What do you think?
Rate this book
Де немає Бога
Люди � соціальні істоти. Існування суспільства неможливе без співпраці, розуміння та дотримання справедливості. Та чи існує це все поза соціумом, коли людина опиняється на межі життя та смерті?
Доведена до відчаю українка з великою сумою грошей, яка ігнорує дзвінки від чоловіка. Росіянин-пілот, який намагається приборкати аерофобію після загибелі коханки в катастрофі рейсу MH17. Найвідоміший політик Баварії на пікові кар’єри, який ненавидить свою роботу. Гравець американської Національної футбольної ліги, життя якого розвалилося після одного невдалого розіграшу. Таємний папський кардинал, який прямує до країни, де офіційно не існує Католицької церкви... Незнайомці з різними долями. Єдине спільне для них � рейс 341, і він веде до найбільшого випробування у їхньому житті.
«Де немає Бога» � новий роман Кідрука � спроба збагнути, чи є всередині нас щось таке, що втримує від перетворення на звірів у місці, де не діє мораль, у місці, де немає Бога.
Доведена до відчаю українка з великою сумою грошей, яка ігнорує дзвінки від чоловіка. Росіянин-пілот, який намагається приборкати аерофобію після загибелі коханки в катастрофі рейсу MH17. Найвідоміший політик Баварії на пікові кар’єри, який ненавидить свою роботу. Гравець американської Національної футбольної ліги, життя якого розвалилося після одного невдалого розіграшу. Таємний папський кардинал, який прямує до країни, де офіційно не існує Католицької церкви... Незнайомці з різними долями. Єдине спільне для них � рейс 341, і він веде до найбільшого випробування у їхньому житті.
«Де немає Бога» � новий роман Кідрука � спроба збагнути, чи є всередині нас щось таке, що втримує від перетворення на звірів у місці, де не діє мораль, у місці, де немає Бога.
480 pages, Hardcover
First published January 1, 2018
61 people are currently reading
1,013 people want to read
About the author
Max Kidruk
28books2,402followersMax Kidruk (Ukranian: Макс Кідрук; born April 1, 1984 in Volodymyrets, Rivne region, Ukraine) - popular Ukrainian writer and science popularizer, holds a master’s degree in Energy Engineering. Studied at the National University of Water Management and Nature Resources Use (Rivne, Ukraine), and then was getting a postgraduate education at Kyiv Polytechnic University and Stockholm Royal Institute of Technology. He left both graduate schools in 2009, having decided to become a professional writer.
While living in Stockholm, he started traveling actively, first around Europe, then further abroad. Currently, he has visited more than 35 countries, including Tanzania, Mexico, Ecuador, Peru, China, Chile, Brazil, Angola, Namibia, New Zealand, Indonesia and others. For a while was a travel journalist for a number of Ukrainian magazines. In 2009, was published his first book, a travelogue “Mexican Chronicles. The Story of One Dream� (the second prize of the Ukrainian Literary Award “Coronation of the Word� (2009), the debut of the year from the bookstore chain ‘KS�). Over the next three years, Kidruk published three autobiographical travelogues, “Journey to the Navel of the World� about Easter Island, “Love and Piranhas� about Brazil, and “To Zealand!� on the Egyptian Revolution, Syria and New Zealand. All of them earned reasonable success among the readers. In 2012, Kidruk published the first fiction novel, a sci-fi thriller ”Bot�, dubbed by critics as ‘the first Ukrainian techno-thriller�. Over seven years, “Bot� was republished more than 6 times, the current edition � in November 2019.
Over the next few years, Kidruk was slowly moving from writing techno-thrillers (“The Stronghold�, “The Ruthless Skies�) to more serious dramatic and psychological stories. The sci-fi book “The Inner Side of Dreams� (2016) and the social novel “Godlessness� (2018) were shortlisted for the BBC Book of the Year Award. The novel “Godlessness� remained in the TOP-20 of the bookstore chain “Bookstore E� for 13 weeks, 7 of which held the first position.
In the spring of 2015, in Poland was published currently the only Kidruk’s non-fiction book, “Ja Ukrainiec� (“I, the Ukrainian�). In the book, the author analyzes relations between Ukraine and Russia from the beginning of the liberation war led by Bohdan Khmelnytsky to the events of the Revolution of Dignity (2013-2014) and Russian military intervention in eastern Ukraine.
In 2017, Kidruk amazed the literary community by announcing a large-scale presentation tour with the new novel “Don’t Look Back and Stay Quiet�. The tour covered 100 cities of Ukraine, where almost 140 presentations were made. For this novel the number of printed copies by the beginning of 2019 has exceeded 30 thousand.
In the fall of 2019, Kidruk’s first augmented reality novel “Until the light fades away� was published. In addition to the interactive cover, the mobile application developed specifically for the book includes supplementary storylines, photos of the places where the events of the novel happen, a full diary of one of the characters, and a chat the reader can use to talk with one of the characters. The first print run (12,000 copies) was sold within the period of a month and a half. In the second week of sales, the book held the top spot of the TOP-20 list of the ‘Bookstore E� network and at the end of 2019 continues to be in the top.
While living in Stockholm, he started traveling actively, first around Europe, then further abroad. Currently, he has visited more than 35 countries, including Tanzania, Mexico, Ecuador, Peru, China, Chile, Brazil, Angola, Namibia, New Zealand, Indonesia and others. For a while was a travel journalist for a number of Ukrainian magazines. In 2009, was published his first book, a travelogue “Mexican Chronicles. The Story of One Dream� (the second prize of the Ukrainian Literary Award “Coronation of the Word� (2009), the debut of the year from the bookstore chain ‘KS�). Over the next three years, Kidruk published three autobiographical travelogues, “Journey to the Navel of the World� about Easter Island, “Love and Piranhas� about Brazil, and “To Zealand!� on the Egyptian Revolution, Syria and New Zealand. All of them earned reasonable success among the readers. In 2012, Kidruk published the first fiction novel, a sci-fi thriller ”Bot�, dubbed by critics as ‘the first Ukrainian techno-thriller�. Over seven years, “Bot� was republished more than 6 times, the current edition � in November 2019.
Over the next few years, Kidruk was slowly moving from writing techno-thrillers (“The Stronghold�, “The Ruthless Skies�) to more serious dramatic and psychological stories. The sci-fi book “The Inner Side of Dreams� (2016) and the social novel “Godlessness� (2018) were shortlisted for the BBC Book of the Year Award. The novel “Godlessness� remained in the TOP-20 of the bookstore chain “Bookstore E� for 13 weeks, 7 of which held the first position.
In the spring of 2015, in Poland was published currently the only Kidruk’s non-fiction book, “Ja Ukrainiec� (“I, the Ukrainian�). In the book, the author analyzes relations between Ukraine and Russia from the beginning of the liberation war led by Bohdan Khmelnytsky to the events of the Revolution of Dignity (2013-2014) and Russian military intervention in eastern Ukraine.
In 2017, Kidruk amazed the literary community by announcing a large-scale presentation tour with the new novel “Don’t Look Back and Stay Quiet�. The tour covered 100 cities of Ukraine, where almost 140 presentations were made. For this novel the number of printed copies by the beginning of 2019 has exceeded 30 thousand.
