What do you think?
Rate this book
Луни
Прокидатися. Висовувати голову з холодної води, витріщати очі в небо і ляскати ротом. Лякатися. Придумувати собі якийсь ґрунт, землю, основу. Відрощувати ноги, вуха. А опісля � прибиватися до двоногих риб. І скоса поглядати на воду, сумніваючись у правильності своїх рішень.
Головний герой � чи то людина, чи то риба. Відбився від косяка, вигадує собі землю, викидається на берег і намагається йти далі, шукаючи мету. Усе в світі говорить з ним. Море, ліс, люди, речі, будинки. А людей навколо нього щодня дедалі менше, вони зникають невідомо куди. Чи це паранормальний феномен? Чи свідомість героя грає з ним у дивну гру?
Головний герой � чи то людина, чи то риба. Відбився від косяка, вигадує собі землю, викидається на берег і намагається йти далі, шукаючи мету. Усе в світі говорить з ним. Море, ліс, люди, речі, будинки. А людей навколо нього щодня дедалі менше, вони зникають невідомо куди. Чи це паранормальний феномен? Чи свідомість героя грає з ним у дивну гру?
228 pages, Hardcover
First published May 1, 2023
2 people are currently reading
117 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 16 of 16 reviews
March 14, 2024
“Луни� Пилипа Білянського � наповнений масою філософський підтекстів зразок української сучасної прози, де піднімаються питання життя, смерті та місця людини в житті та суспільстві. Квінтесенція постапокаліпсису, метафоричності та формату роману-подорожі генерує непримітивну та деталізовану оповідь.
Варто попередити � книга зовсім не для релакс-читання, тут просто необхідно вдумуватися та аналізувати прочитане.
Головний герой � Семен Глибинський. Хлопець не зізнається, хто він � людина чи риба. Взагалі, ось ця метафора неподільною стрічкою пронизує весь роман, ставлячи перед нами важливі життєві питання � хто ми є, чи маємо знайти в решті решт власний косяк, або бути одинаком � не зовсім і погано. Доля Семена нелегка, він постійно змінюється і намагається працювати над собою, але обставини постійно вносять корективи.
2/3 книги � це майже ідеальний текст, від якого я отримав неочікуване задоволення. Ну прям дуже круто. Головний герой дуже круто розмірковує, змушує це робити разом з ним. А навколишня метушня, паніка та згасання світу ще більше підкручують яскравість та контраст.
А от кінцівка � я її не зовсім зрозумів. Скоріше не так � я зрозумів, але не зрозумів Семена.
Ця робота українського-автора початківця однозначно варта Вашої уваги, але фіналочка особисто мені не зайшла. Добре, що в тексті видно потенціал і я бажаю автору розвиватися та не полишати письменницького ремесла.
Варто попередити � книга зовсім не для релакс-читання, тут просто необхідно вдумуватися та аналізувати прочитане.
Головний герой � Семен Глибинський. Хлопець не зізнається, хто він � людина чи риба. Взагалі, ось ця метафора неподільною стрічкою пронизує весь роман, ставлячи перед нами важливі життєві питання � хто ми є, чи маємо знайти в решті решт власний косяк, або бути одинаком � не зовсім і погано. Доля Семена нелегка, він постійно змінюється і намагається працювати над собою, але обставини постійно вносять корективи.
2/3 книги � це майже ідеальний текст, від якого я отримав неочікуване задоволення. Ну прям дуже круто. Головний герой дуже круто розмірковує, змушує це робити разом з ним. А навколишня метушня, паніка та згасання світу ще більше підкручують яскравість та контраст.
А от кінцівка � я її не зовсім зрозумів. Скоріше не так � я зрозумів, але не зрозумів Семена.
Ця робота українського-автора початківця однозначно варта Вашої уваги, але фіналочка особисто мені не зайшла. Добре, що в тексті видно потенціал і я бажаю автору розвиватися та не полишати письменницького ремесла.
February 13, 2024
Меланхолійне осіннє читво з претензією на геніальність, що залишає тривалий посмак і бажання думати та говорити. Постмодерна притча-медитація, прекрасний сюрреалістичний філософський текст, один з небагатьох, який одразу хочеться перечитати знову. Самотність та ізоляція, травма та депресія, дорослішання й самоусвідомлення � це все про дебютний роман Пилипа Білянського.
