ŷ������

Я у захваті, особливо тому, що всю дорогу не могла зрозуміти, навіщо нам перша частина, з якої персонаж постає противним зверхнім нарцисом, а в кінці автор так викрутив гарно. З так званої інтелектуальної прози це найкраще, що я читала. Окрім приємних моєму серцю філологічних теревенів і приколів (пародіювання декадентства - мої улюблені сторінки), тут є протистояння ідеалістичного та цинічного світоглядів і автор не побоявся докрутити цинічний світогляд так, що от реально гадина виходить, бо часто типу цинічний персонаж більше нагадує підлітка, який wannabe цинік, а не насправді плював на всіх. Андрія справді прикро вражають погляди Володимира. Тут я поговорила з голосами в голові про те, що ідеалістичний світогляд зазвичай відображає жіночий персонаж (і вона максимально живе в ілюзіях) і чи вдалося б автору показати все так само, якби в нього тут була жіноча персонажка, бо мізогінії в нього вдосталь, на жаль, він водночас вміє відловити найтонші переживання чоловічої душі, але чомусь йому не спадає на думку, що жінки теж бувають неоднозначні й різносторонні й глибокі, в нього тут кожна друга хоче від чоловіка тільки сексу. Прикро, що на це, як майже завжди у класиці, доводилося закривати очі, але маємо те, що маємо. "Всі біди від жіноцтва", "секс - це аморально" - теми, які проходять майже крізь увесь твір, і викликали у мене закочування очей, але тоді були популярними ідеї, що вся наша творчість - це сублімована сексуальна енергія, тож тут "маємо те, що маємо"-2.
Окремо приємно було побачити міркування про черкесів без імперської призми (хоча в інших місцях у Кримського трапляються нагони на грузинів і турків, що неприємно вискакують на рівному місці).
Ну і останнє. Я читала у виданні "Віхоли" і цей мікрошрифт бісив і мучив (який шрифт у видання, до якого я привісила відгук, я не знаю).