ŷ������

4/5
"Травмує не смерть, травмує життя"

Найперше, що мене вразило в цій книзі, те що єдиною вигадкою в ній є герої та їх стосунки, все інше базується на дослідженнях за цією темою.

Але давайте по порядку.
Мені дуже сподобалася ідея книги, трохи менше її реалізація. Інтерпретація життя після смерті, зображення раю та пекла, як форми існування, роздуми про те, що всі думки матеріальні. Інкарнація, дезінкарнація і реінкарнація, астральне, ефірне, фізичне і духовне тіло. Зізнаюсь, що деякі терміни я вперше почула, а деякі роз'яснення досі залишаються для мене незрозумілими. Але це було цікаво. Є над чим задуматися і порозмірковувати, я зберегла багато цитат і навіть розплакалася під час читання деяких моментів.

Сюжет книги не можна назвати динамічним чи захоплюючим, ви не зіткнетеся тут з несподіваними сюжетними поворотами,події розвиваються повільно, а текст насичений багатими описами. Протягом першої частини книги головний герой знайомиться з потойбічним світом, іншу половину книги намагається допомогти своїй дружині.

Головні герої, як на мене були недостатньо розкритими. Кріс всю книгу тільки те й робив, що згадував свою дружину, говорив про неї і чекав зустрічі, що час від часу це набридало. І для мене це виглядало трохи егоїстично по відношенню до дітей. Він стверджував, що був поганим чоловіком для Енн, але в той же час нам не показали чому він так вважав. Тим не менш його любов до дружини підкупляла, таке чисте, щире, всеосяжне і саможертовне кохання, хочеться вірити, що воно буває у житті.

Енн також досить погано розкрита, в очах Кріса вона ідеал, прям супержінка, але хотілося дізнатися більше про її минуле, а не лише ті кілька нещасних речень, хотілося побачити більше їхнього сімейного життя, розкриття стосунків з дітьми. Хоча я, мабуть багато прошу, все ж таки акцент тут більше на потойбічному світі.

Не сподобалося, що вік їхніх дітей ми дізнаємося лише в другій половині книги, я губилася у здогадках, скільки їм років, в моїй уяві вони були набагато молодшими, особливо Йен.

Також не сподобався кінець. Я прям розплакалася. І ні, він не поганий, проте в моїй голові був інший фінал, а тут мене ніби обухом по голові вдарили.

Але тим не менш, книга безумовно заслуговує на увагу.

І ще декілька цитат, які запали мені в душу:

"Немає більшого сліпого, ніж той, що не хоче бачити"

"Який вирок може бути суворішим за той, що виносиш собі сам, коли не можеш прикидатися?"