ŷ������

Це книга-медитація на тему самотності, безмежно красива і трохи сумна. Надовго лишає по собі особливий настрій, ті самі луни. Головний герой (як і всі ми) колись був рибою, що відокремилась від інших риб і першою вийшла на сушу, відростила ноги, вуха, засоби мовлення, але так і не знайшла нікого, хто б її зрозумів. Тепер Семен Глибинський виживає, як може у недоброму світі, а світ тим часом охоплює дивна епідемія зникнення. Люди зникають безслідно, а вслід за тим зникають всі, хто знав когось зниклого. Люди намагаються убезпечити себе ізоляцією і починають ховати обличчя, щоб їх ніхто не знав.
Таке собі поетичне осмислення досвіду пандемії в якому ховається розуміння, що і без неї така наша реальність �� всі, кого ми знаємо зникнуть, а потім зникнемо ми самі.

“�� І коли ми всі там у тебе зібралися, �� він постукав пальцем по скроні, �� то я хочу, щоб світ став кращим. Твій Світ. Хоч трохи, наскільки це можливо. Кожна людина, кожен будинок, вулиця тощо. Тому я прошу тебе, дай цьому світові жити.��

Книга, яка точно буде довго відлунювати в моїй голові.