ŷ������

Нарешті дочитав #ДеНемаєБога від Макс Кідрук.

І тепер ДУЖЕ СУБ.ЄКТИВНИЙ відгук. УВАГА! Може містити спойлери!

Навмисне не читав ніяких відгуків чи рецензій до того, щоб не зіпсувати власне враження. Єдине, краєм ока бачив відгук сама Макса (здається, на фесбуці), про те, що "Де немає Бога" заледве не є його magnum opus... Очевидно, що саме ця сентенція заклала перший камінь мого розчарування.

В моєму розумінні, хороша книга та, від якої не можна відірватися. ДНБ я ж починав читати тричі і ще два рази полишав цю справу. Уявіть, суть книги загорнута в історію авіакатастрофи. (Я взагалі фільми-катастрофи вважаю марнуванням часу). І ти вже прочитав півкнижки, а літак навіть не почав падати!

Свого ж "Бота" Кідрук називає примітивним чтивом, пласким, з картонними героями, де репліки з їх вуст вилітають у вигляді хмаринок. () Ок, це критична оцінка автора. Але від "Бота" не можна було відірватися. Натомість читаючи ДНБ, потрібно було себе змушувати.

Суб.єктивно, але автор допустився двох стратегічних помилок, формуючи структуру роману. Я постійно наголошую про це своїм колегам-журналістам:

1. Цільова аудиторія. Для кого пишемо? Це американці чи все ж українці? Якщо ж навіть американці, то скільки з них захоплюються американським футболом? (Суб.єктивно, але читати опис матчу, було суцільним пеклом)

2. Відділяти головне від другорядного. Суб.єктивно, але всю суть книги можна було би описати на 100 сторінках. А того психологізму, про який так багато говорить Кідрук, особисто мені якраз і не вистачило. Мене не зачепила жодна філософська теза про природу Бога, хоча це й мало стати центральною лінією книги.

В результаті вийшов не роман, а збірник оповідань.

Тому, якщо мене запитають про загальну оцінку твору, я поставив би 2 з 5. При всіх сподіваннях, можу назвати "Де немає Бога" літературним розчаруванням року.

Звісно автор може сказати, що це не його проблема. Але це вже теж буде не моєю проблемою. :)