Написала рецензію для «Читомо». Тут також поставлю шматочок :)
Для морських картографів суходіл � невиразна біла пляма, а для моряків � всього лише місНаписала рецензію для «Читомо». Тут також поставлю шматочок :)
Для морських картографів суходіл � невиразна біла пляма, а для моряків � всього лише місце для прийняття вантажу (ну і для розваг; хоча дехто примудряється навіть і одружитися). І утім прикметно, що Санченко назвав збірку саме «Земля Георгія», а не, приміром, «Наше море». Грузію, схоже, автор знає дуже добре, бо, відвідуючи її регулярно, міг спостерігати за змінами, що відбувалися в країні � від пізніх восьмидесятих до пізніх дев’яности�. В цьому сенсі включення до збірки двох раніше виданих повістей здається мені вдалим � це дає можливість простежити увесь цей тернистий шлях в хронологічному порядку. Ці реалії, до того ж, дуже цікаво порівнювати із тим, що паралельно відбувалося в Україні; колись Грузії велося краще, а нам сутужніше, потім � навпаки. Кожна країна долала свій шлях і робила свої помилки.
Земля має значення, адже саме там формується порядок денний і визначаються ставки; від політики держави (чи її відсутності) часто-густо залежить доля і навіть життя моряка. Земля � пункт призначення і точка відліку, проте море � це шлях, який визначає все інше. Не дарма ж морські історії досі видаються нам надзвичайно романтичними. Море � це свобода, можливість вийти за обрій, «лишити позаду всі радості й біди», пережити пригоди, побачити дальні краї і дивні дива. Моряки видаються особливими людьми, і, мабуть, вони і справді такими є � море гартує характер, і слабким фізично та/чи морально там не місце.
Море в певному сенсі справедливе, і компетентний зрештою візьме гору над пройдисвітом, хай яким завгодно нахабним. Мене особливо тішать такі повороти сюжету, як у повісті «Помполітська недуга» � там шахрая викривають, зокрема, завдяки обрахунку різниці магнітного схилення. Це піднімає з пам’ят� цілий пласт морських пригод, від магніту під компасом у «П’ятнадцятилітньом� капітані» до мічмана Хорнблауера, який викидає компас за борт, аби надурити французів. Навігація � справа не для слабких умів, і поєдинок розумів для мене цікавіший навіть за двобій на піратських шаблях.
У скрутну хвилину, в бою чи під час зимового шторму людина мусить викласти все, що має � усі знання, увесь свій досвід і усю, яка є, силу волі. Як каже автор, посилаючись на іншого легендарного мореплавця � «зроби або помри». Історії про такі екстремальні досвіди зачаровують, адже свідчать про волю до життя, яку здатна виявити людина. Час від часу у кожного, буває, опускаються руки, і подібні історії нагадують про те, що боротися варто завжди. Герой «Мандаринового шляху», так і говорить: битися і грати потрібно до кінця. Якщо читач запам’ята� хоча б одну ідею з цієї збірки, то нехай це буде саме вона.
Loading...