Андрухович робить цікавий хід: книжка оформлена як його довга автобіографічна розповідь з перервами на запитання журналіста, та одночасно несе на собіАндрухович робить цікавий хід: книжка оформлена як його довга автобіографічна розповідь з перервами на запитання журналіста, та одночасно несе на собі ярмо роману (Одразу згадала «Аритмію почуттів» Вишневського і Дороти Веллман, яку читала на хвилі «Самотності в мережі», круте було читання). Себто наче і оцініть-становлення-мене-молодого-і-ще-не-сильно-перспективного, але якщо що, то «всі збіги випадкові». То яким був молодий Андрухович? Склалося враження, що егоцентричним та час від часу недоречно грубим. Читати про його п’ян� молодість було нудно, армійські історії я чула й веселіші, ну а завершальна прогулянка Берліном, мабуть, зворушила б у мені хоч щось, якби я там побувала. Загалом, мабуть, це не найкраща книжка для знайомства з автором. ...more
Ця книжка має властивість вражати своїм наповненням. І не тому, що під обкладинкою ховається жорстокий гостросюжетний трилер, хоча здається, що іноді Ця книжка має властивість вражати своїм наповненням. І не тому, що під обкладинкою ховається жорстокий гостросюжетний трилер, хоча здається, що іноді кров з цих сторінок дійсно мала б цибеніти. Тут мова йде про правду, страшну правду реальних доль реальних людей. Вона завжди була похована в темних архівах КДБ, але нарешті ми маємо змогу дізнатися про часом чудні, часом неймовірні факти: - Чому «матч смерті» - це просто ідеологічно сфабрикована легенда; - Як такий собі Хаїм Сигал в часи війни з міг успішно примірити на себе ролі і радянського міліціонера, і сотника «Поліської січі», і заступника коменданта німецького табору; - Як заради заарештованої дружини підпільник і керівник СБ Роман Тучак став агентом МГБ, а потім заплатив життям майже двох сотень колишніх поплічників, щоб спокійно дожити віку з родиною у гарній квартирі на проспекті Перемоги в Києві (мабуть, таки не всі отримують по заслузі, правда?) - Як у 1997 (!) році чиновник СБУ відмовив у посмертній реабілітації Дмитру Вітковському майже переписавши аргументи радянського прокурора 50-річної давнини у своєму рішенні, сидячи в цей час в обласному управління на вулиці , названої на честь іншого Дмитра Вітковського, що був батьком нереабілітованого (яка іронія); - Наскільки талановитими і креативними були гебешники у своїй роботі, що могли для навіть перевдягнутися в упівців, «відбити» заарештовану жертву, аби в компанії «своїх» вони могли б її нарешті розколоти (детальніше можна дізнатися в історії Наталії Шухевич, наприклад) - Як українцям вдавалося організовувати бунти навіть у ГУЛАГу і ой ще як багато всього. ...more
Одразу маю сказати, що ця книжка опинилася на моїх полицях не випадково - великий інтерес до постаті Сікорського виник після прочитання роману ВолодимОдразу маю сказати, що ця книжка опинилася на моїх полицях не випадково - великий інтерес до постаті Сікорського виник після прочитання роману Володимира Даниленка “Капелю� Сікорського�. Цей роман - це мої 5 з 5 зірок у сучасній українській літературі. Але то так, до слова. Ця ж книжка стисло про головне: про головні етапи життя, що різняться не тільки географічно, а й технічно. Так, найголовніший винахід Ігоря Івановича був створений у Штатах, але не менш цікаво дізнаватися про зародження ідей та перші конструкторські кроки у Києві і їх серйозне втілення в життя у Петербурзі. Загалом, ця книжка для мене є своєрідною прелюдією до значно повнішої і розлогішої праці цього ж автора, яку мені пощастило знайти на минулорічному Книжковому Арсеналі. Якщо ж ви не налаштовувані так глибоко копати, то це ідеальний варіант для стислого ознайомлення. Ну, а мене Сікорський так просто не “відпустить�. ...more
