ŷ������

“Жанн�� Батальйонерці�� Ґео Шкурупія я поставила 6 з 10 не тому, що книжка погана (було б надто сміливо і тупо з мого боку так говорити про класику). Просто вона виявилася не моєю книжкою: мене не зачепили ані герої, ані тема, і від стилю автора я також не прокайфувала. Так буває.

А може просто це зараз не надто на часі. Все-таки це книга про своєрідного “ухилянта��. Так, йдеться про Першу світову. Так, герой не хоче воювати за росію (і правильно робить). Але в наших умовах читати про те, як позитивний (за задумкою) герой тікає від мобілізації, говорить про пацифізм і різними способами обґрунтовує, чому на війну йти не треба - в наших умовах це трохи ріже, і важко щось з собою зробити.

Я вирішила прочитати цю книжку і взяти її на клуб після того, як почула в одному з подкастів, що це “вс�� як про нас, але під час Першої світової - про тилове життя Києва під час війни��.

Виявилося, що спільного з нами - приблизно один абзац (і то можна сперечатися, наскільки це доречно порівнювати). А загалом же це книжка скоріше про спроби романтизації війни тодішньою російською пропагандою і до чого це призводить.

Наприклад, та сама Жанна батальйонерка - це дівчина, яка надто буквально, по-максималістськи і романтично сприйняла розповіді пропаганди про фронт, вдягнула “красиву форму�� і добровільно поїхала на передову зі своїм котиком, а потім несподівано виявилося, що там стріляють і вбивають.

В романі багато іронії (причому, не стендапівської, типу “ос�� вам панч��), а тонкої і приємної, яку навіть не відразу схоплюєш. Трохи описів Києва в різні пори року - з називанням конкретних вулиць, тобто можна дуже яскраво собі уявити частину подій і де вони відбувалися. Є герої з гіпертрофованими рисами: якщо падлюка - то максимальна падлюка. Якщо наївна - то це наївність аж до дурості: “Жанн�� була розчарована, вона ніколи не уявляла собі, що війна складається з бруду, з поруйнованих будинків, з гуркоту і блисків, що нагадують електричні розряди��.

Тут немає героїв, які були б приємними. Навіть головний герой, який за Україну, аж надто пафосний і кондовий (і місцями нераціональний). Ми наче й з ним на одному боці, але як людина він не імпонує. Так, герої і не зобов'язані подобатися, але коли в цілій книжці не знаходиться жодного персонажа, який викликає симпатію - це інтуїтивно трохи знижує бал.

Мені зайшли кілька моментів в кінці (але без спойлерів про це не розкажеш). І загалом ми на клубі зійшлися, що це добре сконструйований текст. Він не дарма лишився в історії (хоча й традиційним каноном його не назвеш). Це добре написано, з живими характерами героїв, ідеєю, іронічністю, продуманою структурою - все ок. Але прямо зараз, у липні 2024 року, він нічого не зачепив у моїй душі - тому й оцінку поставила відповідну.

Чи треба це читати зараз? Для ознайомлення з автором та тодішньою літературою - безперечно. Для задоволення - ну спірно. Хоча у нас на клубі була частина людей, яким ну дуже сподобалося. Тому хоч я її і не можу порадити, але і не відмовляю читати )