ŷ������

Перечитати "Майстра корабля" Юрія Яновського торік мені хотілося двічі: коли читала збірку спогадів та листів "Довженко без гриму" й (іще більше) роман Йвана Козленка "Танжер". Занадто часто, а то й неоднозначно згадуються там і Юрій Яновський, і цей його перший роман, у якому описується становлення радянсько-українського кінематографа.

Описується, слід сказати, в дуже цікавому ключі. Це �� спогади То-Ма-Кі, які він пише наприкінці свого життя. Тут змішалися і його праця, й стосунки з синами, й згадки про дружину, й фантастичне майбутнє �� таке, яким його уявляв автор. Однак основною тканиною роману є все-таки події одного літа, котрі відбулися в Одесі. Прототипами героїв стали реальні люди (в тому числі й Олександр Довженко), котри стояли біля витоків українського кінематографа. Розповідь про зйомки фільму перемежовується описами буденної роботи операторів, режисерів, сценаристів, інших фахівців, котрі робили тодішнє кіно. А паралельно читач занурюється в життя припортової Одеси із моряками, повіями, власниками човнів та кораблів, підглядає в так неоднозначно описані Йваном Козленком стосунки Яновського, Довженка та Іти Пензо, вболіває за долю врятованого ними моряка й частково стає майстром корабля, котрий має доставити всіх (і нас у тому числі) у світле майбутнє.