“Постапокаліптични� пейзаж внутрішньої порожнечі� і “То�, що біжить за голосами� - текст здобув досить гостроцікаві означення від критиків. Крім цього, він ще й увійшов до довгого списку “Книг� року BBC� та до рекомендацій пана Стасіневича. І далебі роман на все це сповна заслуговує.
Текст читається дуже легко і ви одразу поринаєте в повільноплинну медитативну атмосферу роману. Сюжет доволі лінійний, але для книжки це мало важить. Автор багато експериментує зі стилем та художніми засобами, один із розділів, наприклад, повністю написано діялогами. Сама форма видається дуже вартісною для укрліту, текст в міру метафоричний, сприймається як поезія в прозі. Схоже, що пан Білянський хотів відобразити роботу людської пам’ят� й це йому вдалося напрочуд добре.
Роман наче прозорий і не надто ускладнений, але дуже атмосферний, поетичний і насичений метафорами та символізмом, що додають тексту глибини та різкости. Місто(за образом рідної Макіївки)-Ліс, океан-суша, птахи, риби, кит(як риба, що повернулася до океану, але вже чужинкою, “нерибою�), дерево-яблука, еволюція(як соціалізація і дорослішання, зростання відповідальности), Бог, Іса � кожен з цих образів є невіддільною частиною загальної картини. В заголовок автор виносить концепцію “лун� � відбитків людей, подій, самої історії врешті-решт. Це неповні образи, а радше якісь рештки, віддзеркалення, уривки, що залишаються після нас у цьому світі та в пам’ят� інших людей. І щодалі, то вони здрібнюються, аж допоки зовсім не щезають, не розчиняються, гинуть(?).
Питання життя і смерти, пам’ят� та забування, розвитку та інтегрування до суспільства. Бути частиною косяка чи піти шляхом самотности та маргіналізації? Травма як шлях до самопізнання. Роман зачіпає дуже багато вічних тем, про які начебто вже було сказано все, але говорить про них дуже по-особливому, підіймає багато питань, на які часто не дає відповідей, бо їх, ймовірно, і не існує. З кожною сторінкою автор все дужче віддаляється від реальности, від фізичного світу і поринає у свідомість і світ власної уяви, чому “сприяють� травми, ізоляція та самотність(втрата соціальних зв’язкі�, які є обов’язковим� для нашого психічного здоров’�). Досить скоро забуваєш, що оповідь веде дитина � чи то вона настільки швидко дорослішає, чи оповідач від початку вже був зрілим і ми перебували в його спогадах.
Текст "ковідний", породжений ізоляцією, але наша ізоляція затягнулася на роки, тому й у воєнний час атмосфера роману лишається дуже близькою й актуальною. Ковід, далі повномасштабна війна � та сама напруга: ізоляція, самотність, страх, комендантська година, надзвичайна ситуація, блокпости, військові на вулицях.
До речі, автор сам створював обкладинку і, на мій погляд, це вдалося йому вельми добре. Вийшла сюрреалістична картинка, що якнайкраще пасує текстові та його настрою.
Щирість та автобіографічність � це також про “Луни�. Для написання роману пан Білянський виконав суттєву розвідувальну роботу: “Наприклад, для роману «Луни» я читав і художню літературу, де шукав цікаві наративні засоби, і наукові роботи з нейробіології, поведінки людини, і книги з психології та навіть із вивчення «внутрішнього діалогу». Довелося копнути й у різноманітну релігійну літературу, трошки вивчити еволюцію китів.�. Все це відчувається і додає глибини тексту.
З мінусів � під час презентації автор намагався пояснити текст дуже детально, що загалом обмежує читацькі інтерпретації, розмисли про текст та його пазли(ніякої тобі “смерти автора�). Але письменника це не дуже й хвилює � з його слів, текст творився радше як власна медитація і спосіб побороти травму, а відсутність публікації не стала б такою вже катастрофою. Крім роману, пан Білянський написав та опублікував декілька оповідань � вони вже у мене на черзі.
