ŷ������

“�� А то правда, пані отаманшо, що в селі Брицькому ви зарубали сімдесятьох продармійців? �� спитав він.
�� Не я, �� сказала Маруся. �� Ми з козаками.
�� Так, але ж зарубали?
�� А що, треба було постригти? �� гостро глянула вона на Бугая. �� Я не цирульник.
�� Така юна й любиш�� проливати кров? �� спитав ображений П’ят��.
�� А що �� на війні є інше заняття? �� здивувалася Маруся. �� Чи, може, ви підкажете мені інший спосіб, як боротися з окупантом?
�� Окупанта можна прогнати.
�� Мітлою? �� з її грудей вирвався глухий сміх, а лице було незворушним. �� Чи дубцем?
�� Ну, чому ж дубцем? �� невпевнено мовив П’ят��.
�� Тоді поясніть мені як �� і я подарую вам свою зброю, �� сказала Маруся. �� Ви думаєте, мені подобається проливати кров? Я вчителька. І брати мої були вчителями. Ми не збиралися убивати. Але прийшов завойовник, і тут уже є одна правда: або він тебе, або ти його. Інакше не буває.”