Стефан Шуберт і Андрій Попель. Два персонажі, дві долі. Часом більше захоплення викликала історія першого, іноді � другого, але в результаті не скажу,Стефан Шуберт і Андрій Попель. Два персонажі, дві долі. Часом більше захоплення викликала історія першого, іноді � другого, але в результаті не скажу, що хоч котрась з них дійсно припала до душі. До речі, якщо ви, як і я, читали «ДНК» до цього, то вас так само може накрити відчуття déjà vu. Виявилося, що «Цензор снів» став своєрідним продовженням глави, написаної Винничуком для роману «ДНК». Нехай, але я не очікувала такого copy/paste прийому. ...more
Я припиняю себе мучити читанням книжки, що зовсім мені не зайшла. 184 сторінки з 269 � я старалася! Але відчуваю, що на цьому мої відносини з Дерешем Я припиняю себе мучити читанням книжки, що зовсім мені не зайшла. 184 сторінки з 269 � я старалася! Але відчуваю, що на цьому мої відносини з Дерешем як почалися, так і закінчилися....more
Заявленого жанру під назвою «роман» я спочатку не розгледіла. Більше це нагадувало збірку оповідань, поєднаних згадками про деяких героїв та спільним Заявленого жанру під назвою «роман» я спочатку не розгледіла. Більше це нагадувало збірку оповідань, поєднаних згадками про деяких героїв та спільним місцем оповіді � Львовом. Через десяток сторінок ти розумієш, що глави таки продовжують одна одну, та, на жаль, це не надто рятує ситуацію. За анотацією це сімейна сага, по факту � кожне наступне покоління (читай: нащадок) з’являєтьс� тут раніше, ніж автор розкриє як слід історію попереднього. Та і взагалі хоч розповідь і розтягнута у часі й має цікавенне історичне тло, та герої поспішають народжувати рости і робити якісь дурниці так, наче за автором, женеться скажений редактор з вимогою якнайскоріше здати рукопис (в чому я насправді дуууже сумніваюся). Все це потягнуло мене в роздуми про те, чому наші автори здебільшого нехтують серйозною підготовчою роботою, пошуком інформації, перш ніж беруться за написання. Написання того, що мало б потенціал стати непоганим романом. Але не стало. п.с. Містична складова спочатку була наче «в тему», але коли і герої почали вести себе неадекватно, то всього стало too much для мене....more
Скільки ж років «Аномальна зона» простояла на моїх полицях? Три роки? Чотири? Більше? Вже й не згадаю. Та надзвичайно тішуся, що руки таки дійшли! І виСкільки ж років «Аномальна зона» простояла на моїх полицях? Три роки? Чотири? Більше? Вже й не згадаю. Та надзвичайно тішуся, що руки таки дійшли! І ви знаєте, детектив таки непоганий! Не най-най, звичайно, але в цілому� Я навіть загадала, чим мене свого часу здивував Кокотюха � його детективи обов’язков� мали містичну складову,яка у кінці розповіді все ж отримувала цілком раціональне обґрунтування. Цей детектив � не виняток. Але був момент, який буквально ввів мене в ступор при прочитанні - це коли слідчі видали купу деталей відкритої кримінальної справи, свої припущення, підозри людині (більше того � журналісту!), яку привезли давати свідчення. Так воно і робиться в реальному житті? І жодних там «таємниць слідства»? І трошки банальне закінчення. Куди ж нам без Рембо?...more
Хоча на початку це читання було мені зовсім не за настроєм, та історія швидко захопила. Взагалі ця книжка є класичним прикладом мого принципу «уникай-Хоча на початку це читання було мені зовсім не за настроєм, та історія швидко захопила. Взагалі ця книжка є класичним прикладом мого принципу «уникай-поки-всі-читають-і-розхвалюють». Так я незчулася, як відклала її аж на 8 років, але це не означає, що за цей час ця історія хоч щось втратила! Після прочитання рука одразу потягнулася за книгою спогадів про Холодний Яр � отака вона сила художнього слова....more