Самотність, сирітство, інтернат, безґрунтянство, передчасне дорослішання � теми, що, на жаль, стали тяглими для української літератури, та й українського буття загалом. І довго будуть такими, адже нинішні діти житимуть з тими самими потрясіннями передчасного дорослішання й болісної соціалізації. Автор змушує задуматись над, здавалося б, вічними питаннями та підійти до них дещо по-новому, що, на моє глибоке переконання, є ознакою хорошої літератури. Тому однозначно рекомендую(наприклад, любителям американського постмодернізму). Велика подяка панові Білянському та пані Романцовій за таку чудову роботу.
“Постапокаліптични� пейзаж внутрішньої порожнечі� і “То�, що біжить за голосами� - текст здобув досить гостроцікаві означення від критиків. Крім цього, він ще й увійшов до довгого списку “Книг� року BBC� та до рекомендацій пана Стасіневича. І далебі роман на все це сповна заслуговує.
Текст читається дуже легко і ви одразу поринаєте в повільноплинну медитативну атмосферу роману. Сюжет доволі лінійний, але для книжки це мало важить. Автор багато експериментує зі стилем та художніми засобами, один із розділів, наприклад, повністю написано діялогами. Сама форма видається дуже вартісною для укрліту, текст в міру метафоричний, сприймається як поезія в прозі. Схоже, що пан Білянський хотів відобразити роботу людської пам’ят� й це йому вдалося напрочуд добре.
Роман наче прозорий і не надто ускладнений, але дуже атмосферний, поетичний і насичений метафорами та символізмом, що додають тексту глибини та різкости. Місто(за образом рідної Макіївки)-Ліс, океан-суша, птахи, риби, кит(як риба, що повернулася до океану, але вже чужинкою, “нерибою�), дерево-яблука, еволюція(як соціалізація і дорослішання, зростання відповідальности), Бог, Іса � кожен з цих образів є невіддільною частиною загальної картини. В заголовок автор виносить концепцію “лун� � відбитків людей, подій, самої історії врешті-решт. Це неповні образи, а радше якісь рештки, віддзеркалення, уривки, що залишаються після нас у цьому світі та в пам’ят� інших людей. І щодалі, то вони здрібнюються, аж допоки зовсім не щезають, не розчиняються, гинуть(?).
Питання життя і смерти, пам’ят� та забування, розвитку та інтегрування до суспільства. Бути частиною косяка чи піти шляхом самотности та маргіналізації? Травма як шлях до самопізнання. Роман зачіпає дуже багато вічних тем, про які начебто вже було сказано все, але говорить про них дуже по-особливому, підіймає багато питань, на які часто не дає відповідей, бо їх, ймовірно, і не існує. З кожною сторінкою автор все дужче віддаляється від реальности, від фізичного світу і поринає у свідомість і світ власної уяви, чому “сприяють� травми, ізоляція та самотність(втрата соціальних зв’язкі�, які є обов’язковим� для нашого психічного здоров’�). Досить скоро забуваєш, що оповідь веде дитина � чи то вона настільки швидко дорослішає, чи оповідач від початку вже був зрілим і ми перебували в його спогадах.
Текст "ковідний", породжений ізоляцією, але наша ізоляція затягнулася на роки, тому й у воєнний час атмосфера роману лишається дуже близькою й актуальною. Ковід, далі повномасштабна війна � та сама напруга: ізоляція, самотність, страх, комендантська година, надзвичайна ситуація, блокпости, військові на вулицях.
До речі, автор сам створював обкладинку і, на мій погляд, це вдалося йому вельми добре. Вийшла сюрреалістична картинка, що якнайкраще пасує текстові та його настрою.
Щирість та автобіографічність � це також про “Луни�. Для написання роману пан Білянський виконав суттєву розвідувальну роботу: “Наприклад, для роману «Луни» я читав і художню літературу, де шукав цікаві наративні засоби, і наукові роботи з нейробіології, поведінки людини, і книги з психології та навіть із вивчення «внутрішнього діалогу». Довелося копнути й у різноманітну релігійну літературу, трошки вивчити еволюцію китів.�. Все це відчувається і додає глибини тексту.
