ŷ������

Мартін МакДона �� сучасний ірландський драматург і кінорежисер, п’єс�� якого ставлять провідні театри світу.

Ви могли впізнати його як режисера відомого і шанованого фільму "Три білборди за межами Еббінга, Міссурі��. Я ж з ним познайомилася завдяки виставі “Королева Краси�� у театрі Курбаса.

У п’єс�� «Королева краси з Лінана» заторкнуто проблеми нерозуміння й непорозуміння між поколіннями батьків і дітей, де стара егоїстична матір тримає при собі все життя доньку, занапащаючи її особисте щастя, що зрештою скалічує життя усім. Таокож цікава тема - меншовартності ірландців у контексті ірланців - англійців - американців. Чимось нагадало ситуацію в нас, на жаль.

МОРІН: Це не нісенітниці. Це ірландська мова.
МЕҐ: Мені воно як нісенітниці. Чого б їм не говорити англійською, як люди?
МОРІН: А чого це їм говорити англійською?
МЕҐ: Щоб знати, що вони кажуть.
МЕҐ: В Ірландії.
МОРІН: То чого ж це в Ірландії мають говорити англійською?
МЕҐ: Я не знаю, чого.
МОРІН: В Ірландії треба розмовляти ірландською.
МЕҐ: Отож.
МОРІН: Га?
МЕҐ: Га?
МОРІН: «Говорити англійською в Ірландії».

МОРІН: Це Ірландія. Завжди хтось від’їжджа��.
ПАТО: Завжди дорога.

МОРІН: Виховувати в дітей думку, що все, на що вони здатні —випрошувати милостиню в англійців і янкі. Оце і є самісінька суть і причина всього.

Не можу не згадати про виставу - вона ідеально передала думки і настрої твору. Весь біль, ненависть і любов. Також вдало висвітлила важкість стосунків між матірю і дочкою. Однозначно рекомендую відвідати.

У п’єс�� «Людина-подушка» автор вдається до метафор, щоб окреслити проблему жорстокого поводження з дітьми й зображає варіанти того, до чого призводить скалічена з малих літ дитяча психіка, в якій дійсність вже неможливо відмежувати від вигадки. Також, автор розглядає питання відповідальності автора за своє творіння. Чи несе відповідальність письменник, якщо його твір надихнув на злочин? Не менш важливим є питання поліцейської жорстокості і несправедливості.

На мою думку, це була найпотужніша розповідь збірки. Тримала в напрузі до останнього рядка і весь час підкидала ідеї для роздумів. А кінець виявився кращим за мої очікування. Взагалі в автора чудово виходить з кінцівками - вміє закінчити на високій ноті.

А в п’єс�� «Усікновення руки в Спокані» зображено чоловіка, який усе життя витратив на пошук того, що йому не потрібно й повернути це загалом не вдасться. Та найбільшим розчаруванням для нього стає те, що шукане завжди було з ним, а він цього не помітив.
Ніби фільм Тарантіно подивилася - кров, насильство і все на шаленій швидкості. Було цікаво і епічно.

Загалом я була приємно вражена, адже більше люблю дивитися вистави, а не читати драми. Вони були настільки добре написані, що я бачила картинку ніби перед собою і занурювалася у сцени. Якщо ви знаєте, які твори автора перекладені чи йдуть як вистави (у Львові) - залюбки послухаю.

І дякую видавництву Анетта Антоненко за чудове видання з вмілим перекладом.