ŷ������

** spoiler alert ** Це моє перше знайомство з автором. Я вражена наскільки сучасний твір. Книга мені дуже сподобалася.
Читали ми цей твір в рамках нашого книжкового клубу. В творі багато старих слів які я ніколи не чула. Так раніше буди шанці - на разі окопи.
в творі багато сарказму, порівняння уркаїнців і росіян. Здебільшого українці зображені з кращої сторони, але бувають і винятки.
так він пише:
"Найкращі яничари й городовики з українсткого походження"
В творі на мою думку 3 головниї героїв (Стефан Бойко, Жанна - Євгенія Барк, Голуб"ятников, і багато другорядних які дуже органічно вписуються в розповідь, подекуди виходячи на перші ролі.
Бойко студент, якого вигнали з лав студентів за антивоєнні думки. Тепер йому загрожувала мобілізація на фронт.
"На фронт, на фронт, як добре консервоване мʼясо ! .... Але з ким він буде воювати? З такими ж українцями, як і він, з галичанами, що їх , як бидло, погнала на фронти австрійська офіцерня.... Велику батьківщину росію? ..... " він не хоче захизати росію, він хоче вільну Україну. він був в українському соціалістичному гуртку, переховували й розповсюджували заборонену українську літературу . Бойко вважав. " кожен свідомий українець мусить бути проти війни. Йому ні зкого й ні за що воювати. Він мусить памятати, що , потрапляючи на фронт, йому доведеться воювати за своїми братами українцями, що були під владою Австріʼ."
Шкурупій описує попів - " Православна церква - цу збоище некультурних ченців та попів, це для маси. "
Жанна - розбещена панночка, якій 22 роки і вона й досі вітає в хмараї, мріє про водвиги Жанни д"Арк. Вона постійно себе уявляє французькою воїтелькою яка легко робить великі подвиги. Жанна захоплюється військовими, тим що Голубятников йде на фронт. Але не розуміє чому Бойко проти війни. Через ревнощі Голуб"ятников відправляє Бойко і Муславського на фронт. В розділі листи, дуже гарно описано суть того хто такий поруччик Голуб"ятников. Підступна, деспотна, не чесна, п"яниця. Який не любить Жаннц, але бажає нею володіти. Просить друга у Пітері шпигувати за Жанною , описує він Жанну як породну кобилу, " Стан у неї, як у благородного мерина, але ще дика, не об"їждженаю " не як жінку яку любить .
На фронті він зближується з Муславським. Дізнається що в нього була дружина і є маленька донечка Іра. З іменем Іра на вістаї він помирає пізніше.
Муславський був вчителем Жанни.
"�� А чого ж ти ходив до Жанни? �� спитав Бойко. �� Але може це запитання недоречне...

�� Ні! Чого?.. Я викладав Жанні історію! �� посміхнувся Муславський. �� Історію в веселих оповіданнях про королів і героїв. Ти ж знаєш, що вона дуже любить романтику, що її в історії дуже багато. А мені потрібні були гроші. Хіба не все одно кому викладати: шмаркатому гімназисту чи примхливій панночці?.." " Про це нема чого турбуватись, �� відповів Муславський, �� дружина служить в Управлінні Залізниць, і в неї, мабуть, уже є другий чоловік. Дочку вона любить. Мені ж лишається життя, широкий і смішний світ та кохання до Іри. Для неї всі мої найкращі почуття. Для мене це вісь, навколо якої я можу крутитися, як земля.

�� Що ж у тебе з дружиною?

�� Нема нічого! Я жив з нею біля двох років. Але, нарешті, ми розійшлися. Ми не сварились, ні! Ми й досі лишились приятелями. Ось вона навіть пише мені про Ірочку! Вся справа в тому, що мені скучно. Розумієш, скучно!.. Щоб я не робив, щоб не думав, мені скучно. Це в мене якась хвороба. Я ніде, ні в чому не бачу ніякої мети. Все, що я можу робити з деякою охотою, це рухатись. Рухатись з місця на місце, від одної речі до другої. Тому й перебування тут на фронті для мене не трагедія. Це один з виглядів руху. Осісти на одному місці, бути врешті може професором, нудно жити, нудно працювати, �� це ж скука!"
Судячи з всього у Муславського була глибока депресія.

На фронті Бойко знаходить ще друзів. Мріє про вільну Україну:
"�� Хто ти такий, Тороко? �� спитав Бойко, лежучи на шинелі й підперши рукою голову. �� У тебе таке дивне прізвище, ти не вірмен часом?..

�� Який ще він вірмен? �� відповів за нього Сльозкін, �� він хахол!..

�� Я тобі дам хахол! �� ображається Торока. �� Лапоть ти осиковий!.. Я козак!..

�� Який же ти козак? �� втрутився в розмову Муславський.

�� Козаки всі на конях, а ти ж піхтура! Ти вірмен або камчадал.

Таке яскраве заперечення, що він козак, збивало Тороку з пантепику.

�� Хай буде по-вашому хахол, �� нарешті відповідав він, �� а по-нашому я козак-українець!..

�� Значить, у вас на Україні козаки пішки ходять?.. �� сміється Сльозкін. �� Ну й козаки!..

�� Зате у нас пани на конях їздять! �� відповідає Торока. �� На баских конях, як огонь!..

�� А що, коли б цих панів переслати поштою до Сльозкіна! �� говорить Муславський. �� Ото сміху було б!..

�� У нас своїх є багато! Цього дерма ми б вам з приплатою переслали! �� обурюється Сльозкін. �� Наше благородіє і ваше благородіє! Онде сьогодні Голуб'ятніков уже бив морду Карабьонкову. Мать його в золотий зуб!.. Хіба йому не все одно кого бити!..

