ŷ������

“Вона бліднішала, бачачи страшні наслідки патріотичних вигуків і псевдореволюційної фразеології патетичних промов. «Війна до переможного кінця» �� звучало тепер інакше. Люди, радійте, коли вам поодриває руки и ноги, батьківщина буде з вас задоволена! Торохкотіння кулемету музичніше за тарахкотіння швальної машинки Зінгера. Жінки, ваші чоловіки на фронті мають велику насолоду, вони розважаються прекрасною музикою. Сурми набоїв, що вибухають над їхніми головами, сурмлять їм славу й перемогу.
Гасло за війну звучить облудливо й іронічно. Його іронія захована, й людина може відчути її лише на фронті в шанцях, коли перша шрапнеля розірветься над її головою.
Слово «батьківщина» поволі ставало для Жанни абстрактним. Хто батьківщина і що таке батьківщина? Ці поранені солдати, Жанна, батальйонерки чи Петроград, що байдуже реагує на все, цікавлячись своїм особистим життям? Чи батьківщина - просто земля, повітря, ліси, вода, де б вони не були, �� але навіщо тоді воювати?”