З мінусів � під час презентації автор намагався пояснити текст дуже детально, що загалом обмежує читацькі інтерпретації, розмисли про текст та його пазли(ніякої тобі “смерти автора�). Але письменника це не дуже й хвилює � з його слів, текст творився радше як власна медитація і спосіб побороти травму, а відсутність публікації не стала б такою вже катастрофою. Крім роману, пан Білянський написав та опублікував декілька оповідань � вони вже у мене на черзі.
Самотність, сирітство, інтернат, безґрунтянство, передчасне дорослішання � теми, що, на жаль, стали тяглими для української літератури, та й українського буття загалом. І довго будуть такими, адже нинішні діти житимуть з тими самими потрясіннями передчасного дорослішання й болісної соціалізації. Автор змушує задуматись над, здавалося б, вічними питаннями та підійти до них дещо по-новому, що, на моє глибоке переконання, є ознакою хорошої літератури. Тому однозначно рекомендую(наприклад, любителям американського постмодернізму). Велика подяка панові Білянському та пані Романцовій за таку чудову роботу.
April 6, 2024
дуже дивний досвід, але приємний. медитативна історія, я б сказала. усе сіро й похмуро, але життя триває і ти намагаєшся з тієї сірості витягти себе, а потім розумієш, що можливо краще у тій сірості навчитись жити?
дуже дивні думки після неї, але хороша, дуже навіть
дуже дивні думки після неї, але хороша, дуже навіть
June 24, 2024
Почну з того, що написати анотацію до такого твору, майже неможливо.
Я пройшла шлях «цікаво, але не відгукується - щось таки є - захоплююсь кожною сторінкою».
Поки читала згадувала Віана (але дуже сумного), Темну вежу Кінга, Щигла Донни Тарт, Дім, в якому…� Навіть не питайте, в яких саме абзацах я це побачила, бо все що випливає в асоціаціях при прочитані такого тексту, це сугубо дзеркало душі читача.
Пару цитат, які мене або тригернули, або відгукнулись, але точно не залишились не поміченими:
- «У житті треба звикати до ударів, менше дивуватися доведеться»
- «все одно хвалю. Бʼю, але хвалю»
- «Тоді встань і йди. Він втомився. Давно вже втомився, і йому не потрібні відповіді, які ти шукаєш. Навряд чи він зможе тебе зрозуміти, у нього і питань таких не виникає, які турбують тебе. Має свій лад. Розумієш?»
- «Так важко було заткнути рота, з якого сипалися, як
крупа з дірявого пакета, слова, пояснення, вибачення, питання, реакції, реакції на реакції, реакції на що завгодно. Але де я був у цих реакціях? Потрібно зупинитись,перестати реагувати. Почати слухати себе. Повернути мову риб. Мовчати.
Море хвилюється три. Морська фігура, на місці замри.»
- «я надто довго тікаю від чогось. Замість того щоб рухатись кудись»
- «Може, це й не жовтий був зовсім, я в цьому мало що тямив, якось більше в сірих тонах розбирався.»
- «Вона відкрила сумку і показала кілька книг. Сказала, що нічого особливого, просто книжки. Що це те, в чому вона знайшла себе. Не в книгах, а в ідеї бути корисною для Міста. Вона вірила, що ці книги, знання можуть бути комусь корисні. У них завжди багато відповідей. Про життя, про їжу, про міста, цивілізації. Про смерть»
- «Так воно і буває, живеш, ставиш собі запитання, і щоразу їх все більше і більше. Висипаються з голови, як насіння, і проростають деревами в землі під твоїми потертими ногами»
Однозначно рекомендую, але тільки тим хто читає задля процесу, а не результату. І готовий заглибитись чесно в свої думки.
Я пройшла шлях «цікаво, але не відгукується - щось таки є - захоплююсь кожною сторінкою».
Поки читала згадувала Віана (але дуже сумного), Темну вежу Кінга, Щигла Донни Тарт, Дім, в якому…� Навіть не питайте, в яких саме абзацах я це побачила, бо все що випливає в асоціаціях при прочитані такого тексту, це сугубо дзеркало душі читача.
