Прекрасна книга. Вона заслуговує всіх зірочок на небі. Це дуже тонко психологічно виписана історія того, як людину нищить війна, як війна нищить суспілПрекрасна книга. Вона заслуговує всіх зірочок на небі. Це дуже тонко психологічно виписана історія того, як людину нищить війна, як війна нищить суспільства, як люди захищаються від того, що скоїли, як живуть молоді держави пост-Югославії і наскільки їхнє балканське буття строкате і неоднорідне. Це історія про абсолютну, граничну самотність і про те, що наші мертві ніколи нас не покидають.
Пречудово вплетені флешбеки, розмаїтість і схожість досвідів. Болюча родинна історія, де усі одне одного любили, але недостатньо.
І разом з тим, я не дуже задоволена тим, як закінчилася історія самого Владана-хлопчика-якого-всі-покинули. Зрештою, він так і лишився стороннім спостерігачем, який заглиблюється в свою самотність ще більше і більше, і жодним чином ніщо на нього не вплинуло. Я не згодна з цим саме з літературної і драматичної точки зору, але, звісно, в житті часто буває саме так - в якийсь момент ти настільки відокремлюєшся від усіх інших, що більше не здатен до них наблизитися....more
Мені шкода, що в цієї книжки такий низький рейт. Можливо, у читачів були завищені вимоги, але оскільки я максимально скептична до творчості Кван, я неМені шкода, що в цієї книжки такий низький рейт. Можливо, у читачів були завищені вимоги, але оскільки я максимально скептична до творчості Кван, я не очікувала того задоволення, яке отримала.
Я розумію, що ця книга писана "для всіх", щоб показати існування письменників у видавничій сфері Америки і всю її недосконалість і жорстокість, але, на мій погляд, це книга для письменників. Це було, наче зі мною говорять моєю мовою, наче я сиджу в одному чаті з Джун і бачу все, що відбувається, через нескінченні переписки. В українських письменників, знаєте, теж повно чатів між собою) І, якщо коротко підсумувати, то все описане існує і в нас, окрім того, що в нас авторам платять так мало, що заздрити можна хіба визнанню.
Отож, я не буду обговорювати сам сюжет і расистські питання (здивована, що так багато читачів не зрозуміли цієї частини, ну то нехай), а скажу те, що мені здалося найцікавішим:
- опис творчого провалля. Криза, знаєте, це для початківців. Професіонали падають у творчі провалля без дна і країв. Це коли ти остаточно втрачаєш розуміння, що і навіщо ти пишеш, для чого взагалі живеш, бо письмо - це осердя твоєї особистості, а ти не можеш вичавити з собе жодної ідеї, коли треба угнатися з темпом "книжка на рік, бо потім забудуть", а ще - "в когось уже три книжки вийшло, він в тур їздить, а ти сидиш", а твоя придумувалка остаточно зламалася і нічого, ГЕТЬ НІЧОГО тобі не дає. - можливо, це через те, що сама Кван жанровичка, але я помітила, що тут не було жодної зневаги до авторів різних жанрів. Була показана зневага до тих, хто погано продається. Більш того, Джун, як авторка (?) епохального історичного роману, планувала далі написати ромком, і жодним чином не вважала, що її за це ніколи не візьмуть у ПЕН чи не глянуть в її бік критики. В Україні, на жаль, це зовсім не так. Тут усі прагнуть залізти на високу полицю, але декого туди буквально не пускають, бо всі місця зайняті, а ти йди і пиши роментезі (який жах, до чого докотилася). - американських авторів бестселерів, які одною книжкою собі заробляють на кілька років життя (сумне зітхання), також кличуть в школи і бібліотеки з виступами, і за це не платять (або платять не завжди, і подекуди автор навіть сам добирається на локацію). Я думала, що коли ти потрапляєш в НЮТ-бестселери, то ти возносишся на Олімп, і потім до тебе просто так не достукаєшся. - агенти і редактори видавництва працюють над текстом з автором не тільки прибираючи коми, а радять і питають по сюжету, і автор переписує і прибирає щось, що його просять (і з чим він згоден), без істерик і постів на фб. У мене таке було лиш раз, з Наталею Тисовською, але вона пішла з редагування у переклад, тому більше такого і нема. - мені сподобався хейтерський тейк про діаспорянську літературу і те, як Джун намагалася "наблизити" текст до американського читача, бо це саме те, що відбувається в Америці. - в цілому сподобався haunting вайб з Атеною і сама Атена, бо це непогане змалювання людини з нарцисичним розладом і ще - воно дуже письменницьке. От саме так це і працює. - важливість твітера для американських авторів і те, як там відбуваються срачі. От саме так і відбуваються - шакалячий експрес насправді ніколи не стишується, але при цьому на твою діяльність поза твітером це ніяк не впливає.