In the fall of 2019, Kidruk’s first augmented reality novel “Until the light fades away� was published. In addition to the interactive cover, the mobile application developed specifically for the book includes supplementary storylines, photos of the places where the events of the novel happen, a full diary of one of the characters, and a chat the reader can use to talk with one of the characters. The first print run (12,000 copies) was sold within the period of a month and a half. In the second week of sales, the book held the top spot of the TOP-20 list of the ‘Bookstore E� network and at the end of 2019 continues to be in the top.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 211 reviews
September 18, 2018
Для мене це найгіршка книжка Кідрука :( 2/5 за історію Брендона і "напругу" якою наповнений твір. Я далеко не професійний критик, але косяків у цього твору багато:
* Більш ніж 1/3 (майже половина!) книжки пішла на introduction персонажів! І от нарешті вони сіли на той літак! Так, читача потрібно познайомити з особами навколо яких буде розгортатись твір, але це вже просто перебір! Якби події викладались хронологічно, то мабуть 2/3 на це пішло б :)
* Нелінійний виклад сюжету - це круто тоді коли ти не можеш догадатись про те як ми попали в дану точку. Проте багато історій були очевидними ще на половині твору (наприклад історія Анни). Міні флешфорварди в "Боті" були доречнішими. Тут такий виклад сюжету це просто якесь літературне вимахування.
* Який взагалі жанр цього твору? Я очікував на технотриллер і перші сторінок 20 на таку думку і наводили. Hа цьому технотриллер закінчився і настала "драма". Проте на якісну "драму" цей твір не тягне.
* "Шаблон" персонажів. Я розумію що найреалістичніше можна описати події / місця які ти пережив / відвідав сам. Але ще одна персонажка яка з Рівного, вчилась в КПІ і поїхала в Швецію ... десь я це вже бачив :) Рівне / Київ / Стокгольм фігурує практично в кожному творі. Перші рази це було цікаво (справді нестандартна життєва траекторія), тепер реакція "really?". Можливо автору час взяти паузу та набути нового досвіду про який можна написати?
* Мета / розв'язка / що це було? Закінчувати на (хоч i ефектній) історії Берндона доволі незрозуміле рішення - цей персонаж лише дотично пов'язаний з головними подіями - можливо тоді варто було зробити книгу про американський футбол? Плюс саме закінчення ніяке. Якщо метою твору є "збагнути чи є всередині нас те що втримує від перетворення на звірів у місці де не діє мораль", то або епічна загибель всіх для відповіді "ні", або порятунок ключових персонажів для відповіді "так" був би логічнішим. Якось "звірячі" епізоди описані в творі не зачепили.
Я не розумію людей які пишуть "Безумовно книга заслуговує 10 з 10" - come on! Це зовсім не рівень. "Бот" залишається magnum opus'ом Кідрука і з такими темпами зміни будуть не скоро.
* Більш ніж 1/3 (майже половина!) книжки пішла на introduction персонажів! І от нарешті вони сіли на той літак! Так, читача потрібно познайомити з особами навколо яких буде розгортатись твір, але це вже просто перебір! Якби події викладались хронологічно, то мабуть 2/3 на це пішло б :)
* Нелінійний виклад сюжету - це круто тоді коли ти не можеш догадатись про те як ми попали в дану точку. Проте багато історій були очевидними ще на половині твору (наприклад історія Анни). Міні флешфорварди в "Боті" були доречнішими. Тут такий виклад сюжету це просто якесь літературне вимахування.
* Який взагалі жанр цього твору? Я очікував на технотриллер і перші сторінок 20 на таку думку і наводили. Hа цьому технотриллер закінчився і настала "драма". Проте на якісну "драму" цей твір не тягне.
* "Шаблон" персонажів. Я розумію що найреалістичніше можна описати події / місця які ти пережив / відвідав сам. Але ще одна персонажка яка з Рівного, вчилась в КПІ і поїхала в Швецію ... десь я це вже бачив :) Рівне / Київ / Стокгольм фігурує практично в кожному творі. Перші рази це було цікаво (справді нестандартна життєва траекторія), тепер реакція "really?". Можливо автору час взяти паузу та набути нового досвіду про який можна написати?
* Мета / розв'язка / що це було? Закінчувати на (хоч i ефектній) історії Берндона доволі незрозуміле рішення - цей персонаж лише дотично пов'язаний з головними подіями - можливо тоді варто було зробити книгу про американський футбол? Плюс саме закінчення ніяке. Якщо метою твору є "збагнути чи є всередині нас те що втримує від перетворення на звірів у місці де не діє мораль", то або епічна загибель всіх для відповіді "ні", або порятунок ключових персонажів для відповіді "так" був би логічнішим. Якось "звірячі" епізоди описані в творі не зачепили.
Я не розумію людей які пишуть "Безумовно книга заслуговує 10 з 10" - come on! Це зовсім не рівень. "Бот" залишається magnum opus'ом Кідрука і з такими темпами зміни будуть не скоро.
May 6, 2019
Я не починала читати новий роман Кідрука одразу після виходу книги, відкладала. І врешті взялася читати про авіакатастрофу у літаку))) І ні, не це вплинуло на мою оцінку.
Згадую, як зачитувалася попередніми двома романами автора, а він на презентації вихвалявся, що це найкраща його робота, тож я просто очікувала� не знаю, більшого сенсу? Склалося враження, що в затерту до дір тему “катастрофа+ізольоване від світу співіснування тих, хто вижив� автор не привніс нічого нового (тільки якщо ви не вважаєте новим ту надмірну кількість інформації про американський футбол). Так, всі зі своїм минулим, непростим і темним. І проблемами. І поразками. Так, людина - найгірший звір, особливо якщо прагне будь-що вижити. Так...Ой, вже й книжка закінчилася. Тож які вкладені сенси я не встигла розгледіти у цій історії?
Згадую, як зачитувалася попередніми двома романами автора, а він на презентації вихвалявся, що це найкраща його робота, тож я просто очікувала� не знаю, більшого сенсу? Склалося враження, що в затерту до дір тему “катастрофа+ізольоване від світу співіснування тих, хто вижив� автор не привніс нічого нового (тільки якщо ви не вважаєте новим ту надмірну кількість інформації про американський футбол). Так, всі зі своїм минулим, непростим і темним. І проблемами. І поразками. Так, людина - найгірший звір, особливо якщо прагне будь-що вижити. Так...Ой, вже й книжка закінчилася. Тож які вкладені сенси я не встигла розгледіти у цій історії?
September 26, 2018
Кідрук багато казав, що ця книжка не про виживання, але я навіть не уявляв, що вона настільки не про виживання. Прямо посібник із психології, а не трилер. Причому трилера тут також вистачає, і всі сюжетні лінії дуже цікаві. Не всі розкриті в однаковій мірі, але це зумовлено сюжетом. І це реально книжка, яку неможливо відкласти. Фінал � капець крутий. Згодом напишу розлогий відгук, але зараз не втримався від цих кількох сумбурних рядків, бо просто мушу вам сказати: читайте ДНБ й офігевайте з того, яка це крута історія!
July 26, 2018
#ДеНемаєБога � надзвичайно сильна і емоційна річ. Кідрук явно хотів вразити свого читача і вичавити з нього якнайбільше переживань, що, без сумніву, йому вдалося � двічі довелося відкладати рукопис... Вітаю тебе, Максе, з новою крутою книгою і дякую за ексклюзив) А решті бажаю дочекатися її в книгарнях у вересні 😋
February 3, 2019
Нарешті дочитав #ДеНемаєБога від Макс Кідрук.
І тепер ДУЖЕ СУБ.ЄКТИВНИЙ відгук. УВАГА! Може містити спойлери!