Пару цитат, які мене або тригернули, або відгукнулись, але точно не залишились не поміченими:
- «У житті треба звикати до ударів, менше дивуватися доведеться»
- «все одно хвалю. Бʼю, але хвалю»
- «Тоді встань і йди. Він втомився. Давно вже втомився, і йому не потрібні відповіді, які ти шукаєш. Навряд чи він зможе тебе зрозуміти, у нього і питань таких не виникає, які турбують тебе. Має свій лад. Розумієш?»
- «Так важко було заткнути рота, з якого сипалися, як
крупа з дірявого пакета, слова, пояснення, вибачення, питання, реакції, реакції на реакції, реакції на що завгодно. Але де я був у цих реакціях? Потрібно зупинитись,перестати реагувати. Почати слухати себе. Повернути мову риб. Мовчати.
Море хвилюється три. Морська фігура, на місці замри.»
- «я надто довго тікаю від чогось. Замість того щоб рухатись кудись»
- «Може, це й не жовтий був зовсім, я в цьому мало що тямив, якось більше в сірих тонах розбирався.»
- «Вона відкрила сумку і показала кілька книг. Сказала, що нічого особливого, просто книжки. Що це те, в чому вона знайшла себе. Не в книгах, а в ідеї бути корисною для Міста. Вона вірила, що ці книги, знання можуть бути комусь корисні. У них завжди багато відповідей. Про життя, про їжу, про міста, цивілізації. Про смерть»
- «Так воно і буває, живеш, ставиш собі запитання, і щоразу їх все більше і більше. Висипаються з голови, як насіння, і проростають деревами в землі під твоїми потертими ногами»
Однозначно рекомендую, але тільки тим хто читає задля процесу, а не результату. І готовий заглибитись чесно в свої думки.
Read
October 23, 2023Без оцінки.
Метафорично-філософське читання я це називаю. У таких історія у мене завжди мозок вскипає, і відчуваєш себе дурнем. А ще коли почитаєш інші відгуки, а там прям все так класно, а у мене все мимо :) Проте я із задоволенням прочитав цю книгу, і всім раджу читати невідомих укравторів. Пішов дивитися презентацію книги Луни на ютубі книгарні Є, може деякі карти відкриються :)))
Метафорично-філософське читання я це називаю. У таких історія у мене завжди мозок вскипає, і відчуваєш себе дурнем. А ще коли почитаєш інші відгуки, а там прям все так класно, а у мене все мимо :) Проте я із задоволенням прочитав цю книгу, і всім раджу читати невідомих укравторів. Пішов дивитися презентацію книги Луни на ютубі книгарні Є, може деякі карти відкриються :)))
January 1, 2025
"Луни" � роман, в якому начебто реальні події перемішані із нереальними, скажімо, притчевими, або тими, що існують в (під)свідомості головного героя, і місцями вкрай важко буває спіймати авторські алюзії та приховані сенси (от я нічого не збагнув, і довелося дивитись купу відео, у тому числі інтерв’� із автором, презентацію книги, відгуки блогерів, щоби зрозуміти, що я після цього всього все одно нічого не збагнув. Але я дуже намагався, чесне слово! Більш того, ми навіть обговорювали цю книгу на зустрічі, але все одно питань залишилось більше ніж відповідей).
Я побачив в романі відсилку до ковідних часів, коли (само)ізоляція могла врятувати життя, і це було гарно втілено в постапокаліптичній атмосфері, але ця тема, на мій погляд, мала в собі більший потенціал, ніж реалізовано в книзі. В цілому, схоже на те, що автор писав цю книгу більше для себе (він, до речі, майже відкрито про це і казав), і читачеві � звісно, якщо нічого не тригернулось, типу атмосфери 90-х, алкоголізму батька тощо - залишається лише розводити руками, прочитавши щось на кшалт такого: "Кит � це риба." Нуу.. ок.. нічого не зрозуміло, але хай буде, автор має право. Гарно написано, і на тому спасибі)
Я побачив в романі відсилку до ковідних часів, коли (само)ізоляція могла врятувати життя, і це було гарно втілено в постапокаліптичній атмосфері, але ця тема, на мій погляд, мала в собі більший потенціал, ніж реалізовано в книзі. В цілому, схоже на те, що автор писав цю книгу більше для себе (він, до речі, майже відкрито про це і казав), і читачеві � звісно, якщо нічого не тригернулось, типу атмосфери 90-х, алкоголізму батька тощо - залишається лише розводити руками, прочитавши щось на кшалт такого: "Кит � це риба." Нуу.. ок.. нічого не зрозуміло, але хай буде, автор має право. Гарно написано, і на тому спасибі)
June 15, 2024
Загадково та життєво водночас.
