ŷ������

Якби книги «Потяг прибуває за розкладом» не було, її б все одно довелося комусь написати. Бо не можна просто так взяти і промовчати про залізничників, які одними з найперших прийняли удар війни і змогли дати гідну відсіч. Усі ці люди �� машиністи, диспетчери, провідники, керівники станцій топменеджмент �� приймали важливі і потрібні для країни рішення, щоденно рятували тисячі людей абсолютно безплатно, часом �� ціною власного життя.
Історія Укрзалізниці, розказана у 15 репортажах Marichka Paplauskaite - це цілковите занурення у світ української залізниці: від її створення і до сьогодні. Це масштабне дослідження, яке містить розповіді про створення залізниці, пояснює, чому в Україні досі рейки ширші, ніж у Європі, як зреагувала команда менеджерів на початок війни і які рішення приймала, як вдалося залізницею довести до столиці найвпливовіших людей світу �� від Джо Байдена до Стівена Фрая. Але цінна, як на мене, ця книга саме історіями простих українців. Простих залізничників, які готові були працювати на початку війни по кілька днів без перепочинку, тільки аби вивезти якомога більше людей евакуаційними потягами.
Ця книга �� про історії відважних та мужніх українців, які на голому ентузіазмі робили і продовжують робити неймовірні речі. Ви не знайдете тут пафосних історій про героїзм, адже ніхто з персонажів книги не вважає свої дії героїчними, вони просто добре робили свою роботу.
Є у книзі історії про керівництво Укрзалізниці, зокрема про те, як вони відреагували на початок війни, які рішення приймали і як реагували на запити українців. Мені вони трохи виглядали компліментарними (але всі ми в перші дні війни демонстрували свої найкращі сторони), однак згадка про пів мільйона на рибки порадувала. Не оминула увагою Марічка важливу проблему Укрзалізниці - низьку оплату праці залізничників.
Мені книга відкрила очі на масштабність головної транспортної артерії України. Я навіть не уявляла наскільки це потужний механізм, яка складна організація процесу. Тішить, що Укрзалізниця, незважаючи на війну, продовжує розвиватися та удосконалюватися. З’явивс�� доступний та зручний додаток, авторські чаї, повернули (нарешті!) фірмові підсклянники та рафінад, та й самі вагони стають кращими. Повільно, але ж стають!
Книга непроста, часом вона дуже болюча, бо тут є важкі історії про смерть і втрату, часом �� доволі оптимістична, але вона про те, у яких умовах ми живемо, як ми разом намагаємося протистояти темряві, як бачимо світло там, де вже й не чекали. І як би нам всім не було складно, та все ж 95% потягів прибуває за розкладом.