Від самого першого вірша (і до завершення роботи над книгою, коли я отримав друкований примірник) я відчував дивне для нової української літератури пеВід самого першого вірша (і до завершення роботи над книгою, коли я отримав друкований примірник) я відчував дивне для нової української літератури переживання (співпереживання) сучасності.
Цій книжці притаманні передусім не літературність, не гра в слова, а така життєвість, що іноді знаходиться на межі � між доброю літературою і поганою, між літературою � і текстами людей, які писати не вміють, і водночас не можуть стримати глибоких життєвих переживань.
Анна Малігон писати, безперечно, вміє. Про те, як вона пише, і що можна прочитати в її поезії, написано ґрунтовну післямову Світлани Богдан. Але на те вона і після- все ж, кращий спосіб познайомитися з поезією Анни Малігон � це читати її вірші. Вони парадоксально наївні, дуже жіночі, дуже щирі. Живі.
І оскільки я люблю силабо-тоніку, мені здається, все, що не вбиває, розвиває її. «Покинутим кораблям» у цьому сенсі дуже хороша книжка, бо її поетика не підкоряється загальній сучасним естетським тенденціям. Вона у цьому геть не конформна. ...more
Інокентій Анненський має у своєму доробку кілька текстів, що традиційно входять до поетичних антологій. Їх відрізняє певна метафорично-тематична унівеІнокентій Анненський має у своєму доробку кілька текстів, що традиційно входять до поетичних антологій. Їх відрізняє певна метафорично-тематична універсальність.
З великої добірки постає симолістсько-декадентська-срібновічна поетика, типова для того часу і місця. І більшістю своєю сучасному читачеві вже неблизька.
Я читав її з цікавістю. Цікаво, як лаконічний, скупий лексикон символістської поезії знаходить свій застосунок від естетських конструкцій до громадянських висловів.
Вражає, звісно, співвідношення - академічні віріші в збірках, і майже фрифольні (в тому сенсі, якому віріші оберутів фривольні порівняно з декадентськими) - поза збірками. І активна перекладацька позиція. До книжки увійшли далеко не всі (приміром, немає поезії антиків); утім, загальний занепадницький контекст складається.
При цьому сама книжка практично не коментована; її перевага перед вікімедійним зібранням полягає хіба що в папері, який пожовк уже через кілька років після виходу накладу. Ані біографії, ані оглядової статті: про низьку культуру видання стає видно вже з кічевої обкладинки. Якість текстів це не нівелює, але якщо немає великої потреби тримати вибрані твори Анненського під рукою, подібна книга не потрібна....more
У цій книжці банальне знаходить своє місце поруч із вражаючим, а добрий прозовий сюжет � з виразно поетичною мовою.
Павло Коробчук у своєму романному дУ цій книжці банальне знаходить своє місце поруч із вражаючим, а добрий прозовий сюжет � з виразно поетичною мовою.
Павло Коробчук у своєму романному дебюті йде слідами Пушкіна. «Море для шульги» � це роман у віршах. Це, очевидно, не поема, а суто епічний твір, викладений мовою верлібру. «У цьому � весь Коробчук!», сказав я, прочитавши перше речення. І сказати так хотілося не раз протягом читання.
Мені здається, першими читачами цієї книги стануть поети і прозаїки, можна навіть звузити коло � ними будуть ті, хто знає Пашу особисто. Нічого поганого в цьому немає � ані за формою, ані за змістом цей твір не претендує на «широкі читацькі маси». Але добре буде, якщо ті, хто почнуть, не залишать читання на першій третині зі словами «ну далі все ясно». Бо далі буде все неясно: про цей роман важко говорити так, щоби не розкривати його сюжет, якщо не зосереджуватись тільки на надмірі метафор. Зрештою, можна не давати жодних порад авторові на тому етапі, коли ідеться про фізичний наклад.
Що у книзі цікавого? Мова. Короткі, рубані речення. Які можуть нагадати деякі твори зарубіжної літератури (але не української). Сюжет. Він � дещо карколомний, до страху за фізичну цілісність карку (персонажів), фантастичний. Якщо дочитати до нього, далі вже книжка дочитається до кінця. Він має декілька дуже різких, гострих колізій, деякі сильно вражають. Епізоди. Яскраві візуальні емоційні описи, поетичні (навіть так) еротичні сцени.
