ŷ������

Читала нове видання від Vivat, упорядковане і прокоментоване Вʼячеславом Левицьким. Видання, якому є фрагменти із інших редакцій твору, тобто вирізані епізоди й цілі розділи, яких насправді й бракує для розуміння персонажів та обставин. У виданні є коментарі, які пояснюють значення окремих слів, роль згаданих постатей, словом, дають контекст. Страшенно цікаво зазирнути у творчу майстерню В.Домонтовича і подивитись, як він із перервою у 20 років змінив свій текст.

Це роман про інтелігента й інтелектуала доктора Серафікуса або ж Комаху, кабінетного ученого, який старанно будував свою фортецю із відлюдькуватим інтровертним способом життя (нікуди не ходив, пірнав у свою пристрасть �� гру на піаніно, жив без спогадів), із тотальним зануренням у роботу (багато працював, ходив у бібліотеку, накопичував примітки у своїх працях), із відмовою від стосунків (адже шлюб �� не вчинок інтелектуальної людини, а річ вульгарна). Його життя узгоджене і впорядковане, аж доки у ньому не зʼявляються жінки �� курсистка-сусідка Таїсія Павлівна, не людина, а хистка туманність, яка запрошує його на прогулянку й вибиває зі звичного ритму; допитлива і вигадлива дівчика Ірця, зі своїми фантазіми і дитячим мисленням поза рамкою, вона будує умовності, бо їй достятньо слова «ніби», дивує Комаху, затягує у свою гру, натомість він саме завдяки цій зустрічі розуміє, що хоче мати дитину, а разом з тим затишок і турботу про когось; Вер �� жінка-вітер, актриса, яка хоче залишатись собою, вона обирає сама, вона грає до кінця й виграє, вона диктує правила, адже бачить Комаху наскрізь �� «У вашого аскета обличчя розпусної людини».

Комаха �� персонаж, який виголошує сентенції, який дивує, який дратує, який зачаровує своєю дивакуватістю.

Це роман про Київ, а тому підштовухує шукати власну, індивідуальну концепцію пізнання міста.