Щойно перед цим я написав, що Каґо не може мати 5 із 5 за книжку. Але ця «абстрактна», фізіологічно-насильницька манга � мастрід для усіх, хто цХа-ха!
Щойно перед цим я написав, що Каґо не може мати 5 із 5 за книжку. Але ця «абстрактна», фізіологічно-насильницька манга � мастрід для усіх, хто цікавіться культурою коміксу, манги, і взагалі.
Він просто бере одну сторінку, і починає крутити її туди і сюди, наче вона не дво- а тривимірна. Треба дивитися....more
Нестримний японський малюнок і абсолютно трансгуманний сюжет.
Все-таки японці підходять до візуального оповідання (сторітелінгу) зовсім інакше, ніж у Нестримний японський малюнок і абсолютно трансгуманний сюжет.
Все-таки японці підходять до візуального оповідання (сторітелінгу) зовсім інакше, ніж у Євпропі та Амерці. В «Мізках» макроісторію розбито на дрібніші фрагменти. Фрагментарність і неакуратність: задача малюнку � донести ідею. І не більше. Лінія сама по собі «не співає».
З іншого боку, Шінтаро Каґо притаманна зображальна відвертість, навіть певна анатомічна пристрасть. Людина � це тіло. Плоть. Сума м'язів, в'язів, гуморів. Людина � це мізки. Мізки � це біль.
А мораль? Немає. Лише щільна, непроникна (має власну семіотику), історія з, треба сказати, досить сильним сюжетом.
Абсолютно інша естетика, яка іде врозріз передусім з нашою етичною системою координат.
Нині вже класика «альтернативного вестерну» в коміксі, «Втрачена копальня» цікава мені передусім як графічна новела Мьобіуса. Я нашвидко переглядав і пНині вже класика «альтернативного вестерну» в коміксі, «Втрачена копальня» цікава мені передусім як графічна новела Мьобіуса. Я нашвидко переглядав і попередні випуски серії, вчитуватися мені трохи заважає вік )), але роздивлятися таку графіку можна не раз....more
Трохи кумедна, трохи смішна історія про «любовного невдаху». Це графічна повість про і для юнацтва. Повчальності в ній немає. Напевно, це можна прочитаТрохи кумедна, трохи смішна історія про «любовного невдаху». Це графічна повість про і для юнацтва. Повчальності в ній немає. Напевно, це можна прочитати «я не один такий». Але я не такий. Тим не менше, гадаю, це добра і хороша книжка....more
Насправді я навіть не очікував, що книжка Родарі настільки захопить мене вигадливою першою частиною, що я прочитаю і другу, умовно педагогічну. «ГрамаНасправді я навіть не очікував, що книжка Родарі настільки захопить мене вигадливою першою частиною, що я прочитаю і другу, умовно педагогічну. «Граматику фантазії» написано з великою любов'ю до слова і до дітей. Думаю, з часом, коли ці перші враження почнуть забуватися, книгу варто перечитувати.
Це одна з моїх найбільш улюблених книг. Це книга про книги, про читача, і про "гру слів автором".
Перечитуючи її вчергове, я радію із своєї здатності зЦе одна з моїх найбільш улюблених книг. Це книга про книги, про читача, і про "гру слів автором".
Перечитуючи її вчергове, я радію із своєї здатності забувати - нове читання дарує не тільки зустріч із улюбленими героями, але і виявляє те, що раніше не потрапляло до фокусу уваги.
Що тут казати - після одного з перших прочитань я взявся прочитати "Трьох мушетерів". Інша кумедна історія пов'язана для мене з екранізацією. Джонні Депп, звісно, потрапив у образ на всі стодесять відсотків: одного разу побачивши, завжди "бачитимеш" за рядками книги його лице. Але мені, які відданому шанувальникові книги, вилучення цілої сюжетної лінії здавалося злочином - аж доки я не побачив, що автором сценарію до "Дев'ятих воріт" був сам Перес-Реверте.
У черговий раз і з великим задоволенням перечитав короткий нарис Умберто Еко, де у притаманний йому напівсерйозний спосіб автор бестселлерів для інтелУ черговий раз і з великим задоволенням перечитав короткий нарис Умберто Еко, де у притаманний йому напівсерйозний спосіб автор бестселлерів для інтелектуалів розповідає про інтелектуальні бестселлери....more
Цікавий текст про літературу, а також ґендер, географію і мову � як і заявлено в назві. Я би назвав це «відпочинковою літературою» для гуманітарія.
ЛекЦікавий текст про літературу, а також ґендер, географію і мову � як і заявлено в назві. Я би назвав це «відпочинковою літературою» для гуманітарія.
Лекція, виголошена Марією Ревакович у 2010 році не піднімає жодних нових для мене питань і не називає жодних нових для мене імен: книги, про які йдеться, публіковані від кінця дев'яностих до кінця двотисячних (1996 � 2009), але і перша, і остання дата � це публікації Оксани Забужко. Отже, маємо справу з авторами, які прийшли до літератури в кінці дев'яностих; основний корпус згаданих творів було публіковано на початку двотисячних.