Ну і в цілому, я отримала від книжки набагато більше, ніж хотіла, і навіть прочитала її за 3 дня, бо не могла відірватися - кожен розділ тут завершувався обіцянкою, що далі буде гірше, і це дуже зацікавлює....more
Це дуже корисна і для України - унікальна книга. Особливо чіпляють розділи про каральну гінекологію і фізкультуру в школі, аж пересмикує - щастя тим, Це дуже корисна і для України - унікальна книга. Особливо чіпляють розділи про каральну гінекологію і фізкультуру в школі, аж пересмикує - щастя тим, хто не застав цього.
Взагалі, після прочитання з’явилос� якесь відчуття священнодійства від тих місячних. Справді, це дуже загадковий і цікавий процес, і незаслужено стигматизований....more
Я читала нашу збірку весь цей буремний рік, вона пройшла зі мною і евакуацію, і обстріли, і життя в чужому домі в незнайомих людей.
У цих оповіданняхЯ читала нашу збірку весь цей буремний рік, вона пройшла зі мною і евакуацію, і обстріли, і життя в чужому домі в незнайомих людей.
У цих оповіданнях, хоч і дописаних до повномасштабки, багато особистого болю. Тут мало про війни, але війна вчувається у всьому. Я особисто дуже погано спала, коли писала про Донбас, бо йшлося про рідні місця, які я, ймовірно, ніколи більше не побачу. Про вкрадені спогади. Не про війну - але про війну.
Тож читала я її весь рік. Почала з оповідання Дарії, дочитавши його 23 лютого ввечері. Читати про майбутнє, де в України є космічна станція на Фобосі, було незвично, бо наше власне майбутнє тоді вислизало і здавалося геть непевним. Але пригоди мені все одно сподобалися - особливо різність тих людей, зібраних з регіонів, що разом рухаються до спільного майбуття.
Далі уже в Дублянах, десь у кінці березня, занурилася у солону степову атмосферу Криму від Світлани. Постійно думала: так мало пишемо і говоримо про нашу античність, а між тим це величезний цікавий пласт для дослідження.
Потім, коли дещо розвиднілося, в квітні у Львові, я перейшла до оповідання Наталі Довгопол - воно здавалося легеньким і студентським, але насправді кріпове. Запам’яталас� кульмінація і сцена з нападом привида на дівчину.
Ми довго не знали, чи вийде ця книжка - придумана і написана із якоюсь особливою любов‘�, бо і я, і дівчата казали, що оповідання в цій збірці - особливі. Тоді в жовтні, уже отримавши редактуру і повернувшись до Києва, я перечитувала власне оповідання - несподівано няшне і романтичне, хоча планувався горор.
врешті оце в грудні я дісталася до міні-повісті Наталі Матолінець. Певно, це найбільш «воєнний» текст, тут багато Львова і хвиль окупації, що вимивали з міста минуле і людей.