Мова - просто рокішна.
Я у захваті й хочу більше таких книжок❤️
Мова - просто рокішна.
Я у захваті й хочу більше таких книжок❤️
January 31, 2025
"Якщо ти думаєш, що світ існуватиме без тебе, ти глибоко помиляєшся."
"Ти, напевно, теж себе питав. «Для чого це все?»... І проблема цього питання в тому, що на нього немає правильної відповіді...
...І знаєш, що ще гірше?...
- Є інше питання, ще тривожніше... Що ти робитимеш, коли дізнаєшся, для чого це все? Погодишся? Приймеш відповідь? Чи будеш опиратися?
- А ліжко хоч можна пересунути?"
Дивна, меланхолійна, медитативна оповідь, сповнена алегорій і сенсів... Місцями незрозуміла, тому хочеться ще повернутись до неї.
"Ти, напевно, теж себе питав. «Для чого це все?»... І проблема цього питання в тому, що на нього немає правильної відповіді...
...І знаєш, що ще гірше?...
- Є інше питання, ще тривожніше... Що ти робитимеш, коли дізнаєшся, для чого це все? Погодишся? Приймеш відповідь? Чи будеш опиратися?
- А ліжко хоч можна пересунути?"
Дивна, меланхолійна, медитативна оповідь, сповнена алегорій і сенсів... Місцями незрозуміла, тому хочеться ще повернутись до неї.
September 29, 2023
Пилип � справжній "живий письменник". Живий у всіх відношеннях. І це добре, що живий, бо наступні книги я теж хочу прочитати. Це був насправді спойлер.
Глибока книга. За нею - полиці бібліотек в оточенні портретів філософів та письменників. З рамок на мене дивляться Артур Шопенгауер, Віктор Пелевін, Вільям Ґолдинґ. А біля стійки бібліотекаря стоїть Пилип Білянський. Бібліотекар простягає йому Біблію. Портрета Ісуса в рамці немає на стіні бібліотеки. Він живе у Пилипа в голові.
Глибока книга. За нею - полиці бібліотек в оточенні портретів філософів та письменників. З рамок на мене дивляться Артур Шопенгауер, Віктор Пелевін, Вільям Ґолдинґ. А біля стійки бібліотекаря стоїть Пилип Білянський. Бібліотекар простягає йому Біблію. Портрета Ісуса в рамці немає на стіні бібліотеки. Він живе у Пилипа в голові.
July 12, 2023
Надзвичайно близька мені книга. Метафорична, із завуальованими сенсами. Про пошуки істини, знайомство з буттям та самим собою.
Читати легко, ніби у власних думках копирсаєшся. Ставиш самому собі запитання: "А навіщо це все?". Врешті знаходиш відповідь. Для кожного вона, думаю, буде своєю, не схожою на будь-яку іншу.
Автор підмітив усі можливі деталі, які око оминає в реальному житті, аби не витрачати енергію на додаткові думки. Вийшло ностальгічно й повчально. Луни тепер всюди...
Читати легко, ніби у власних думках копирсаєшся. Ставиш самому собі запитання: "А навіщо це все?". Врешті знаходиш відповідь. Для кожного вона, думаю, буде своєю, не схожою на будь-яку іншу.
Автор підмітив усі можливі деталі, які око оминає в реальному житті, аби не витрачати енергію на додаткові думки. Вийшло ностальгічно й повчально. Луни тепер всюди...
Read
January 19, 2024Сподобалось: метафора лун, останні дві сторінки, кілька цікавих стильових прийомів
А так 🤷♀� якщо любите філософське-непонятне, можливо, вам зайде
А так 🤷♀� якщо любите філософське-непонятне, можливо, вам зайде
June 30, 2024
Мені сподобалось. Це перший роман автора і я буду слідкувати за творчістю.
