ŷ������

За форматом це ніби нонфікшн, але в книзі немає посилань на джерела, жодного! Навіть той єдиний раз, де впізнається стороння праця («Створюємо канву бізнес моделі» Остервальдера і Піньє), авторка, як свої власні поради, перелічує розділи канви бізнес моделі (але, чомусь, згадує лише 7 із 9).

Не зрозуміло на кого ця книга розрахована, бо поверхневе розжовування елементарних основ (бізнес-модель, місія, піар��) нині може бути цікавим, хіба середній школі (всі ці теми набагато зрозуміліше і ґрунтовніше поясненні у більш спеціалізованих працях), та й авторка відверто «плаває» у фінансах і плутається в термінах. Натомість, конкретних та по-справжньому цікавих речей саме про проект Клопотенка - мало (класичні оповіді про успішні стартапи розкривають, зокрема - розмір і джерела інвестицій у проект/склад інвесторів/фінансові показники). Я вже мовчу про те, що всі ніби «винаходи» чомусь дуже схожі на запозичення у Дж. Олівера та інших фудблогерів.

Структура книжки �� досить хаотична (навіщось зроблена за аналогію із кулінарією), виклад �� зашумлений непотрібними відступами та самолюбуваням. Те, що можна пояснити просто - пояснено складно і довго. Для чогось вжито купу словосполучень англійською, типу: «tone of voice», «cash flow», «job description», які в зносках перекладено (для кого?). Купа русизмів, мова книги хоч і українська, але неприродня і зарозуміла (хто чутливий до матюків - то вони там є, і то дуже грубі). Всі 240 сторінок цього чтива можна було скоротити до 50 без особливої втрати сенсу (який там зустрічається місцями).

Згадування Єрмака і Бадоєва, як талановитих продюсерів �� дивує. Цитування булгакова (у щойно виданій в 2023 книзі!) - сприймається, як непозбувна залежність від русько-совкових референсів (та очевидне незнання українських і світових), ну і як невиліковна стигма нашої «якісної, структурованої освіти».

Такі взаємовиключні дикощі, як (цитую дослівно): «україновідчуття» та «гастроприхожанність» (в тексті сусідять через кому) �� певно свідчать про хаос і совкову кашу в голові. Поруч із цілком неприховуваним гайпом на українській темі - хизування переходом в особистому спілкуванні на українську (аж) у 2020 та запровадженням української версії сайту (аж) у 2019, (ще) «до того, як це стало мейнстримом і до вимог Мовного закону»!

Якщо шукати позитив, і називати речі своїми іменами, то як на мене це �� чудовий посібник з графоманії (цю книжку з таким же успіхом можна було б назвати - "Як навчити навіть гадюку графоманії"). А загалом - це велике розчарування - у книзі, у "рецепті", та й у Євгенові Клопотенку (як виявляється з книжки, він сам вибрав собі цю "директорку").

Цікаво - видавець видає цю книжку за власним вибором, чи наклад (4000 примірників) був профінансований автором? Я б не здивувався.