ŷ������

Їхав у відпустку і купив на заправці втридорога книжку видавництва Фреймут (не знав раніше, що в неї є своє видавництво). Оформлення пристойне і фото з обкладинки мені завжди подобалося. Сприймається ця книга, як запрошення до знайомства з Симоненком, але чи воно так все упорядковано кострубато, чи то мені нічого крім його віршів не заходить, але враження поганенькі. Гуморески не смішні, новели та оповідання якісь пласкі, прості та ще й дихають якоюсь зверхністю щодо жінок. А мініповість "Огида" де головний герой (який в розрізі решти книги дуже асоціюється з автором) любить і возвеличує Леніна, це взагалі шо було? Поки читав листування з дружиною і колегами згадав, що не люблю читати чужі листування. Найцікавіше в них це те, що Симоненко себе називає хахлом і підписується наприкінці листів - "Твоя полтавська Галушка", "Твій кволий чоловічок".
Плюс до всього наприкінці книги ще урок української мови, де певна пані Дара хвалить і ставить в один ряд Шевельова, Фаріон і себе. Це прям і кумедно, і печально.
А вірші Симоненка мені подобаються. Можливо, якби він жив тепер, то легко заримував би Фреймут з Фаріон, і це був би дотепний вірш.