ŷ������

Місіс Вітакер знайшла Грааль. Лежав він під шубою у секондгенді.

У місіс Вітакер - походи на пошту по пенсію раз на тиждень, хворі ноги, самотнє життя, від якого не лишиться нічого (бо кому ж у сучасному світі знадобляться її порцелянові сервізики на особливі оказії і газетні вирізки, що нагадують усе страшне з її молодості під час Другої світової війни - але й усе прекрасне теж, адже тоді, під час Бліцу, познайомилася з чоловіком, уже покійним), а ще лицар Галахад, який періодично приходить і намагається виміняти на щось Грааль. Місіс Вітакер не хоче вимінювати Грааль, він гарно виглядає на поличці на каміном поруч із порцеляновою собачкою.
Цей комікс рекламують як комічну адаптацію оповідання Ніла Геймана, дотепне там справді є, але я явно не чекала, що після нього ридатиму серед ночі, бо це ще й дуже зворушлива історія про честь і гідність усіх маленьких життів.
І намальовано казково красиво - подекуди імітує середньовічні ілюстровані манускрипти (RIP верстальникам, яким доведеться це шрифтове безумство адаптувати у перекладі), подекуди ніжні-преніжні акварелі.