ŷ������

Цікавий, обʼємний і дуже вчасний есей. Вчасний, бо коли говоримо про війну, то говоримо і про фотодокументацію війни. Уникнути фотографій неможливо. Зображення проникають з усіх екранів, а часом й інших площин у публічному просторі. Тому хочеться зрозуміти, а що ж відбувається із нами глядачами (а часом спостерігачами), коли ми взаємодіємо з фотографіями, про що вони, як змінювалися підходи до зображення війни за 170 років фотодокументування.

Як дивиться на фотографії людина, для якої війна щось близьке й особисте, а як дивиться сторонній глядач, для якого це щось делеке; чи є точка, у якій закінчується емпатія спостерігача; як фотографії війни взаємодіють з публчним простором - коли вони мають експонуватися у торгових центрах, а коли у галереях; коли фотографи, які працюють з темою війни перестали бути митцями й стали журналістами; чи може фото бути доказом чи воно є історичним фактом; якою є етика за спостереженням страждань "чужих" і "своїх"; чому ми боїмося, але не перестаємо дивитися на страшні світлини, що це за вуаєристська жага?

Книжка ставить питання і почасти дає на них відповіді, пропонуючи реальні фотографії (які треба повсякчас ґуґлити), які пояснюють, яким є шлях спостереження за болем інших.

Книжка провокує думати, ставити запитання, знову думати.