ŷ������

Чудесна зимова казка!
Хто не знає, вона за тією ж норвезькою оповідкою, що й книга Джесіки Дей Джордж "Сонце і Місяць, Сніг і Лід", але версія Едіт Пату мені сподобалася більше. Згодом напишу детальніше, і мабуть, зі спойлерами, і поясню, чим саме.
Якщо шукаєте сезонну чарівну історію, то палко рекомендую!

UPD. Отже, виконую обіцяне, і прочитавши оригінальну казку (двічі), ретелінґ від Джесіки Дей Джордж "Сонце і Місяць, Сніг і Лід" (надалі "СіМ, СіЛ") і ретелінґ від Едіт Пату "Схід", спробую пояснити, чому саме остання версія найбільше припала мені до смаку. Можливі спойлери, я вас попередила.


Ілюстрація Катерини Штанко із книги "Норвезькі народні казки".

Мене заінтригувало те, що, хоча версія Едіт Пату вийшла на кілька років раніше, в обох ретелінґах є певні дуже подібні елементи, які відсутні в оригінальній казці. Що це, плагіат? Хотілося б вірити, що ні, а просто авторки думали в одному напрямку.
До спільного можна віднести, наприклад, таке:

- Батьки головної героїні. Обидві дівчини мають тата-добряка, який не надто вміє заробляти. Натомість обидві матусі з дивацтвами, але якщо в "СіМ, СіЛ" мама виразно карикатурна, таке враження, що жадібність витискає всі інші риси її характеру, то, на щастя, в Едіт Пату мама просто трохи занадто забобонна. Особливо вона підвладна одному забобону про те, що сторона світу, на яку народжується немовля, визначає його вдачу і долю. Тому власних дітей вона народжує, так би мовити, з компасом в руках. Звісно, життя втручається в її плани, і наша Роуз (або Роза, бо це ім'я на честь рози вітрів) народжується передчасно у лісі під час сніговію в "лихому" північному напрямку. Мама відмовляється визнати очевидне, і вдає, що донька народилася, як і було заплановано �� на схід.
Я читала, закочуючи очі, і думала собі, чи й справді мама сімейства така дурна? А тоді згадала всіх тих людей, яких мені доводилося зустрічати, які на повному серйозі вірять, що знак зодіаку якось впливає на їхній характер чи долю. У корені це дуже подібний забобон, і в принципі, нешкідливий, тож загалом мама зі "Сходу" значно адекватніша. (Хоча свічку вона таки дає, але майже відразу шкодує про свій вчинок).

- З-поміж численних сіблінґів головна героїня особливо близька з одним із братів, який має досить важливе значення в історії. В "СіМ, СіЛ" дівчина спілкується з братом за допомогою чарівної книги і з усіх сил прагне зцілити його зранену душу, в Едіт Пату брат з сестрою мають настільки міцний зв'язок, що він буквально відчуває її на відстані і готовий зробити абсолютно все, щоб їй допомогти.

�� Обидві героїні абсолютно добровільно вирушають з Білим Ведмедем (в оригінальній казці в переказі Ольги Сенюк батько вмовляє доньку піти з ним). Обидві дівчинки змалечку відчувають свою інакшість і десь в глибині душі знають, що пропозиція чарівного ведмедя може бути ледь не єдиним їхнім шансом пізнати інше життя. Знову ж таки в Едіт Пату основна мотивація благородніша, бо ведмідь обіцяє вилікувати важкохвору сестру Роуз, а не лише зваблює багатством, як у Джесіки Дей Джордж.

�� Дівчина під час свого проживання-ув'язнення в чарівному замку вивчає мову тролів. Цікаво, що в "СіМ, СіЛ" героїня вивчає її письмо, розшифровуючи таємничі рунічні написи (деякі руни вона вивчила ще вдома від свого брата), а в "Сході" �� усну мову, спілкуючись з кумедним і дуже симпатичним маленьким тролем-прислужником. До речі, в Джесіки Дей Джордж героїня також прагне спілкування зі слугами, але це зрештою призводить до певних сумних подій.


