ŷ������

Історія максимально нагадує чарівну казку, чи навіть усі чарівні казки одразу, - зачарований і перетворений на безумця герой- "принц", якого героїня - сирота, яку вхяли у прийомну родину і яку любить названий батько, відсутній і неуважний, але гнобить "мачуха", змушуючи робити хатню роботу і дорікаючи лінню і мрійливістю - має впізнати у дикій, майже тваринній формі безумця і "розчаклувати", розбудити силою своєї любові. Тут є й інші елементи казкових сюжетів - наприклад, героїня зас нає мертвим сном, її ховають, але герой пробуджує її своєю музикою (як і сам себе пізніше), ізольований від світу зачарований маєток, де зупинився час, добра бабуя-помічниця, яка живе в ізольованій хатинці в лісі, сюжет про персонажа, який пішов з дому в чужі краї і повернувся з нечуваними багатствами... якщо задуматися, майже кожен елемент оповіді казковий, але в цілому історія не містить чарівних істот, магії чи перетворень - вона написана у реалістичний, хоча й дуже поетичний, спосіб. Мабуть, єдиними чарівними речами у книжці є музика і кохання (переплетені і дещо функціонально взаємозамінні)). Тому відчувається дууууже сильний вайб романтизму, але при цьому психологічного символізму якогось меттерлінківського штибу, одним словом, трохи мішанина вражень.
Найбільше мені сподобалося марення героїні про Пані Скорботу - стару, маленьку і покручену, із кажанячими крилами, яка слідкує, аби, поки панич блукає світом, втративши пам'ять, мову і соціальний статус, ніхто в маєтку не продовжував жити, радіти, змінюватися, не мав надії. Кімната, стіни якої обтягнуті кажанячими крилами, бо це знаки пані Скорботи, - ух образ.