ŷ������

Остання книга пригод Мерліна, в якій він розуміє, що його народження було із певною метою заплановано, що мама - це та ще штучка, але от пошуки батька таки закінчились успішно. Причому батька було ув'язнено (бо мама - це та ще штучка), але Мерліну вдалося його звільнити. Плюс він отримав те, чого він так не хотів отримати, але враховуючи те, що його маніпулянти відмовились ним маніпулювати, особливо після того, як він переміг в магічній битві братика та маму (ох уж ця мама, вона та ще..), то він погодився на свою нову роль, але вже на своїх умовах.

В принципі, ця санта-барбара могла би легко продовжуватись і далі, бо основні протиріччя між Лабіринтами Амберу та Хаосу так і не було вирішено, хіба що вони ненадовго затихли, але схоже, що сам автор втомився від цього. І то добре, бо і читач теж втомився. А якщо читати це, порівнюючи із більш свіжими фентезійними творами, то Хроніки Амбера все ж таки виглядають дещо наївними та дитячими поруч із ними.