ŷ������

Мабуть найбільш очікувана книжка серії, приємно, що в цьому випадку очікування і реальність співпали. Це український модерний роман, який відомий тим, що досліджує сексуальність головного героя. Читаючи відчувається стилістично-сюжетна близькість з Домонтовичем. Вишенькою на торті стає відпочинок в Грузії, але про все по порядку.

«Бо Лаговський мав чутливу, навіть сентиментальну українську вдачу; сентиментальність його, як звичайно в хоровитої людини, була аж надмірна». Андрій �� ненадійний оповідач з вікторіанським типажем гувернанта. Його істеричність чи пак сентиментальність стає маркером національності, в той час коли «великоруська вдача, що не терпить сентиментів і романтичності, а органічно тягнеться тільки до реалізму». Агатангел Кримський зіштовхує два діаметрально протилежні світи в яких живе головний герой: його справжньої і названої родини. Це конфлікт села і міста, двох різних культур, того, що він ідеалізує і зневажає. І на межі цього конфлікту автор розміщує істеричного головного героя, який встигає декілька разів зловити вигоряння протягом книжки.

Частенько протягом читання книжки хочеться дати Андрію ляща. З одного боку він молодий професор, а з іншого �� підліток який не може розібратись з емоціями, весь час від чогось тікає і страждає від неможливості вписатись в суспільство. Він справедливо характеризує себе як арфу «що з одного подуву вітреця грає на один тон, а з другого подуву �� на другий тон», підкреслюючи власну гнучкість та реактивність в спілкуванні.
Якби автор не показав еволюцію головного персонажа, який навчається реалістично сприймати дійсність це була б натянута трієчка за барвисту мову та описи місць, що завдяки деталям занурюють тебе в атмосферу, якої ти ніколи не бачив. «А тепер дивлюся супокійно... аналізую... не роблю з них ідеала... �� і чую, що їх люблю й таких, які вони є. Це не янголи, не духи з поетичної феєрії, а звичайні люди... люди, з мʼясом, із кістками».

«Кожний учений або поет, що знаходить у собі силу щиро працювати при нашому деспотичному ладі, а не йде протестувати й боротися проти того ладу, він своєю совісною працею просто освячує деспотизм та й скріпляє його. Бо хоч такий учений або поет сам мовчить і тихо собі працює оддалік од світу, так його ж мовчазна праця голосно ніби кричить перед цілим сві-том: «Сучасний лад зовсім не поганий! Адже, дивіться, і наука, і поезія, і культурна праця он як гарно розвиваються і процвітають при сучасному ладі!»». Устами художниці Кримський засуджує аполітичність митців, науковців та людей культури. Відсутність позиції це також позиція і система часто використовує це на свою користь.

«Себто виходить, що мені треба тільки добре вдягтися, то я вже роблюся й гарним, і величним?. Виходить, що
воно од мене самого залежить �� миттю зробитися, аби схотів і коли схотів, і «гарним», і «величним»?..» З хороших рис Андрія можна підкреслити його спосіб життя, яким він показує, що красиві речі не роблять нас кращими. Також складно не звернути увагу на його поради своїм молодшим товаришам, яких він сам мало дослухається. «І радив би вам завдаватися марними питаннями про те, чи ви геній, чи не геній. Може, другі люди й захотять розібрати, хто ви, та нащо вам самому це знати? Будьте тим, чим ви можете бути, до чого ви здатні, до чого вас тягне ваша природа, і не питайтеся, чи у вас виходить із вашої любої для вас праці щось геніальне, чи не геніальне.»