ŷ������

“But the real and actual 'riggedness' of the Eurovision lies in the vision it presents to us as to what 'Culture' is supposed to be: a monotone, cheap, cloned industrialized song with some glamour attached. The formula is always the same: 24 cloned songs, like computer automated, and 2 'crazy' ones so it seems that all this clonedness is actually supported by creativity. But in this image of 'craziness' there is the same formula: cloned, boring songs with some carnavalesque stuff attached. The factual dynamics of the event are in fact fascist: its almost purely Riefenstahl, but the Chinese mass production version of it. It shows us one thing and one thing only: Countries are an illusion, they are all the same. There are no countries.”
― Martinus Hendrikus Benders

“Напевно, найвідомішим обʼєктом глузування був пісенний конкурс «Євробачення» - щорічне шоу, яке вперше показали по телебаченню в 1970 році. Як комерційний продукт, завуальований під прорив нових технологій (тобто одночасну трансляцію в багатьох країнах), шоу до середини 1970-х набуло популярності серед сотень мільйонів глядачів. «Євробачення», у якому другорядні естрадні співаки й артисти-одноденки з усього континенту виконували посередні й неоригінальні композиції, а потім майже завжди поринали у невідомість, з якої і з'явилися на коротку мить, було настільки вражаюче банальним за своїм задумом і втіленням, що навіть не надавалося на пародію.”
― Tony Judt, Postwar: A History of Europe Since 1945