Ви б бачили цей перелік пошукових запитів під час прочитання: «повітруля»,«каріатида», «нереїда», «гуральня», «полудниця», а потім пішли «слон на будиВи б бачили цей перелік пошукових запитів під час прочитання: «повітруля»,«каріатида», «нереїда», «гуральня», «полудниця», а потім пішли «слон на будинку з химерами», «горгуля велика житомирська», «іфрити аптека саксаганського», «будинок заплаканої вдови», «мечеть у києві», «Архипенко жінка що розчісує волосся», «бронзовий ніс гоголя»� давно я стільки не гуглила! І все це стосується роману (та радше романчику � 188 сторінок) «Кохання в стилі бароко», хоча в книзі містяться ще вісім оповідань. У романі відомі кам'яні скульптури Києва розповідають історію стосунків Юлії Маринчук та Валерія Колядевича, яких зводить таємнича загадка, що крок за кроком веде читача крізь історію міста, його визначні архітектурні місця та долі відомих і вигаданих персонажів. Тут історичні факти переплутані з фантазією автора, легенди з магією, достовірність з абсурдом. І хоча коротко зміст можна охарактеризувати, як «головні герої розгадують містичний кросворд з перервами на секс» (повірте, я не перебільшую, Винничук відпочиває), а у тексті ви можете натрапити на щось типу «Юля поїла його липовим чаєм і через тканину прасувала його спину гарячою праскою», та все ж це була по-справжньому захоплива подорож улюбленим містом. Я зрозуміла, скільки ще про нього не знаю про нього, скільки цікавого не бачила. От хай тепер тільки потеплішає і вперед!...more
Наче нова знайома при першій же зустрічі вирішила бути з тобою максимально відвертою. А я що ? Я слухаю. Читається дуже легко і швидко, особливо якщо нНаче нова знайома при першій же зустрічі вирішила бути з тобою максимально відвертою. А я що ? Я слухаю. Читається дуже легко і швидко, особливо якщо ніхто не нависає над тобою в транспорті )))...more
Оксана Стефанівна згадувала, що у коментарях до цієї книжки читачі часто нарікають на неможливість втримати увагу на таких довгих реченнях у тексті і Оксана Стефанівна згадувала, що у коментарях до цієї книжки читачі часто нарікають на неможливість втримати увагу на таких довгих реченнях у тексті і дігностувала тут серйозне *слишком много букав*-відхилення роботи мозку покоління Twitter. Я утримаюся від встановлення діагнозів, лише зізнаюся, що відвідування лекцій і дискусій за участі Оксани Забужко добряче готують до зустрічі з її текстами. Та все одно не до кінця) І ще одна порада: читати книгу краще за один присіст. Цей потік свідомості непомітно затягує, заворожує мовою (уявляю,як деяка лексика шокувала людей у 90-ті) і стилем, та якщо ти перериваєшся, то потім складно повернутися назад у текст і знову вхопити за хвіст сюжет. ...more
Більш-менш класичними детективними оповіданнями у цій збірці можна назвати тільки твори Юрія Шовкопляса. Тут і є розумний лікар, і загадки, і результаБільш-менш класичними детективними оповіданнями у цій збірці можна назвати тільки твори Юрія Шовкопляса. Тут і є розумний лікар, і загадки, і результати його дедуктивного методу. Та почуття від прочитання творів цього автора і весь час порівнювала з тими, що навіювали на мене твори Агати Крісті. І ні, з моїй вуст це аж ніяк не комплімент, адже йдеться про невимовну нудьгу. За відгуками читачів найбільше я очікувала знайомство з творчістю Юрія Смолича, але і тут була дещо розчарована. Розхвалене «Господарство доктора Гальванеску» виявилося якимось переплетінням фантастики та таємниці, що в моєму випадку знову було більше мінусом, ніж плюсом. Тим більш важко не віддати належне феміністичній кримінальній новелі «Мова мовчання», в якій порушується тема абортів - зовсім не очікувана тема для збірки 20-х років. Не можу сказати,що зовсім не оцінила цієї антології. Детективна новела «Провокатор» Гео Шкурупія настільки яскраво показала авангардний стиль автора, що я пораділа, що на Книжковому Арсеналі не пройшла повз збірку його прозових творів. Оцініть: «Вечір надійшов швидко й непомітно. Він підкрався хижо, як підкрадається леопард, стрибнув і накрив своєю плямистою шкурою здобич» «Вітер тоді сказився остаточно, він загубив свій сором і закрутивсь у пилюзі дзиґою.» «Але цього було замало, вітер змінив свій настрій і заплакав. Він плакав істерично завиваючи в деревах, зриваючи з покрівлі бляху, б’ючис� головою об шибки вікон.» Загалом рада бачити рідну літературу такою різною, незважаючи на те, що емоції вона викликає теж різні. ...more
Loading...