Написано супер: метафорично, емоційно, глибоко. Початок і кінець прям топ. Сюжетна складова не така важлива як на мене, очікую в наступних творах ще більш розкриття травм, психологізму крізь метафори і неймовірні описи станів.
Неочікувана для мене сучасна українська проза.
Написано супер: метафорично, емоційно, глибоко. Початок і кінець прям топ. Сюжетна складова не така важлива як на мене, очікую в наступних творах ще більш розкриття травм, психологізму крізь метафори і неймовірні описи станів.
Неочікувана для мене сучасна українська проза.
January 4, 2024
Захоплюють перші сторінки, але я не змогла вловити смисл книги вцілому. Про що вона? Можливо кожен робить висновки по своєму?
September 30, 2023
Це книга-медитація на тему самотності, безмежно красива і трохи сумна. Надовго лишає по собі особливий настрій, ті самі луни. Головний герой (як і всі ми) колись був рибою, що відокремилась від інших риб і першою вийшла на сушу, відростила ноги, вуха, засоби мовлення, але так і не знайшла нікого, хто б її зрозумів. Тепер Семен Глибинський виживає, як може у недоброму світі, а світ тим часом охоплює дивна епідемія зникнення. Люди зникають безслідно, а вслід за тим зникають всі, хто знав когось зниклого. Люди намагаються убезпечити себе ізоляцією і починають ховати обличчя, щоб їх ніхто не знав.
Таке собі поетичне осмислення досвіду пандемії в якому ховається розуміння, що і без неї така наша реальність � всі, кого ми знаємо зникнуть, а потім зникнемо ми самі.
“� І коли ми всі там у тебе зібралися, � він постукав пальцем по скроні, � то я хочу, щоб світ став кращим. Твій Світ. Хоч трохи, наскільки це можливо. Кожна людина, кожен будинок, вулиця тощо. Тому я прошу тебе, дай цьому світові жити.�
Книга, яка точно буде довго відлунювати в моїй голові.
Таке собі поетичне осмислення досвіду пандемії в якому ховається розуміння, що і без неї така наша реальність � всі, кого ми знаємо зникнуть, а потім зникнемо ми самі.
“� І коли ми всі там у тебе зібралися, � він постукав пальцем по скроні, � то я хочу, щоб світ став кращим. Твій Світ. Хоч трохи, наскільки це можливо. Кожна людина, кожен будинок, вулиця тощо. Тому я прошу тебе, дай цьому світові жити.�
Книга, яка точно буде довго відлунювати в моїй голові.
January 24, 2024
«Знаєш що? Мені батя казав, у житті треба звикати до ударів, менше дивуватися доведеться».
На презентації роману «Луни» Пилип Білянський відкрито зізнався, що не прагне бути зрозумілим. Це відчувається під час читання, автор водить читача манівцями з вправністю майстра. Це дебютний текст, і написано це збіса добре!
🎏 Половину книги я проковтнув за вечір � драйвово, цікаво, химерно і якісно написано: роман подорожі плюс загадкові апокаліптичні зникнення людей, спорожніла планета, щільний текст. Захопливо і файно.
🐠 Друга частина складна. Тут химерність починає домінувати над драйвом, далі все, як в тумані, по приборах відчуттях, читалося дуже туго. Пилип так і написав мені на книжці: «Йди, дивись, відчувай»....
Повний відгук тут
На презентації роману «Луни» Пилип Білянський відкрито зізнався, що не прагне бути зрозумілим. Це відчувається під час читання, автор водить читача манівцями з вправністю майстра. Це дебютний текст, і написано це збіса добре!
🎏 Половину книги я проковтнув за вечір � драйвово, цікаво, химерно і якісно написано: роман подорожі плюс загадкові апокаліптичні зникнення людей, спорожніла планета, щільний текст. Захопливо і файно.
🐠 Друга частина складна. Тут химерність починає домінувати над драйвом, далі все, як в тумані, по приборах відчуттях, читалося дуже туго. Пилип так і написав мені на книжці: «Йди, дивись, відчувай»....
Повний відгук тут
September 25, 2024
Не зрозуміла
Displaying 1 - 16 of 16 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.