Навмисне не читав ніяких відгуків чи рецензій до того, щоб не зіпсувати власне враження. Єдине, краєм ока бачив відгук сама Макса (здається, на фесбуці), про те, що "Де немає Бога" заледве не є його magnum opus... Очевидно, що саме ця сентенція заклала перший камінь мого розчарування.
В моєму розумінні, хороша книга та, від якої не можна відірватися. ДНБ я ж починав читати тричі і ще два рази полишав цю справу. Уявіть, суть книги загорнута в історію авіакатастрофи. (Я взагалі фільми-катастрофи вважаю марнуванням часу). І ти вже прочитав півкнижки, а літак навіть не почав падати!
Свого ж "Бота" Кідрук називає примітивним чтивом, пласким, з картонними героями, де репліки з їх вуст вилітають у вигляді хмаринок. () Ок, це критична оцінка автора. Але від "Бота" не можна було відірватися. Натомість читаючи ДНБ, потрібно було себе змушувати.
Суб.єктивно, але автор допустився двох стратегічних помилок, формуючи структуру роману. Я постійно наголошую про це своїм колегам-журналістам:
1. Цільова аудиторія. Для кого пишемо? Це американці чи все ж українці? Якщо ж навіть американці, то скільки з них захоплюються американським футболом? (Суб.єктивно, але читати опис матчу, було суцільним пеклом)
2. Відділяти головне від другорядного. Суб.єктивно, але всю суть книги можна було би описати на 100 сторінках. А того психологізму, про який так багато говорить Кідрук, особисто мені якраз і не вистачило. Мене не зачепила жодна філософська теза про природу Бога, хоча це й мало стати центральною лінією книги.
В результаті вийшов не роман, а збірник оповідань.
Тому, якщо мене запитають про загальну оцінку твору, я поставив би 2 з 5. При всіх сподіваннях, можу назвати "Де немає Бога" літературним розчаруванням року.
Звісно автор може сказати, що це не його проблема. Але це вже теж буде не моєю проблемою. :)
І тепер ДУЖЕ СУБ.ЄКТИВНИЙ відгук. УВАГА! Може містити спойлери!
Навмисне не читав ніяких відгуків чи рецензій до того, щоб не зіпсувати власне враження. Єдине, краєм ока бачив відгук сама Макса (здається, на фесбуці), про те, що "Де немає Бога" заледве не є його magnum opus... Очевидно, що саме ця сентенція заклала перший камінь мого розчарування.
В моєму розумінні, хороша книга та, від якої не можна відірватися. ДНБ я ж починав читати тричі і ще два рази полишав цю справу. Уявіть, суть книги загорнута в історію авіакатастрофи. (Я взагалі фільми-катастрофи вважаю марнуванням часу). І ти вже прочитав півкнижки, а літак навіть не почав падати!
Свого ж "Бота" Кідрук називає примітивним чтивом, пласким, з картонними героями, де репліки з їх вуст вилітають у вигляді хмаринок. () Ок, це критична оцінка автора. Але від "Бота" не можна було відірватися. Натомість читаючи ДНБ, потрібно було себе змушувати.
Суб.єктивно, але автор допустився двох стратегічних помилок, формуючи структуру роману. Я постійно наголошую про це своїм колегам-журналістам:
1. Цільова аудиторія. Для кого пишемо? Це американці чи все ж українці? Якщо ж навіть американці, то скільки з них захоплюються американським футболом? (Суб.єктивно, але читати опис матчу, було суцільним пеклом)
2. Відділяти головне від другорядного. Суб.єктивно, але всю суть книги можна було би описати на 100 сторінках. А того психологізму, про який так багато говорить Кідрук, особисто мені якраз і не вистачило. Мене не зачепила жодна філософська теза про природу Бога, хоча це й мало стати центральною лінією книги.
В результаті вийшов не роман, а збірник оповідань.
Тому, якщо мене запитають про загальну оцінку твору, я поставив би 2 з 5. При всіх сподіваннях, можу назвати "Де немає Бога" літературним розчаруванням року.
Звісно автор може сказати, що це не його проблема. Але це вже теж буде не моєю проблемою. :)
July 31, 2022
Це хороша, якісна масова література. Але проблема масової літератури саме в тому, що розраховуючи на широку авдиторію, автор залишає в ній мало місця для того, щоб хтось віднайшов там якусь особисту струну.
September 5, 2018
Книжка добротна; хто ще не читав, хай читає.
Для інших нижче мої нарікання зі спойлером (наскільки це можливо з такою обкладинкою).
При написанні відгуку мене особливо втихомирило грамотно написане слово «хрінзна-як». Автори, шануйтеся і шануйте своїх редакторів: грамотний текст втихомирив не одного читача-неука-перфекціоніста.
Для інших нижче мої нарікання зі спойлером (наскільки це можливо з такою обкладинкою).
При написанні відгуку мене особливо втихомирило грамотно написане слово «хрінзна-як». Автори, шануйтеся і шануйте своїх редакторів: грамотний текст втихомирив не одного читача-неука-перфекціоніста.
September 24, 2019
МАКС КІДРУК «ДЕ НЕМАЄ БОГА»
Max Kidruk
Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018
⠶
« - Що ж, не затримуйся, втікай швидше, й нехай Господь тобі допоможе. Небезпека на людину чатує там, де немає Господа.
- Ти не маєш віри, чоловіче, Господь присутній у будь-якому місці.
- Це так, але Він не завжди нас помічає...»
(Жозе Сарамаго «Євангеліє від Ісуса Христа»)
⠶
Це моя перша прочитана книга цього автора. Чесно кажучи, я скептично ставилася до надзвичайної популярності його книг в Україні.
⠶
Книгу з автографом для мене дістала моя принцеса @innspirit, якій я надзвичайно вдячна, бо віднедавна колекціоную книги з автографами українських і зарубіжних авторів.
⠶
Що я можу сказати - я приємно здивована!
⠶
Перші сторінки для мене йшли трішки складно, доки я звикла до стиля автора...
⠶
Потім...
⠶
Я її проковтнула.
⠶
Читання співпало з подорожжю до Львова і було дуже атмосферним.
⠶
Основну частину книги я читала якраз в літаку, де змогла все яскраво уявити і вивчити всі деталі «зсередини», хоча це і додало кілька сивих волосинок.
⠶
Книга захоплива, цікава, іноді навіть моторошна. Такої кількості інженерних деталей я не очікувала, але мене це теж приємно здивувало і зачепило.
⠶
Герої і сюжет дуже сподобалися. Оригінально і неочікуванно. Не відчула, що автор чогось недодумав чи пропустив. Все плавно перейшло в логічне і досить жорстке завершення, а для мене це також
плюс.
⠶
Цитата:
⠶
« - Твій тато - телепень. Бог - це дух, Його неможливо побачити. Ти не побачиш Бога, навіть якщо шукатимеш його крізь найпотужніший телескоп. Це так само, як, дивлячись на твою голову, я не можу прочитати твої думки. Невже це так важко зрозуміти?
⠶
Про автора:
⠶
Максим Кідрук � український письменник, мандрівник, колумніст чоловічого журналу «XXL». Автор романів «Зазирни у мої сни», «Не озирайся і мовчи», «Жорстоке небо», «Твердиня», а також низки тревелогів. За освітою інженер-енергетик. Загалом побував більше ніж у 30 країнах, серед яких Танзанія, Мексика, Еквадор, Перу, Китай, Чилі, Бразилія, Ангола, Намібія, Нова Зеландія та інші.
⠶
#примхливачитака
Max Kidruk
Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018
⠶
« - Що ж, не затримуйся, втікай швидше, й нехай Господь тобі допоможе. Небезпека на людину чатує там, де немає Господа.