Що я можу сказати? Це справді класна збірка, і радше екскурс з фантастичного минулого у фантастичне майбутнє. Мені рідко подобаються збірки, але це той самий випадок, коли я можу її щиро порадити....more
Ця книжка для мене справді сповнена світлом, темним і поетичним водночас. Це магічне, таке дуже британське мерехтіння зв’язк� магів-людей із хижими і Ця книжка для мене справді сповнена світлом, темним і поетичним водночас. Це магічне, таке дуже британське мерехтіння зв’язк� магів-людей із хижими і могутніми фейрі. Текст сповнений «світлових» метафор і порівнянь, тут багато дрібних, але дуже атмосферних деталей - і тебе ніби огортає чарівний вересневий полудень Едвардіанської епохи із ледачими розвагами аристократів. Але найбільш привабливою для мене частиною було саме те, що персонажі - принаймні головні - будуються крок за кроком, відповідально і поступово, і в принципі, це все, чого я завжди чекаю від книжок. Ще варто відзначити, що тут майже ідеально вибудований той самий слоу бьорн, про який багато говорять, а мало хто може зробити. І в першій частині твору постійні РЕАЛЬНІ небезпеки дуже грамотно вплетені у сюжет, тому справді переймаєшся долею Едвіна і Робіна. У другій частині мені не дуже сподобався сам фінальний фінал (ні, не третя секс-сцена замість розв‘язк�) - якось надто м‘як�, хотілося б більшого катарсису. Плюс у наступній частині авторка пише уже не про Робіна, а про Мод, хоча історія цих двох, як на мене, аж ніяк не закінчена (це якби богиня К Дж Чарльз кинула історію Вілла і Кіма після першої книги). Тому не знаю, чи буду я читати далі. Мені тут усього вистачило. На останок побажаю нам таких дебютних романів! ...more
It was fucking splendid. And the fucking was splendid too.
Мені здається, друга ще краща за першу, аааааааааа В мене сперло дихання від фіналу і досі неIt was fucking splendid. And the fucking was splendid too.
Мені здається, друга ще краща за першу, аааааааааа В мене сперло дихання від фіналу і досі не можу віддихатися. Як їй вдається створювати таких живих і достовірних персонажів, я не знаю. Це щось неймовірне. ...more
Я підійшла до цієї книги не те, що з нульовими очікуваннями, в мене вони були від‘ємн�, бо кілька разів я натикалася серед саме словенських письменникЯ підійшла до цієї книги не те, що з нульовими очікуваннями, в мене вони були від‘ємн�, бо кілька разів я натикалася серед саме словенських письменників на нечитабельну муть, і вважала, що це (ще й видане державним словенським грантом) видання - ну точно буде якоюсь фігнею.
Як.Я.Помилялася
Свого часу мене надзвичайно вразила книга Озрена Кебо «Сараєво для початківців» і тепер я постійно шукаю подібні перлини балканської літератури, і мені завжди дуже хотілося, аби такою перлиною була б саме словенська книга. Бо, ну, знаєте, - Словенія. Моя казкова країна, Любляна з пряниковими будинками над смарагдовою рікою, гори, озера такої краси, що хочеться плакати, і отето от все. Ах, і танки, які вони зараз нам поставляють.
Отож, коли я попросила подарувати цю книгу на Миколая, я і не думала, що справді мене так захопить і що я дочитаю. Анотація каже, що це щось типу історичного любовного роману із трикутником есесівець-дівчина-партизан, але насправді книга набагато більша - це панорама 1944-45 року в Мариборі і Погор‘�, із тисячею нюансів, історичних відсилок, оповідок про співжиття словенських німців і словенців, і персонажів, які буквально за речення поселяються в тебе у пам’ят�. Ця книга, як і багато-багато книжок з Балкан, про війну. Книга про те, як війна перемагає людей - «і тих, хто воює, і тих, хто чекає, коли минеться» (с). Книга про окупацію і звільнення, про обмануті надії, про колишніх героїв, про самоту і пустку. І, звісно, про кохання. Яке лишається на пустці, але ніколи, ніколи цю пустку собою не загоює.
Можна сказати, що ця книга розбиває серце? Так, but in a good way. Вона якось надихає, хоча ні в кого з героїв життя не складається чудово. Я думаю, її можна було б порівняти з «Крадійкою книжок» Маркуса Зузака, ще одним шедевром світової літератури, втім, «І кохання теж» значно ближча до простих людей, значно менш спрямована у художнє.
І ще дві речі. Тут багато описів Словенії, локацій і гір, вулиць Марибора - я таке просто обожнюю. І друге - у Драго Янчара дуже цікавий авторський стиль, коли діалог продовжується в авторській мові, а потім перетікає в думки, і ці думки персонажів створюють цілий вир подій, які описуються в абзаці.