Це уже згадувана Оксана Забужко, майстрині прози Світлана Пиркало, Наталка Сняданко, поетки Маріанна Кіяновська, Мар'яна Савка, Людмила Таран, леді науки Соломія Павличко, Тамара Гундорова, Ніла Зборовська, Віра Агеєва. Як можна легко здогадатися, ці імена названо в межах частини, о оповідає про гендер.
Наступна частина � географія. Тут називаються імена Юрія Андруховича, Тараса Прохаська, Юрія Винничука, В'ячеслава Медведя. Детальніше, аж до переказу сюжетів, розглянуто прозу Андрія Куркова, Олександра Ірванця, Василя Кожелянка і Юрія Винничука.
В останній частині лекції � про мову грають мовностилістичними м'язами Курков, Медвідь, Андрухович і Пашковський.
У висновках невтішність змішується з надією.
Тобто, з одного боку, маєму певну оголошену систему координат, тенденції, школи, відправні точки. Чудовий початок для дискусії, достойний вибір книг для першого знайомства із сучасною українською літературою. З іншого боку, видається, що поважним літературознавцям достатньо для своїх міркувань цієї низки імен. На 2010 рік «іменна» ситуація на недосформованому книжковому ринку виглядає трохи іншою, ніж описана Марією Ревакович. Приміром, знайти у продажі книжку «Зелена Маргарита» неможливо. Чи «Кров по соломі». А Анатолій Дністровий, чия дебютна прозова книжка вийшла, як і «Зелена Маргарита», того ж таки 2001 року, напевно, не згодився для стрункої системи.
Утім, не шкодую. Навпаки, чудово провів час за читанням....more
Одне з очевидних чудес сучасної поезії � можливість проживати спільний світ з поетом і можливість зустрічі з ним у цьому світі. ЧутиБуду перечитувати.
Одне з очевидних чудес сучасної поезії � можливість проживати спільний світ з поетом і можливість зустрічі з ним у цьому світі. Чути, як автор читає власні вірші � геть інший досвід, ніж читання програмних рядків з часів минулих, хай би який добрий вони мали коментар. Утім, поезія Юрія Завадського є геть іншим досвідом і в ситуації літератури сьогодення.
Читаючи, Завадський використовує свій друкований «Крик» як діджей � платівку: змішує різні рядки, імпровізує, наживо перемонтовує. Наче дає спробувати нестійкість на смак. Ця артистична метода сполучається з тим, що є у кожного живого автора: голосом, харизмою. Разом вони формують враження. Уявлення: «Завадський is…�
Утім, чи може суттєво впливати образ автора на подібну книжку? Чи образ такого автора � на книжку в принципі? Адже, залишаючись із нею сам-на-сам, ми отримуємо щось геть інше, ніж мали раніше. Замість міксу і живого шуму � чисте студійний звук. Якщо звуком можна назвати мовчання. З іншого боку, що би там не декларував автор, з книжкою простіше. Вона мовить � і не вступає у дискусію. І вона � мовчить. Книжка в цьому сенсі німа, наче кіно. І назва «Крик» наче відсилає нас не до звуку, а до певного референта: спогаду, запису, фотографії. Крик, який триває «там», а тут
Крики, наче камiння, мовчки переношу З мiсця на мiсце...
«Крик» � симетрична книжка. Перший рядок початкового вірша �
Я � стою осторонь.
Перший рядок останнього �
� А чужинець � ти!
Чи навіть інакше: починається книжка рядком юрійзавадський крик
і закінчується
One of these days I’m going to cut you into little pieces Pink Floyd
По центру, в ролі осі симетрії, паліндромний
Саме сьогоднi � Переходжу вулицю, переймаю досвiд, мовчу. � Що сталося з тобою? � питає мене хтось. � Саме сьогоднi переходиш вулицю, Переймаєш досвiд, мовчиш. Я ж питаю себе: � Що сталося з тобою?
Зовсім недавно мірилом поетичної майстерності виступала версифікаційна вправність. Тепер, можна сказати, ним стала вправність метафорична. Поезія Юрія Завадського в «Крикові» позбавлена і першого, і другого. В ній немає жодного римованого тексту, жодної позірної спроби утворити ритм всередині рядка, строфоїда, віддати належне грі асонансів і алітерацій. Поетичним у ній є те, чого в ній немає. Крик � це, власне, біле, яке залишається без літер. Тексти позбавлені навіть звичних роздільників ***, іноді здається, що цей вірш � насправді, продовження іншого.
Так останній рядок на с. 17
Закриваю долонею рота.
отримує продовження на наступній:
Накриваю долонею шклянку, � Там метелик.
Замість звичного «ліричного сюжету» і звичаєвих «ходових характеристик» для сякого-такого аналізу на цих сторінках домінують оператори й дескриптори станів. Ключі до дверей, за якими � ну хто ж насправді знає, що там за ними. В своїй мінімалістичній чистоті ці тексти, здається, навіть не відкриті для множини інтерпретацій. Тільки для співпереживання. Співпроживання. Переходиш � від сторінки до сторінки, занурюєшся в певний стан, мандруєш шарами всередині цього стану, книжка добігає кінця.
На першій сторінці обкладинки з туману проступає короткий рядок назви. На останній він розркривається темним проваллям силуету. Це дерево. Це крик.
Зверху, над криком, залишилася прогалина, Котру не знав як заповнити.
Loading...