- Ти не маєш віри, чоловіче, Господь присутній у будь-якому місці.
- Це так, але Він не завжди нас помічає...»
(Жозе Сарамаго «Євангеліє від Ісуса Христа»)
⠶
Це моя перша прочитана книга цього автора. Чесно кажучи, я скептично ставилася до надзвичайної популярності його книг в Україні.
⠶
Книгу з автографом для мене дістала моя принцеса @innspirit, якій я надзвичайно вдячна, бо віднедавна колекціоную книги з автографами українських і зарубіжних авторів.
⠶
Що я можу сказати - я приємно здивована!
⠶
Перші сторінки для мене йшли трішки складно, доки я звикла до стиля автора...
⠶
Потім...
⠶
Я її проковтнула.
⠶
Читання співпало з подорожжю до Львова і було дуже атмосферним.
⠶
Основну частину книги я читала якраз в літаку, де змогла все яскраво уявити і вивчити всі деталі «зсередини», хоча це і додало кілька сивих волосинок.
⠶
Книга захоплива, цікава, іноді навіть моторошна. Такої кількості інженерних деталей я не очікувала, але мене це теж приємно здивувало і зачепило.
⠶
Герої і сюжет дуже сподобалися. Оригінально і неочікуванно. Не відчула, що автор чогось недодумав чи пропустив. Все плавно перейшло в логічне і досить жорстке завершення, а для мене це також
плюс.
⠶
Цитата:
⠶
« - Твій тато - телепень. Бог - це дух, Його неможливо побачити. Ти не побачиш Бога, навіть якщо шукатимеш його крізь найпотужніший телескоп. Це так само, як, дивлячись на твою голову, я не можу прочитати твої думки. Невже це так важко зрозуміти?
⠶
Про автора:
⠶
Максим Кідрук � український письменник, мандрівник, колумніст чоловічого журналу «XXL». Автор романів «Зазирни у мої сни», «Не озирайся і мовчи», «Жорстоке небо», «Твердиня», а також низки тревелогів. За освітою інженер-енергетик. Загалом побував більше ніж у 30 країнах, серед яких Танзанія, Мексика, Еквадор, Перу, Китай, Чилі, Бразилія, Ангола, Намібія, Нова Зеландія та інші.
⠶
#примхливачитака
March 17, 2024
4/5
Моє перше знайомство з творчістю автора. Думаю той факт що, під час читання цієї книги, я купила ще три його твори говорить багато про що.
Але все-таки не на максимальну оцінку.
Спободобалось:
- як розкриті персонажі, їх історія та мотивація кожного з них (напротязі всієї книги я отримувала гамму емоцій і для мене це показник хорошої книги. І було важливо, щоб це була не "сльозодавилка", яку одразу видно. І це, на мою думку, автору вдалося. Я вірила в кожного персонажа, вони здавались такими реальними. А в післямові автора зрозуміла, що багато з героїв були створені на основі реальних подій). Окремо хочу виділити історію Брендона, яка потрапила прям в саме сердечко.
- дуже сподобався рівень експертності автора та деталізація, з якою він описував все (але в цьому є і мінус і про нього нижче). Було вивчено багато матеріалів, щоб достовірно описати, що відбуається з людьми високо в горах, або реалістичність авіакатастрофи та ще дуже багато всього.
- автор дуже вміло та доречно зміг вплести події в Україні в 2014 році. А також переплести, на перший погляд, зовсім різних персонажів між собою та зробити історію цільною.
Не сподобалось:
- недоліком книг, в якій не один головний герой, а багато, є те, що тобі не про всіх цікаво читати. І, мабуть, неможливо створити таку книгу, де всі персонажі захоплять увагу кожного читача. Адже всі ми різні та де когось зацікавить один персонаж, інішй людині буже байдуже на нього. Так і в мене було. Історії деяких головних героїв мене дуже цікавили, хотілось дізнатись, що з ними трапилось. А от на деяких було байдуже і там мій інтерес до книги просідав.
- американський футбол. В книзі було дуже видно, що автор захоплюється цією темою. І безпосередньо автору плюс за те, як він детально розкрив американський футбол (в тому сенсі, що я буду рада, якщо він так само детально розкриє щось, що цікаво саме мені). Але мінус самій книзі, тому що для мене це максимально нецікава тема і читати стільки про неї було нуднувато.
Як підсумок я дуже рада, що відкрила для себе такого талановитого українського автора і з радістю буду продовжувати знайомитись з його творчістю. Це, до речі, одна з найнизькорейтинговіших його книг і я прям чекаю з нетерпінням, що ж там тоді буде далі)
Моє перше знайомство з творчістю автора. Думаю той факт що, під час читання цієї книги, я купила ще три його твори говорить багато про що.
Але все-таки не на максимальну оцінку.
Спободобалось:
- як розкриті персонажі, їх історія та мотивація кожного з них (напротязі всієї книги я отримувала гамму емоцій і для мене це показник хорошої книги. І було важливо, щоб це була не "сльозодавилка", яку одразу видно. І це, на мою думку, автору вдалося. Я вірила в кожного персонажа, вони здавались такими реальними. А в післямові автора зрозуміла, що багато з героїв були створені на основі реальних подій). Окремо хочу виділити історію Брендона, яка потрапила прям в саме сердечко.
- дуже сподобався рівень експертності автора та деталізація, з якою він описував все (але в цьому є і мінус і про нього нижче). Було вивчено багато матеріалів, щоб достовірно описати, що відбуається з людьми високо в горах, або реалістичність авіакатастрофи та ще дуже багато всього.
- автор дуже вміло та доречно зміг вплести події в Україні в 2014 році. А також переплести, на перший погляд, зовсім різних персонажів між собою та зробити історію цільною.
Не сподобалось:
- недоліком книг, в якій не один головний герой, а багато, є те, що тобі не про всіх цікаво читати. І, мабуть, неможливо створити таку книгу, де всі персонажі захоплять увагу кожного читача. Адже всі ми різні та де когось зацікавить один персонаж, інішй людині буже байдуже на нього. Так і в мене було. Історії деяких головних героїв мене дуже цікавили, хотілось дізнатись, що з ними трапилось. А от на деяких було байдуже і там мій інтерес до книги просідав.
- американський футбол. В книзі було дуже видно, що автор захоплюється цією темою. І безпосередньо автору плюс за те, як він детально розкрив американський футбол (в тому сенсі, що я буду рада, якщо він так само детально розкриє щось, що цікаво саме мені). Але мінус самій книзі, тому що для мене це максимально нецікава тема і читати стільки про неї було нуднувато.
Як підсумок я дуже рада, що відкрила для себе такого талановитого українського автора і з радістю буду продовжувати знайомитись з його творчістю. Це, до речі, одна з найнизькорейтинговіших його книг і я прям чекаю з нетерпінням, що ж там тоді буде далі)
May 30, 2020
Сумна новина у мене, друзі: черговий роман Макса Кідрука, які я вже почала вважати своїм козирем у боротьбі з нудними книгами, виявився справжньою катастрофою.
Іронія долі в тому, що «Де немає Бога» якраз і є книгою про катастрофу. За сюжетом пасажирський літак падає високо в горах, виживають лише декілька пасажирів, і далі ми спостерігаємо за... за чим, власне, ми спостерігаємо? Здебільшого за флешбеками у «до-катастрофічне» життя їх або їхніх родичів та знайомих. На мінімальні події в таборі тих, хто вцілів, ці флешбеки не впливають, один з одним особливо не пов‘язан� (а як і пов‘язан�, то це теж ні на що не впливає). Ну тобто це окремі історії, необов’язкови� фоном для яких стало падіння літака.
