ŷ������

Володимиру було 13-14 років, коли він жив в будинку Слово. Спогади дуже теплі: і про будинок та його планування, і особливо про його жителів. Адже переважна більша частина письменників дружили, ходили один до одного в гості, а їхні діти мали можливість зростати в оточенні книжок та літературних обговорень.

Я і не помітив, як в моїх руках опинилась писальна машинка, а Хвильовий ішов поруч з псами й ми вели дружню літературну розмову. Книжки варто читати ориґінальні, а коли не знаєш мови ориґіналу, то лише в українському перекладі!

Звісно я тішилася всім рядкам про Підмогильного. І взагалі раділа бачити знайомі імена.

Малого, я б сказав, дуже малого зросту, в окулярах з сильними склами, що їх вживають дуже недобачаючі люди, трохи нахилений, скромний, з милою усмішкою, тихий і непомітний серед вічної метушні будинку Валер'ян Підмогильний �� жив напроти. Така ж маленька жіночка, такий же мініатюрний синок Ромко і старенька мама пана Валеріяна. Ми з Підмогильним були зв'язані "велосипедно", бо я в нього завжди позичав велосипед "Україна", а він ніколи не мав сили мені відмовити.

Тональність спогадів сумнішає: голод, самогубство Хвильового, доноси та арешти. І фінальну крапку ставить список жителів, з останнім описом "вбитий", "засланий" або "живий" (доволі нечасто).

Значну частину книги займають фото. Також є дві передмови: В. Агєєвої та В. Давиденка.

Чи можна оцінювати книгу спогадів? Автор щиро розповів, що пам'ятав про той час. Зустрічаються неточності (наприклад, Куліш пише, що Майк Йогансен був засланий, а насправді він був заарештований та розстріляний в Києві). Але спогади дозволяють сприйняти письменників набагато ближче, майже зайти до них в гості, погуляти з ними на подвір'ї.

Щиро рекомендую цю книгу всім, хто цікавиться життям генерації українських письменників 20-тих років XX століття. Читається книга за півтори години.

Запрошую до нашого telegram-каналу