�� Підстрелити гада! �� говорить Зеленко. �� Отак, коли буде йти десь у зручному місці, пустити б йому кулю в спину...

�� Це єрунда! �� говорить Бойко. �� На його місці друга зараза буде, ще гірша. Треба всіх одразу...

Далі розмова переходить на те, що б зробити з офіцерами й панами. Розмова довга й гостра. Але вона вже знайома Бойкові. Тут серед цих солдатів уже багато працювати не треба. Вони вже почали думати. Треба серед інших теж. Бойко не хапається, він певен, він навіть знає, що скрізь по всьому фронті є багато людей, що розмовляють, як ці. Прийде час і всі ці розмови оформляться в рух, в силу, що продіравить кулями китайські мури Москви й палаци Петрограду. Тоді він, Муславський, Торока й Зеленко збудують свою державу �� Україну. В ній не будуть бити морду солдатам і шанувати царів.

На Україні можна буде зробити зовсім відмінний устрій, ніж в інших республіках. Тут національний рух завжди має революційний ґрунт. Завжди повставали проти панів, а те, що ці пани були й є росіяни й поляки, то в цьому вже винна історія. З України можна буде зробити зовсім одмінну державу. Вона може бути вільніша за Америку. В ній не буде капіталістів і визиску, в ній не буде московських шинків з традиційними циганами."

Солдати дезертують, не хочуть воювати за Царя і росію. Тоді пропаганда придумали відправити на фронт жінок. Утворити батальйон смерті х жінок. відправити їх на передову щоб пристидити чоловіків і підняти їх дух. Але ці батальйонерки справили геть протилежну реацію у чоловіків. Якщо прислали жінок, значить чоловіки скінчилися.
Краща подруга Дорова вирішила пійти у військо. Жанна приміряла форму й моментально вирішила що теж іде. При цьому батько Жанни, професор не повірив у те що дівчат відправлять на передову , і не сприйняв серйозно те що єдина донька записалася до війська. Не всі дівчата поїхали на фронт, деякі "дипломатично" захворіли перед відправкою на фронот. В творі гарно зображено як бідні дівчата тікаючи віж війни опинилися в Пітері і піли на вулицю працювати. Дуже яскраво описано що люди в тилу не бачуть на свої очі війну, втомлюються від війни, від допопомиги біженцям, тощо.
Це ми навіть зараз бачимо , за ці 10 років війни хтосб допомаагає, а хтось живе наче війна не поруч і не хоче бачити біженців , калік ...
Командувала батальйоном - Марія Бочкарьова :
"гладка жінка в формі унтер-офіцера з шаблею збоку й трьома медалями й Георгієм на грудях. Це був командир жіночого батальону Марія Бочкарьова. Про неї писалося в газетках, що вона героїня нинішньої кампанії, удова солдата-селянина, шість разів поранена й багато разів нагороджена за військові подвиги на фронті. Це була кремезна жінка в офіцерській уніформі, з обличчям чоловіка й навіть з маленькими вусиками під носом. Це був справжній гермафродит. Коли не звернути уваги на її груди, що випиналися під медалями, й на гладку спину, то ніяк не можна було здогадатися, що це жінка."
Дівчат тренували, перед відправкою був парад, відправили на потязі на фронт. поки їхали дівчата веселилися, самі чи з солдатами : якщо поруч з станціями були військові бази, дехто веселився з офіцерами які прамуіали в цьому ж потязі на фронт. але Жанна була вищою за іеших жінок. Вона не могла себе віддати просто так, просто людині яку не кохає.
Дуже яскорово зображено той час який провели батальйонерки на війні. Як перші дні дівчат не відправляли в шанці. Як їм дали час на звикнути до обстрілів, допомогати з пораненими. А потім відправили в окопи. Дівчата навіть пішли один раз в атаку.... не всі вижили в тій атаці. Після цього дівчат одразу віжправили назад для параду і підняття духу.
Бойко втікає з війська, прибуває до Пітера.
"Тисячі запорожців лежать кістьми під важким ґранітом цієї фортеці. Вільні сини степів, чиї обличчя засмажені вітром Чорного моря, замордовані тут сифілітичними російськими царями. "Вікно в Европу" прорубали замордовані

українці, що звикли тримати в своїх руках гострі шаблі й важкі пістолі. Бойкові приємно було відчувати, що історія жорстоко помстилась за вигнанців і каторжан �� його батьків, братів і земляків. Місто Петроград було йому близьке й миле. Цими вулицями, що ходить він, колись ходив Шевченко й Костомаров. Сумніви й обурення роз'ятрювали їхні серця, серце Бойка тепер радіє за них, воно повне відрадної помсти. Тепер він може ходити цим містом і глузувати з російських держиморд і українських запроданців, що запобігливо позміняли свої прізвища."
Там він намагається поговорити з Жанною, але вона вражена тим що Стефан хоче творити революцію. Що він проти росії. Вони розходяться. Через якийсь час Бойко в Україні. Працює на революцію, але в кожній жінці здалеку він бачить Жанну, а потім розчаровується що то проститутка, друкарка, торгашка .... у кінці він задоволений тим що завдяки йому в тому числі відбуваються зміни в Україні.



філер - агент таємної поліціїї, який за чимось стежить
лагоминка- смаколик
турату-ханжі- самогонки
льокай- лакей
мандарин - державний урядовець у феодальному Китаї
Син Неба - Китайський імператор
дубельтівка- мисливська двостольна рушниця
дроблік - дробарка
машталірові- візникові (заст)
цейхауз - військовий склад зброї та обмандирування
цини-цинку
очкур- шнурок, яким стягують штани
класних виганів- пасажирських
пульмани - великі пасажирські вагони
кольба -приклад
Мево-марево
мніх-монах