Те, що викликало у мене занепокоєння в попередніх книгах Кідрука, тут вже було зовсім, як казала бабуся, «22» (бабуся, виявилося, зналася на азартних іграх - це, до речі, не має відношення до відгуку, що ріднить його з самою книгою, хаха). Літак, падіння якого було заявлене ще на обкладинці, падає, нарешті, на двохсотій сторінці. І коли я подумала «ну от, зараз почнеться», нічого не почалося, а просто продовжилося.
У мене склалося враження, що ця книга, як жодна інша з попередніх, перш за все покликана показати, як багато знає про все на світі автор. І про авіаційну галузь, і про гірську хворобу, і про наркотрафік, і про католицьку церкву, і про політичний устрій Німеччини, і про американський футбол (особливо, про американський футбол). Це все може бути цікавим, але тоді, можливо, варто було саме про це й писати книги?
Ну і дві історії, до яких у мене найбільше претензій. По-перше, незважаючи на результати голосування в сторіз, я переконана, що додавати імена вигаданих персонажів художнього твору до списку загиблих на рейсі MH17 ще дуже рано. По-друге, історія на декілька сторінок про німецького політика та цуценят, як на мене, просто перебуває за межею добра і зла (якщо читатимете, зрозумієте мене).
Прикро, але я дійсно розчарована.
June 15, 2019
Така екстримальна ситуація лежить в основі сюжету, і настільки слабко розкриті персонажі.. Багато літаків, футболу і зовсім мало людей у цій книзі. На жаль.
June 8, 2022
Для мене все закінчилось на 316 сторніці. Я не розумію навіщо я це читаю. Це довго, занудно, і геть не те що я очікувала. Історія з падінням літака і виживанням тут настільки другорядна, що другоряднішої немає.
Взагалі вся книга (ну ок, 316 сторінок, які я витримала) нагадала якийсь депресивний руснявий фільм, де все закінчиться тим що вип'ють горілки і подивлять з убогого вікна на своє убоге середовище і на тому все кінчиться.
Якщо сам автор називає це своєю найкращою книжкою, то я рада, що в мене немає більше його книжок. І навряд будуть.
Я розумію, що автор тут всім чим тільки міг намагався показати огидність людей. Але це дуже сумно, коли на їх фоні в книжці аж якийсь хороший росіянин появляється.
Там ще українка є, але вона тільки ридає, тому про неї сказати нічого.
І десь таки треба було писати попередження, що присутні сцени жорстокого поводження з собаками. "Велике дякую" за те, що добили мою і так розбиту психіку.
П.С. На фоні цього опис фмериканського футболу на 30 сторінок вже не такий і поганий, правда?
Взагалі вся книга (ну ок, 316 сторінок, які я витримала) нагадала якийсь депресивний руснявий фільм, де все закінчиться тим що вип'ють горілки і подивлять з убогого вікна на своє убоге середовище і на тому все кінчиться.
Якщо сам автор називає це своєю найкращою книжкою, то я рада, що в мене немає більше його книжок. І навряд будуть.
Я розумію, що автор тут всім чим тільки міг намагався показати огидність людей. Але це дуже сумно, коли на їх фоні в книжці аж якийсь хороший росіянин появляється.
Там ще українка є, але вона тільки ридає, тому про неї сказати нічого.
І десь таки треба було писати попередження, що присутні сцени жорстокого поводження з собаками. "Велике дякую" за те, що добили мою і так розбиту психіку.
П.С. На фоні цього опис фмериканського футболу на 30 сторінок вже не такий і поганий, правда?
April 18, 2019
Макса Кідрука я читала багато, й враження у мене були ну дуже різними: від відвертого фу-фу-фу до щирого вау. Роман "Де немає Бога" однозначно поповнить останню добірку, бо ті позитивні відгуки, які мені випало почути про цю книгу, виявилися правдивими.
Чим же "взяв" мене роман? По-перше, одним із найулюбленіших сюжетів: кілька зовсім різних людей опиняються в одному місці й мусять комунікувати задля виживання. (Ага, тут пожна згадати один із найулюбленіших серіалів � "Загублені")))) В екстремальних ситуаціях важко прикидатися тим, ким ти не є насправді, втримувати маску тощо, тож назовні вилазить таке, чого ліпше було б не знати. А може, й навпаки...
По-друге, гарно й глибоко прописані герої. Не всі, втім: про дівчинку Лейлу, крім імені, читачеві більше нічогісінько не відомо, тоді як про інших героїв він дізнається достатньо, аби розуміти мотиви їхніх учинків. І вони, ці мотиви, закопані часом так глибоко й викопані так старанно, що сумнівів у справжності людей не виникало.
По-третє, як і в усіх книгах Макса Кідрука, великим плюсом є прискіплива увага до деталей й точності інформації. Часом думаєш: навіщо мені ці всі знання про технічні особливості заклепок і нюанси ТО літаків? А потім розумієш: а щоб не просто проковтнути роман як кіноекшн, сюжет якого забудеться вже за кілька днів, а ще й дізнатися щось нове. Можливо, й не конче потрібне тобі, журналісту й редактору, однак синові я матиму що розповісти про літаки, коли ми вчергове потрапимо в аеропорт)))
Крім того, в книзі є наша війна. Війна, яка зламала життя й долі багатьох і яка продовжує їх ламати. Війна, котра, мов лакмусовий папірець, показує, хто є хто, розводить по різні боки барикад часом найрідніших людей й змушує критично оцінювати політиків, їхні слова та обіцянки, а ще усвідомлювати, що найбільше твоє життя залежить саме від тебе й твого особистого вибору. Так-так, я й нинішні вибори нашого Президента маю на увазі, бо відповідати за те, що чинитиме він, доведеться кожному з нас.
Чим же "взяв" мене роман? По-перше, одним із найулюбленіших сюжетів: кілька зовсім різних людей опиняються в одному місці й мусять комунікувати задля виживання. (Ага, тут пожна згадати один із найулюбленіших серіалів � "Загублені")))) В екстремальних ситуаціях важко прикидатися тим, ким ти не є насправді, втримувати маску тощо, тож назовні вилазить таке, чого ліпше було б не знати. А може, й навпаки...
По-друге, гарно й глибоко прописані герої. Не всі, втім: про дівчинку Лейлу, крім імені, читачеві більше нічогісінько не відомо, тоді як про інших героїв він дізнається достатньо, аби розуміти мотиви їхніх учинків. І вони, ці мотиви, закопані часом так глибоко й викопані так старанно, що сумнівів у справжності людей не виникало.
По-третє, як і в усіх книгах Макса Кідрука, великим плюсом є прискіплива увага до деталей й точності інформації. Часом думаєш: навіщо мені ці всі знання про технічні особливості заклепок і нюанси ТО літаків? А потім розумієш: а щоб не просто проковтнути роман як кіноекшн, сюжет якого забудеться вже за кілька днів, а ще й дізнатися щось нове. Можливо, й не конче потрібне тобі, журналісту й редактору, однак синові я матиму що розповісти про літаки, коли ми вчергове потрапимо в аеропорт)))
Крім того, в книзі є наша війна. Війна, яка зламала життя й долі багатьох і яка продовжує їх ламати. Війна, котра, мов лакмусовий папірець, показує, хто є хто, розводить по різні боки барикад часом найрідніших людей й змушує критично оцінювати політиків, їхні слова та обіцянки, а ще усвідомлювати, що найбільше твоє життя залежить саме від тебе й твого особистого вибору. Так-так, я й нинішні вибори нашого Президента маю на увазі, бо відповідати за те, що чинитиме він, доведеться кожному з нас.
