ŷ������

Невиразні згадки про курс літератури в одинадцятому класі (а то вже був кінець навчального року, повертало на іспити, клас у нас був гуманітарний, тому укрліт складали за вибором всі, і краще було не пробувати не вибрати): це про те, як Маруся складала пісні, а потім струїла Гриця, а Іван Іскра рвонув за помилуванням - і все це у віршах (+кілька застряглих в пам'яті цитат).

Рівно півжиття потому - акт перечитування. Ой, а там ще є про те, що козаки молодці і Маруся при них за пісню (ок, ще іноді мандрівні дяки молодці), а щодо всього іншого невдалого народцю ще треба подумати. І все це фантастично написано (сцена суду - оргастично прекрасна, просто-таки вокабуляр тягнуло складати), але лишає по собі якийсь непевний відзвук неправильності. Себто, зрозуміло, що і як треба було робити запилюженими інструментами романтиків наприкінці 1970-х, а все одне кортить трішечки підрихтувати акценти. Ну, або, я не знаю, написати фентезійний ретелінг з точки зору Хо - могло вийти би цікаво.