Оце, мабуть, і все. Шкода, що про цю книгу так мало в нас пишуть, навіть не пригадую, де я про неї почула. ...more
Госпаді нарешті! Це щось неймовірне. Ця книжка як домовий, вона до тебе чіпляється і шипить з—з� кутка пссс, почитай хоч 10 хвилин, а тоді оп � друга Госпаді нарешті! Це щось неймовірне. Ця книжка як домовий, вона до тебе чіпляється і шипить з—з� кутка пссс, почитай хоч 10 хвилин, а тоді оп � друга година ночі, а ти вся в Англії 20-х.
Чудово зроблені персонажі, чудово описаний їхній секс, і так, тут 5 велетенських сексуальних сцен м/м, чудово описаний ПТСР (і знаю, що далі це тільки розвивається), чудово описаний екшен, правдоподібно зроблений сюжет (хоча іноді здається абсурдним, але все одно), чудова мова, чудовий гумор. Я не знаю, шо тут ще додати, я купила продовження але ні, візьмуся пізніше!...more
Це прекрасна і страшна книга, найважча у моєму житті. Не рекомендую читати її людям з вразливою психікою, бо деякі деталі й епізоди просто інфернальноЦе прекрасна і страшна книга, найважча у моєму житті. Не рекомендую читати її людям з вразливою психікою, бо деякі деталі й епізоди просто інфернально страшні, ви все це побачите. ...more
"Ми проти вас" - це друга книга серії "Бйорнстад", і про першу, "Ведмеже місто", я вже писал"Ми проти вас" Фредрік Бакман, Книголав, 2020
#ճрецензія
"Ми проти вас" - це друга книга серії "Бйорнстад", і про першу, "Ведмеже місто", я вже писала і дуже вподобала.
Друга книга далася мені значно важче. Не тому, що тут були смерті. І не тому, що це книга, яку можна занести в Рекорди Гіннеса як книгу-із-найдовшою-експозицією-евер, а тому що книги про моїх улюблених персонажів я не читаю, я у них провалююся.
Чесно: завжди і всюди в книжках я шукаю людей. Мені байдуже на світ, на динамічність сюжету, на фактологічні огріхи, якщо я знаходжу персонажа, якому віддаю серце. Від таких книжок чуєш, як стукотить у скронях. Від таких історій аж усе ниє. Коли персонаж - Беньямін Овіч, Лісбет Саландер чи Інеж Гхава - стає для тебе живішим за усіх живих.
Важко дібрати слова, коли таке трапляється. Це книжка про падіння цілого міста і про його злет. Про маленьких великих людей. Про спорт і кохання. Про дурість і велич. Якщо ви думаєте, що Бакман вас не дістане - повірте, дістане. Не одним персонажем, так іншим, не однією думкою, так іншою. Він дивовижно підмічає те, що ображає жінок і те, що ображає чоловіків, якщо вони раптом "відбиваються від зграї". Треба бути дуже сміливим, щоб писати такі книжки. Він, як лицар, стає на захист скривджених і пхає носом у власні проблеми ціле суспільство - не тільки шведське, а людську спільноту загалом. Він показує, що ті, кого суспільство хоче якось обійти, щоб не образити, не бажають, аби з ними так поводилися, бо вони є його частиною і мають права бути такими, якими є, без усіляких знижок і дозволів. Він показує, що саме суспільство, у прагненні бути "справедливим і чесним", може виявляти монструозне лицемірство.
Бакман вміє створити плетиво з історій 20-40 людей, до кожного з яких - від безіменного вчителя із кемпінга до головного героя - ти маєш якісь почуття і ніколи в них не плутаєшся. Це мереживо з людських вчинків сплітається у величезну драму і протистояння двох міст - Бйорнстада і Геда. А тоді перетікає у протистояння Бйорнстада-міста і Бйорнстада-хокейного клубу. А тоді - у протистояння Бйорнстада, Геда, обох клубів, їхніх вболівальників, звичайних мешканців із Беньї Овічем і Майєю Андерссон. Це постійне ми проти вас. Можливо, навіть Бакман проти цілого світу. Бакман проти гомофобії, віктімблеймінгу, жінконенависництва, мізогінії. І повірте, іноді від тексту цієї книги стає соромно. Тому що в реальному житті ти далеко не завжди опиняєшся на стороні того, кого притискають - через страх, бажання "просто робити свою справу", сором чи неможливість подолати власну зашореність і поставити себе на місце іншого.