March 27, 2019
Цікаво, захопливо, моментами страшно і гидко, але 4. Не було такого ж захвату, як від першої прочитаної «Не озирайся і мовчи».
Хоча загалом дуже і дуже добре 👌🏻
Хоча загалом дуже і дуже добре 👌🏻
September 10, 2018
Прочитавши, нову книгу Макса Кідрука #ДеНемаєБога, я залишився задоволеним. Безумовно книга заслуговує 10 з 10. Загалом книга чудова (але чомусь менше сподобалась ніж попередні #НОІМ та #ЗУМС), про позитивні речі розказувати не буду - це потрібно читати. Тримала від першої до останньої сторінки, відірватися було реально складно. У стилі написання Кідрук вискочив на новий рівень і це дуже круто. Дуже сподобалося використання флешбеків, які розбавляли основну історію. Такими розірваними фрагментами починаєш складати ланцюжок життя кожного з персонажів.
Чомусь від #ДеНемаєБога я отримав менше задоволення ніж від #НОІМ та #ЗУМС, чому?, сказати важко. Можливо “підкачала� подача сюжету. Хотілося б більше подій, які власне стосуються подій в горах, мені їх було замало. Можливо деталізований стиль Кідрука описувати предмети та явища (хоча поправді стає все меншим). Після прочитаних багатьох книжок автора ти до нього (стилю) звикаєш. А можливо погода така. Поки не можу розібратися.
А щодо ситуацій чи місць #ДеНемаєБога будь-хто вчинив би, як герої роману, адже кожній людині притаманна жага до життя.
#ДеНемаєБога - це ще один витвір української культури #mustread цього року та #musthave у себе на книжковій полиці.
Читати Кідрука у вересні кожного року починає перетворюватися у приємну традицію. Так тримати Максе! Чекаю від тебе нову книгу через рік :).
Чомусь від #ДеНемаєБога я отримав менше задоволення ніж від #НОІМ та #ЗУМС, чому?, сказати важко. Можливо “підкачала� подача сюжету. Хотілося б більше подій, які власне стосуються подій в горах, мені їх було замало. Можливо деталізований стиль Кідрука описувати предмети та явища (хоча поправді стає все меншим). Після прочитаних багатьох книжок автора ти до нього (стилю) звикаєш. А можливо погода така. Поки не можу розібратися.
А щодо ситуацій чи місць #ДеНемаєБога будь-хто вчинив би, як герої роману, адже кожній людині притаманна жага до життя.
#ДеНемаєБога - це ще один витвір української культури #mustread цього року та #musthave у себе на книжковій полиці.
Читати Кідрука у вересні кожного року починає перетворюватися у приємну традицію. Так тримати Максе! Чекаю від тебе нову книгу через рік :).
January 16, 2021
Перша моя книга Кідрука і одразу фейл. Частину книги я перелистувала, бо читати описи матчів американського футболу це не насолода (якої я очікую від художніх книжок), а снодійне. Точно так само набридло читати опис про ролик німецького політика. Все і так зрозуміло, "краткость сестра таланта" не дарма. Але деталі, деталі, купа деталей коли уже і так вся картинка перед очима і все стало на свої місця...
Я люблю авіацію і читати про дії пілотів було цікаво, але знову всі ці деталі, за якими ти намагаєшся стежити і уявляти дуже втомлюють.
Не поклала я книжку назад лише тому, що ще була інтрига - як вони виберуться, як долі їхні закрутяться після цього.
А ще мене дуже замахувала Анна. Літак впав, ти на сніжній вершині хер зна де, без води, тепла, зв'язку, їжі, і твоя перша думка "от чорт, не вспію в Бангкок". Навіть коли там важлива справа пов'язана з сином, ця думка якась штучна, як кадр старого кіно, де герой гордо дивиться в небо і грає патетична музика. Ну і я вже мовчу шо автор якось умудрився засунути героїні 30к баксів в ліфчик. Він взагалі бачив 30к баксів готівкою і ліфчики?
Я люблю авіацію і читати про дії пілотів було цікаво, але знову всі ці деталі, за якими ти намагаєшся стежити і уявляти дуже втомлюють.
Не поклала я книжку назад лише тому, що ще була інтрига - як вони виберуться, як долі їхні закрутяться після цього.
А ще мене дуже замахувала Анна. Літак впав, ти на сніжній вершині хер зна де, без води, тепла, зв'язку, їжі, і твоя перша думка "от чорт, не вспію в Бангкок". Навіть коли там важлива справа пов'язана з сином, ця думка якась штучна, як кадр старого кіно, де герой гордо дивиться в небо і грає патетична музика. Ну і я вже мовчу шо автор якось умудрився засунути героїні 30к баксів в ліфчик. Він взагалі бачив 30к баксів готівкою і ліфчики?
December 18, 2019
На жаль, мені ця книга Кідрука геть не сподобалася, на відміну від усіх попередніх. І справа навіть не в тому, що всі головні персонажі не викликають емпатії, - я все одно більш-менш зрозуміла їхні мотиви та вчинки, але все одно книга не склалася для мене в цільну історію.
November 22, 2023
Це найболючіша книжка за останні декілька років.
Я ридала як мала дитина, особливо на останніх сторінках.
Лист від батька до сина розбив моє серце 💔
Я ридала як мала дитина, особливо на останніх сторінках.
Лист від батька до сина розбив моє серце 💔
July 26, 2023
В цілому не погано, були моменти коли мені ставало скучно, але з моменту коли літак зазнав аварії стало набагато краще. Що готова зробити людина іншій людині на межі смерті? Звісно фінал цієї історії був дуже не очікуваним для мене.
September 25, 2018
По правді, новий роман Макс Кідрук я прочитала ще з тиждень тому, але цей текст змусив помовчати і добряче подумати. Від багатьох крутих людей чула, що #ДеНемаєБога мало не найкращий роман Макса, і очікувала від нього що це БУМ, нова планка в сучукрліті і власне мало не нова улюблена книжка.
Перше з ДНБ сталось. Друге ні, але зрештою я зрозуміла, що це добре.
Перший «Бот» - мій улюблений роман Макса, хоча й знаю, що він його терпіти не може. Я люблю роман, бо тема � моя, рівень саспенсу � мій, легкість читання � моя. Макс же не любить, бо написаний гірше за наступні романи. З романом «ДНБ» усе по-іншому: він зайшов мені не скільки темою, стільки тим, як стилістично вона була розкрита. Він оповідає історію людей, що пережили авіакатастрофу у гірському масиві Гашербрум у Пакистані, їх боротьби за виживання і за свою людяність/зі своєю людяністю. Перед прочитанням із анотації я очікувала чогось схожого на фільм «Еверест», чогось за конструкцією: політ-падіння, оцінка небезпеки, що загрожує героям, і перше руйнування їхніх колишніх особистостей заради виживання, що переходить у саму боротьбу за виживання, основну частину. Я очікувала фокусу книги на трансформації персонажів, що веде до втечі/загибелі. Натомість половина роману присвячена життям персонажів до падіння, проблемам, з якими стикається кожен із них, - війна, релігійний скандал, важкий вибір і тд. Так Макс Кідрук продовжує робити те, про що заявив ще в попередньому романі, - він проговорює проблеми суспільства. Насправді це те, що потрібне нашій літературі, - проговорення проблем у сюжетах, концентруючись на майстерно виписаних героях-траблах-сеттингах.