Є, безперечно, і те, що викликає відторгнення, неприйняття, здається банальним, вторинним � але, сподіваюсь, для кожного читача це будуть якісь свої, індивідуальні, моменти.
Так само впевнено можна казати, що подібного роману в українській літературі не було. Це експеримент, вдалість якого можна перевірити тільки з часом � вживаністю тем, ідей та прийомів, опрацьованих романом.
Після «БЖД» Ушкалова та «Лілу після тебе» Бабкіної «Море для шульги» Павла Коробчука можна назвати продовженням традиції нерефлексійної прози в сучасній українській літературі. ...more
Оскільки у мене перед очима була, здається, іспанська версія, можу чесно сказати, що без тексту нічого не зрозуміло. Але зображення! Експресіонізм, якОскільки у мене перед очима була, здається, іспанська версія, можу чесно сказати, що без тексту нічого не зрозуміло. Але зображення! Експресіонізм, яким він має бути у коміксах....more
Що сказати? Загалом, навіть трохи шкода, що це не мій тип літератури. Мені ніколи не йшли ані Майн Рід, ані Жюль Верн, а Шклярський виявився автором сЩо сказати? Загалом, навіть трохи шкода, що це не мій тип літератури. Мені ніколи не йшли ані Майн Рід, ані Жюль Верн, а Шклярський виявився автором саме цієї когорти.
Томек � син польського дисидента помежів'я ХІХ і ХХ століть (здається). Тато, що, переховуючись від російських імперіалістів, став звіроловом, вихоплює хлопця із шкільної рутини прямісінько в подорож до Австралії. І, що називається, понеслась.
Зараз, гадаю, ця книжка буде не менш цікавою дітлахам. Може, навіть, і більше. Бо описано справжні пригоди, а не комп'ютерні ігри. А техніка тільки розігріє цікавість: можна подивитись, як стрибають справдешні кенгуру на відео, чи послухати завивання собаки динґо....more
Безумна історія, намальована, здається, зсередини безуму, надзвичайно пластично і живо. Матотті не шкодує свого читача-глядача: тут є секс, насильствоБезумна історія, намальована, здається, зсередини безуму, надзвичайно пластично і живо. Матотті не шкодує свого читача-глядача: тут є секс, насильство і непідробний жах. Як це буває з історіями, новий переказ дає можливість наново розмітити акценти. Крім того, і зовнішні контексти (те, з чим ми для себе співвідносимо читання) розширюються. Тепер, гортаючи сторінки, де жваво й по-експресіоністськи енергійно розповідають історію про перевтілення, можна думати не тільки про комплекси і потаємні бажання (які суспільство давно оприявнило і унаочнило всіма доступними засобами). Доктор Джекіл, виявляючи тваринну складову своєї людськості, зрештою, помирає. Лікар-наркоман у Булгакова страждає від своєї залежності. А от постмодерна версія контроверсійного ескулапа і нонконформіста за сумісництвом може (подейкують) хіба що імітувати власну смерть, залишаючись живою поп-іконою.
Словом, хороший комікс не для дітей. Якщо вас цікавлять графічні історії, обов'язково перегляньте....more
З перших сторінок я не був навіть певен, що дочитаю. З якогось моменту стало ясно � тверда 4. А дочитав я вже у повному захопленні. Все-таки, сюжетна З перших сторінок я не був навіть певен, що дочитаю. З якогось моменту стало ясно � тверда 4. А дочитав я вже у повному захопленні. Все-таки, сюжетна майстерність � це особливий талант. В романі «Біле і чорне» цей талант (який можна назвати «інженерним генієм») поєднується з безпосереднім аж до наївності викладом. Треба зауважити роман, хоч і перекладений у двотисячних, написаний 1974 року і оповідає про події в повоєнній Японії. Тому стилістика цілком може бути адекватною і періоду написання, і японському літературному контекстові тих років. Стиль міг постаріти. Вийти з ужитку. Але конструкція сюжету, де, зрештою кожна дія і подія знаходить собі місце � ні.
Це треба було зробити � минуло безліч днів і давно забулася читана і перечитувана книжка � прочитати «Алісу» тією мовою, якою її було написано.
Я змалкЦе треба було зробити � минуло безліч днів і давно забулася читана і перечитувана книжка � прочитати «Алісу» тією мовою, якою її було написано.