Авжеж, у цій книзі є недоліки, але коли її дочитуєш, то про них не хочеться згадувати. Бо в тебе буквально все валиться з рук, настільки вона емоційна.
Бакман обіцяє третю книгу, хоча, насправді, я не знаю, що ще можна додати до другої. Тільки сподіваюся, що всі його похмурі передбачення виявляться все ж неправдою, бо дуже важко пережити стільки з цими людьми і когось із них втратити у геть не обов'язковому продовженні....more
Це прекрасна книга. Урочиста, як лицарський роман, всеосяжна, як хроніки Фруассара, і написана простою і зрозумілою мовою. Чудовий зразок публіцистичнЦе прекрасна книга. Урочиста, як лицарський роман, всеосяжна, як хроніки Фруассара, і написана простою і зрозумілою мовою. Чудовий зразок публіцистичної історичної документальної прози, схожий на фільми Віасат Хісторі. Є певні неточності (особливо що стосується сестер і матері), і очевидна симпатія автора до Чорного Принца, але в цілому дуже добре. Психологічні портрети КУПИ відомих людей Англії, Іспанії, Франції, описи битв, такі, що хочеться наперед листати, описи внутрішнього двору в Аквітанії та устоїв життя 14 століття. Все дуже круто.
Хех. Коли я засную своє видавництво "Камікадзе", яке буде видавати заздалегідь дуже нішеві штуки із цільовою аудиторію в три людини, перекладемо її українською....more
Уууух, як це було круто! І як добре іноді не мати жодних позитивних очікувань.
По-перше, я не збиралася читати Безніч зараз. Але дівчатка, для яких булУууух, як це було круто! І як добре іноді не мати жодних позитивних очікувань.
По-перше, я не збиралася читати Безніч зараз. Але дівчатка, для яких було складним слово "криця", мене буквально таки змусили.
По-друге, про "Безніч" я чула переважно різко негативні відгуки, і Сінді Пам буквально внесла її в список "Мої найгірші книжки-2019". Що там казати, я навіть не збиралася її купувати, але оскільки перекладала Vaenn і їй книга сподобалася, мені стало цікаво.
Отож, перехрестившись, я таки взялася. І насправді це було одне з найкращих читань цього року.
Тут кришозносна світобудова - все як я люблю: мікс понятій, стилізацій, історичних періодів. Венеція 16 століття + Давній Рим. Стиль фехтування "караваджо". Гранд Базіліка, місто-скелет і магія темряви. Богиня благословенного смертовбивства. Три місяці на небі. Тіньовий не-кіт Пан Добрик. Кінь Паскуда. Ох, я знаю, як складно все це вигадати і погодити між собою.
Плюс цікаві персонажі - я не можу стверджувати, що Джей Крістофф саме "відперсонажний" автор, але він точно переймався їхніми історіями, виборами, взаємодією. Я б сказала, що світ і персонажі в "Безночі" розвинені однаково добре, відчувається гармонія у трикутнику Світ-Персонажі-Сюжет, хоча десь на 50-60% сюжет мені став трохи провисати, але Джей насипав там дуже добрих секс-сцен, тому я не скаржилася. І якби не спойлер, який одна кобила Паскуда виклала в тікток, я б справді офігіла від ОТЕТО ПОВОРОТУ.
З негативних штук я можу відзначити справді не надто вдалу ідею автора наростити груди головній героїні. Ну камон, їй 16 років. Я все розумію, але це було навіть не в характері Мії. Можна було запросто обмежитися виправленням зламаного носа.
Ну, і дрібку про переклад. Він чудовий. Особливо матюки. Там чудові матюки. Є навіть цілий абзац з одних матюків. А якщо хтось не знає сенсу певного українського слова, то для цього є словник. На цьому у мене все, я однозначно рекомендую цю книгу і чекаю продовження, а ви підіть загугліть, що таке "басаман"....more
Loading...