Максу добре вдаються сірі персонажі, він не страждає комплексом третини українських письменників з «героїчними героями», плоскими, як Дискосвіт, персонажами. Тому персонаж Єгора Парамонова мені сподобався, у той час, як не сподобалась лінія Лоуренса Грейса. Стосовно персонажа українки, Анни Янголь я не знаю, як почуватись. У попередніх романах Макса жіночі образи мені здавались слабкими, цей же глибоко нещасний, як власне і всі персонажі-українці в книжках Кідрука. Так-так, знаю, що їх обставини цілком реальні і така емоційна палітра повністю виправдана, але через хх прочитаних романів не покидає відчуття, що якщо в романі є різні національності і серед них українець, - його життя печальне. Що ще вибивало з колії читання? Масив невізуальних деталей. Ще з «Жорстокого неба» зрозуміло, що автор знає будову літаків до останнього болта, але знання пересічного українця про літаки обмежуються трапом, сидінням, туалетом і кабіною пілотів. Фюзеляжем, якщо пощастить, тому деталі штибу флаперони/елерони не дають середньостатистичному читачеві картинки. Ще більше цю ситуацію видно у лінії Брендона Бартона. Текстовий опис американського футболу є важким для візуалізації не тільки тому, що цей спорт не у фаворі в Україні, а й тому, що описати екшн-сцену, перевантажену термінами, просто � нереально тяжко. Для розуміння лінії Бартона автор у кінці роману дав добряче пояснення правил американського футболу, але чи ототожнює це досвід перегляду матчу з прочитаним? Не знаю.
Зрештою, думаю, що Макс хотів сказати, що цей роман не про авіакатастрофу і спасіння, а про переміни в людях, що опиняються у їх центрі. Саме тому для мене, яка любить жанрову літературу, «Бот» був таким крутим � він центрувався на технотрилеровій складові. Якщо ви такі сюжет-driven, як я, то може відчути певний дисонанс між обіцяним і отриманим, хоча це майже нівелюється тим, що отримане написане першокласно.
Заради «своєї» теми як читач можна простити автору стилістичні огріхи і недосконалість, але для розвитку як читача, так і ринку � тобто, наступних авторів, що формуватимуть його, - тематичне різноманіття і висока планка рівня повинні бути. Нехай від «Бота» руки у мене тремтіли довше, але романом «Де немає Бога» Макс Кідрук таки ставить цю нову планку. І це найважливіше.
Коротше, читайте)
#ДеНемаєБога
Перше з ДНБ сталось. Друге ні, але зрештою я зрозуміла, що це добре.
Перший «Бот» - мій улюблений роман Макса, хоча й знаю, що він його терпіти не може. Я люблю роман, бо тема � моя, рівень саспенсу � мій, легкість читання � моя. Макс же не любить, бо написаний гірше за наступні романи. З романом «ДНБ» усе по-іншому: він зайшов мені не скільки темою, стільки тим, як стилістично вона була розкрита. Він оповідає історію людей, що пережили авіакатастрофу у гірському масиві Гашербрум у Пакистані, їх боротьби за виживання і за свою людяність/зі своєю людяністю. Перед прочитанням із анотації я очікувала чогось схожого на фільм «Еверест», чогось за конструкцією: політ-падіння, оцінка небезпеки, що загрожує героям, і перше руйнування їхніх колишніх особистостей заради виживання, що переходить у саму боротьбу за виживання, основну частину. Я очікувала фокусу книги на трансформації персонажів, що веде до втечі/загибелі. Натомість половина роману присвячена життям персонажів до падіння, проблемам, з якими стикається кожен із них, - війна, релігійний скандал, важкий вибір і тд. Так Макс Кідрук продовжує робити те, про що заявив ще в попередньому романі, - він проговорює проблеми суспільства. Насправді це те, що потрібне нашій літературі, - проговорення проблем у сюжетах, концентруючись на майстерно виписаних героях-траблах-сеттингах.
Максу добре вдаються сірі персонажі, він не страждає комплексом третини українських письменників з «героїчними героями», плоскими, як Дискосвіт, персонажами. Тому персонаж Єгора Парамонова мені сподобався, у той час, як не сподобалась лінія Лоуренса Грейса. Стосовно персонажа українки, Анни Янголь я не знаю, як почуватись. У попередніх романах Макса жіночі образи мені здавались слабкими, цей же глибоко нещасний, як власне і всі персонажі-українці в книжках Кідрука. Так-так, знаю, що їх обставини цілком реальні і така емоційна палітра повністю виправдана, але через хх прочитаних романів не покидає відчуття, що якщо в романі є різні національності і серед них українець, - його життя печальне. Що ще вибивало з колії читання? Масив невізуальних деталей. Ще з «Жорстокого неба» зрозуміло, що автор знає будову літаків до останнього болта, але знання пересічного українця про літаки обмежуються трапом, сидінням, туалетом і кабіною пілотів. Фюзеляжем, якщо пощастить, тому деталі штибу флаперони/елерони не дають середньостатистичному читачеві картинки. Ще більше цю ситуацію видно у лінії Брендона Бартона. Текстовий опис американського футболу є важким для візуалізації не тільки тому, що цей спорт не у фаворі в Україні, а й тому, що описати екшн-сцену, перевантажену термінами, просто � нереально тяжко. Для розуміння лінії Бартона автор у кінці роману дав добряче пояснення правил американського футболу, але чи ототожнює це досвід перегляду матчу з прочитаним? Не знаю.
Зрештою, думаю, що Макс хотів сказати, що цей роман не про авіакатастрофу і спасіння, а про переміни в людях, що опиняються у їх центрі. Саме тому для мене, яка любить жанрову літературу, «Бот» був таким крутим � він центрувався на технотрилеровій складові. Якщо ви такі сюжет-driven, як я, то може відчути певний дисонанс між обіцяним і отриманим, хоча це майже нівелюється тим, що отримане написане першокласно.
Заради «своєї» теми як читач можна простити автору стилістичні огріхи і недосконалість, але для розвитку як читача, так і ринку � тобто, наступних авторів, що формуватимуть його, - тематичне різноманіття і висока планка рівня повинні бути. Нехай від «Бота» руки у мене тремтіли довше, але романом «Де немає Бога» Макс Кідрук таки ставить цю нову планку. І це найважливіше.
Коротше, читайте)
#ДеНемаєБога
July 6, 2024
якщо ти не робиш чиєсь життя кращим, отже, ти марнуєш час.
November 27, 2018
Відчуття, наче ти, втративши відчуття часу і простору, довго сидиш, схилившись над столом і ретельно встановлюєш вертикально фігурки доміно.
Змійка із фігур звивається мапою, поміж континентів та льодовиків, міцно зв'язуючи свідомість сюжетом.
А потім впевненим рухом ти запускаєш принцип доміно....
Змійка із фігур звивається мапою, поміж континентів та льодовиків, міцно зв'язуючи свідомість сюжетом.
А потім впевненим рухом ти запускаєш принцип доміно....
February 5, 2025
Вибісила!!!
Так можна описати стан, в який ввела мене ця книга. І ось чим:
- перенасичення деталями і зайвою інформацією.
Скільки разів, куди і коли передававсь і налітав літак; посекундний опис матчу американського футболу, на який - чесно - насрати; хронологія... гм.. зйомки рекламного роліку для політика (як тепер це забути?!); історії третьорядних персонажів, без яких спокійно можна було обійтись; цифри/дати де треба і не треба - там буквально був випадок, коли персонаж розповідає "минулого року, в грудні 2017 року" - люди так не говорять!