Тепер перейдімо до відмінностей:

- Загальний тон історії. Джесіка Дей Джордж написала версію для середнього шкільного віку, з усіма відповідними недоліками (чи перевагами, це як з якого боку глянути). Єдине місце, яке дещо вибивається із middle-grade стилістики �� коли вовчик Роло каже, що крижані стіни замку на смак, як гниле м'ясо. О, подумала тут собі я, зараз історія поверне на темний бік і ми дізнаємося приголомшливо моторошний секрет! І що ж? Ця сцена взагалі нікуди не привела, а розповідь повернулася до звично-наївної оповідки. Едіт Пату набагато краще витримує стилістику, її героїня здається значно адекватнішою і куди дорослішою. Її дитячі роки описані так, щоб ми одразу зрозуміли �� це непосидюче, дике дитятко (яке, втім, має одне досить несподіване спокійне хобі, яке не раз стане в нагоді). Походячи з давнього роду картографів (she will be reaching compass faster than her mother's milk), дівчина добре дає собі раду з орієнтацією у просторі, роботою з відповідними приладами, прекрасно читає карти, але при нагоді може і шикарну сукню пошити, і тут ж сукню вчасно сплавити, щоб оплатити собі далеку подорож на кораблі. Вона вміє знаходити спільну мову з найрізноманітнішими персонажами, і не боїться кинути виклик повному замку тролів.

�� Історія в Едіт Пату виразно масштабніша, охоплює куди більше географії і має в своєму запасі багатьох цікавих персонажів і місцин. Там, де Джесіка Дей Джордж пішла легким шляхом, і після зруйнування "палацових" чарів, провела героїню сюжетом оригінальної казки, Едіт Пату дає волю фантазії. Подорож Роуз видалася мені значно тривалішою і значно складнішою, ніж у героїні "СіМ, СіЛ", і саме в цій частині книги нам дали відчути, чого варта наша персонажка, а сама вона має час подумати навіщо вона робить те, що робить. До слова, на відміну від ДДД, Едіт Пату написала розділи з кількох PoV, завдяки чому історія набуває об'єму. Мені особливо сподобалися короткі розділи, написані від імені Білого Ведмедя чи, якщо хочете, чоловіка в ведмедячій шкурі. Авторка дуже виразно показала, як відчайдушно він намагається вберегти останнє людське в собі, багато років живучи в подобі тварини. Я слухала full cast аудіокнигу, і наратор цих розділів дуже гарно впорався зі своїм завданням. (До слова, чудова аудіокнига, мені лише один із оповідачів не сподобався, а я перебірлива.)

�� Ще однією суттєвою відмінністю для мене є те, як авторки зобразили у своїх книгах тролів. Якщо в "СіМ, СіЛ" їхні знову ж таки карикатурні образи "переїхали" до книги прямісінько із казок для малюків, то в "Сході" вони вийшли більш виразними, зі зрозумілішою мотивацією й просто різноманітнішими. По-перше, цьому послужили розділи, написані від імені королеви тролів, а по-друге, той факт, що Роуз в чарівному замку подружилася з маленьким тролем і він направду один із найсимпатичніших персонажів книги.
Якщо тролі у цьому чарівному світі живуть набагато довше, ніж люди, то нічого дивного немає в тому, що вони не сприймають тих, як рівню. Хіба люди часто задумаються про життєву драму мухи-одноденки? Мене завжди зачіпає ця тема в фентезійних книгах, адже той, хто живе 700 років не може і не має вважати того, хто живе 70, такою ж розумною істотою, як сам.

Хух, що ж це був для мене цікавий експеримент, і мені насправді сподобалися обидві книжки, хоча я й "топлю" за "Схід". А у вас яка улюблена зимова казка?