю, бо ніби вперше читаєш про українське місто, а не село. А точніше про Київ 20-х років після війни. Як туди хлинула молодь, як вирувало життя - підприємства, спілки, інститути, кіно, театри, бари, видавництва і навіть конкуренція між письменниками. Тоді ще якраз тривала політика НЕП і українізація. То ж все описано дуже позитивно.

Моментами здається ніби ми знову повторюємо історію - тільки на 100 років пізніше. Надіюсь, що всі позитивні моменти в культурному житті і українізації, що є зараз, у наших 20-х роках, ми не згорнемо у 30-х.

Мова автора дуже багато, стільки гарних слів вжито. Та й так легко читається - на одному диханні. Не кожен автор може таким похвалитись.

А сам головний герой Степан Радченко зіпсував усе враження. Мимоволі виникає враження, що він якийсь психічно хворий. Так негарно обходився зі всіма жінками, мені ще досі душа болить за них всіх.

На початку мені історія героя трошки перегукувалась з Мартіном Іденом Джека Лондона.
Але Степанові швидше пощастило надрукуватися, і він явно був не з тих, щоб через одну дівчину страждати і через високі смисли помирати.