- майже відсутній розвиток сюжету.
Четвертина книги, а все ще вводяться персонажі, і діло ніяк до власне польоту не доходить. Після катастрофи розвитку персонажів я теж не особо побачила (крім переходу з одного фізичного стану в інший). Зате флешбеків перебір.
- персонажі, яким не співчуваєш. Жодному!
Церковник, який толерував педофілію, популярний футболіст-чванько, українка, що веде себе як ТП, політик, який.. Короче. Один більш-менш веде себе як геройська особа, та й то русня *емодзі ригачки*. При цьому з опису його думак - не схожий на русню, бо після 22-го ми знаємо, що в них в головах набагато більше гімна, і що одна критична подія не поміняє істоту в "я не вірю в те, що по телевізору показують".
- філософія, яка цікаво представлена на презентації (моральні якості могли розвинутись в людях, бо так склалось еволюційно), фактично не проілюстрована в книзі. В презентації оте все озвучене звучало як диво і налаштувало на очікування, що в нестандартній і найгіршій ситуації в людях прокинеться моральність, кращі якості задля виживання. Але ніт.
Книга фактично про те, що немає Бога. Життя паршиве і несправедливе, а люди паскуди і мудаки. В принципі, я це знаю, мені цього в новинах хватає. А в книгах я інше шукаю.
Так можна описати стан, в який ввела мене ця книга. І ось чим:
- перенасичення деталями і зайвою інформацією.
Скільки разів, куди і коли передававсь і налітав літак; посекундний опис матчу американського футболу, на який - чесно - насрати; хронологія... гм.. зйомки рекламного роліку для політика (як тепер це забути?!); історії третьорядних персонажів, без яких спокійно можна було обійтись; цифри/дати де треба і не треба - там буквально був випадок, коли персонаж розповідає "минулого року, в грудні 2017 року" - люди так не говорять!
- майже відсутній розвиток сюжету.
Четвертина книги, а все ще вводяться персонажі, і діло ніяк до власне польоту не доходить. Після катастрофи розвитку персонажів я теж не особо побачила (крім переходу з одного фізичного стану в інший). Зате флешбеків перебір.
- персонажі, яким не співчуваєш. Жодному!
Церковник, який толерував педофілію, популярний футболіст-чванько, українка, що веде себе як ТП, політик, який.. Короче. Один більш-менш веде себе як геройська особа, та й то русня *емодзі ригачки*. При цьому з опису його думак - не схожий на русню, бо після 22-го ми знаємо, що в них в головах набагато більше гімна, і що одна критична подія не поміняє істоту в "я не вірю в те, що по телевізору показують".
- філософія, яка цікаво представлена на презентації (моральні якості могли розвинутись в людях, бо так склалось еволюційно), фактично не проілюстрована в книзі. В презентації оте все озвучене звучало як диво і налаштувало на очікування, що в нестандартній і найгіршій ситуації в людях прокинеться моральність, кращі якості задля виживання. Але ніт.
Книга фактично про те, що немає Бога. Життя паршиве і несправедливе, а люди паскуди і мудаки. В принципі, я це знаю, мені цього в новинах хватає. А в книгах я інше шукаю.
May 6, 2020
Все ще не можу зібрати думки до купи. Книга викликала ураган емоцій, але не слів. Слова тут зайві.
Що це було? Ніби нічого нового. В класиці вже є Володар мух, а сучасна світова література має Кінга. Але от я не знаю, чи було щось подібне в українській літературі. Цей роман високого рівня. І мені б хотілося, щоб на нього звернули увагу іноземні видавництва і світ дізнався, хто такий Кідрук.
В який момент людина перетворюється на монстра? Чи вона завжди є ним? Що живе всередині за милими обличчями? До якого стану відчаю треба довести її, щоб все людське стало чужим? Заради яких перемог людина ладна знищити чуже життя?
Чотириста сторінок і історії декількох людей, які б ніколи не зустрілися, аби їх не звів нещасливий випадок. Ми дізнаємося потаємні думки й спогади кожного. І деякі краще б і не дізнаватися. Бо були моменти, коли закривала книгу з жахом в очах.
Роман є явним фаворитом цього року. Бо я ціню книги за емоції, які вони викликають. А ця книга шокувала і викликала вибух емоцій.
Що це було? Ніби нічого нового. В класиці вже є Володар мух, а сучасна світова література має Кінга. Але от я не знаю, чи було щось подібне в українській літературі. Цей роман високого рівня. І мені б хотілося, щоб на нього звернули увагу іноземні видавництва і світ дізнався, хто такий Кідрук.
В який момент людина перетворюється на монстра? Чи вона завжди є ним? Що живе всередині за милими обличчями? До якого стану відчаю треба довести її, щоб все людське стало чужим? Заради яких перемог людина ладна знищити чуже життя?
Чотириста сторінок і історії декількох людей, які б ніколи не зустрілися, аби їх не звів нещасливий випадок. Ми дізнаємося потаємні думки й спогади кожного. І деякі краще б і не дізнаватися. Бо були моменти, коли закривала книгу з жахом в очах.
Роман є явним фаворитом цього року. Бо я ціню книги за емоції, які вони викликають. А ця книга шокувала і викликала вибух емоцій.
January 1, 2019
Це було круто, емоційно важко і дуже цікаво. Одна з найважчих книг яку я читала. Дуже дякую за цю історію #ДеНемаєБога
February 7, 2019
Особисто мене лист в кінці мало зачепив, але в книзі було багато моментів, які читав і не міг відірватися. Ну і суперовий стиль.
Read
March 29, 2024Не буде відгуку - я просто зла на кінцівку книги
December 9, 2023
Неможливо відірватися, дійсно дуже захоплююче. Досить неочевидні повороти сюжету. Сподобалося, що в книзі згадана рос-українська війна з 2014 р, хоча книга зовсім не про це. Трохи нудно було читати описи американського футболу, до якого був дотичний один з персонажів.
June 4, 2021
Досить слабенька книжка. Найкраще що в ній є це розповідь історій деяких (тільки деяких) персонажів - і це займає відсотків 70 книжки - і, традиційно для книжок Кідрука, технічні деталі. Більше по суті нічого нема; навіть розвиток персонажів у життє-небезпечній ситувації відсутній. По нормальному з настільки довгим представленням персонажів сама розповідь мала б бути рази в чотири довша. Також дуже розчарували останні кілька розділів; таке враження що читаєш якийсь дешевий і тупий голівудський сценарій. Нажаль, порівняно з іншими роботами автора - з цією книжкою промах.
September 22, 2023
Авіатроща. Виживання 7 людей високо в горах Пакистану. Виживання на грані людяності.
Багато деталей: як працює літак, які правила футболу, як будується політичний рейтинг.
І, звичайно ж, сімейні драми.
І всі ці пазли сходяться в місці, де немає бога. Там бог не чує. Чи то може він має такий умисел? То все для чогось?
Та я очікувала більше від книги. Багато нерозкритих деталей. Якось не зайшло)
Багато деталей: як працює літак, які правила футболу, як будується політичний рейтинг.
І, звичайно ж, сімейні драми.
І всі ці пазли сходяться в місці, де немає бога. Там бог не чує. Чи то може він має такий умисел? То все для чогось?
Та я очікувала більше від книги. Багато нерозкритих деталей. Якось не зайшло)
Displaying 1 - 30 of 211 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.