Я змалку звик до російського переспіву Бориса Заходера (і досі ця книжка мені видається чудовим зразком організації подвійного коментування � спочатку, звісно, я все це пропускав, а потім, натомість, пожадливо шукав кожну нову примітку). Але, як виявилося, це геть не важливо.
З часом деталі забулися, самозамінившись компендіумом «Аліси», ужитковою міфологією і образами. Як «Гамлет» можна редукувати до екзистенційного запитання, так і Країну Див � до кролика.
Тому я прочитав багато нового! Купа епізодів виринули з цілковитого забуття, викликавши подив. І вся конструкція в цілому, що опиралася, крім доби і широкого контекстуального тла, на конкретних адресатів і попередні експромти автора.
Тут � книжка про все на світі, популярна, але водночас досить наукова. Автор, розкриваючи якусь із тем покращення повсякденного життя, активно покликаТут � книжка про все на світі, популярна, але водночас досить наукова. Автор, розкриваючи якусь із тем покращення повсякденного життя, активно покликається на чужі, а часом і власні дослідження. Розповіді про польові випробування різних ідей завершуються короткими резюме у вигляді інструкцій до дії. Вся книжка має подібний підсумок: екстракт рецептів, що мають підвищити настрій.
Треба сказати, що оцінку 3, а не 4 з 5 я вивів тільки тому, що в процесі читання дедалі більше розумів: це не мій тип книги. Все-таки, я більше полюбляю вигадки й історії. А може, річ у тому, що я не встигаю так майстерно конструювати власне життя, як до цього спонукає Річард Вайзмен.
Залишається сподіватся, я забуду не все з прочитаного. ...more
Звісно, без перекладу жодного тексту я не зрозумів. Але не зрозуміти дивовижну пластичність графіки Лоренцо Матотті абсолютно неможливо.
Жирна, надмірнЗвісно, без перекладу жодного тексту я не зрозумів. Але не зрозуміти дивовижну пластичність графіки Лоренцо Матотті абсолютно неможливо.
Жирна, надмірна, воскова лінія, що сама по собі перетворюється на обрис. На форму. Фактура, що пірнає під іншу, виринає, світиться, живе. І те, що за обрисом � теж обрис і форма: Матотті ліпить кольором і тональним контрастом зображення: кожен кадр може жити своїм життям, і водночас працювати на сторінку.
Ілюстративна графіка часто відгонить кітчем � іноді як засобом, а іноді � як неуникним наслідком ремесла. Як, зрештою, і сучасний живопис у більшості свого різноманіття. З Матотті історія зовсім інша. Надзвичайно продуктивний, він устиг побути і фешн-ілюстратором, і коміксистом, і аніматором, і зрештою, залишитись чудовим графіком. Не так і багато сучасних художників можуть дозволити собі таку сміливість, яка з-під рук Лоренцо Матотті видається легкістю � хоч легковажною його графіку назвати не можна.
Словом, дивитися і переглядати. І вчитися, звичайно. ...more
Як часто буває в сучасному детективі, все відбувається геть не так, як у класичному. Вбивцю демонструють у пролозі, далі � дія правоохоронної машинеріЯк часто буває в сучасному детективі, все відбувається геть не так, як у класичному. Вбивцю демонструють у пролозі, далі � дія правоохоронної машинерії. Немає абсолютно добрих чи злих персонажів, але кожен визначився зі своїм моральним кредо і тим, що збирається робити. В детективній обгортці � соціальний роман. Ну, наскільки це можливо у випадку з белетристикою.
Всі ходи партії розігруються протягом семи днів і шестиста сторінок. Чекати бурхливого розвитку подій доведеться до останнього. Втім, я взяв роман із серії без розбору, і подужав його (без особливого захоплення, але й без жодних мук), що означає, читач «з першого роману» буде значно більше зацікавлений.
Окремо хочеться зазначити, що книзі в цілому, а місцями дуже сильно бракувало редактора. Можливо, на час перекладу і підготовки книги до публікації нагуглити щось про групу Mogwai було важко, але ж точно був хтось, хто міг прочитати переклад до друку і вказати на подібні штуки. Плюс спорадичні стилістичні кострубатості, зумовлені специфікою мови оригіналу (там, де текст стає схожий на підрядник).
Найбільше мені сподобалась передмова, найбільш передбачуваним здався епілог.
Але якщо візьметесь читати, не пасуйте � сюжету там накручено добряче....more
Loading...
