ŷ������

я дуже довго «мучила» цю книжку
мене дратувало, що вона майже позбавлена сюжету.
і я не скажу, що в кінці він зʼявився, проте в частині третій я разом з Лаговським віднайшла трохи спокою і душевної рівноваги.
в цій історії головний герой присвячує багато часу самоаналізу і ти хочеш чи не хочеш мусиш разом із ним.
це не найкраща книжка мого життя, але я багато чого з неї взяла, а в останній частині навіть сплакнула від воззʼєднання Лаговського зі своєю матірʼю
це історія про дорослішання людини, яка все сприймає близько до серця; «істерійна», як він сам про себе каже; про переосмислення власного «я»; про прийняття поета в людині і людини в поеті; про прийняття того, що всі люди навколо не святі, а просто істоти з плоті і крові, нічим не гірші од нього, і не кращі; я б сказала, що це історія про пошук ґрунту під ногами, внутрішнього опертя, духу. це для мене є дуже актуальним, тому мені відгукнулось
для української літератури цей твір направду один із скарбів, бо в багатьох аспектах він є модерним і «свіжим»

«Щоб бути щасливим, треба мати волю духа, треба бути паном над собою, а не рабом своїм»

«Андрію Йвановичу!! Боюся за вас, що коли ви зовсім не одвертатимете носа од людського сміття, то звикнете нікуди не ходити по перли, інакше як на смітник; а де сміття не буде, там і перед не сподіватиметеся знайти…��

«…тільк�� взагалі хотіла порадити вам, щоб ви не переборщували, ідеалізуючи тих людей, котрі вам сподобаються…б�� з надмірної ідеалізації виходить тільки надмірне розчарування, а це вже річ, яка не завжди легко й безболюче минається для душі людської…��

«Єсть у людини, мабуть, вроджена потреба, щоб до когось привʼязатись душею, і коли нема до кого, то душа заниває…�� кожній приязні єсть свій період свіжої, нової весни і гарячого літа, а за ними - неминучий період слотливої осені й холодної зими»