What do you think?
Rate this book
Майстер корабля
Для свого першого роману Ю. Яновський розглядав варіанти назв: «Українське хворе кіно», «Мемуари редактора каторги», «Мемуари старої людини», «Мемуари про море», «Мемуари То-Ма-Кі», «Мемуари голого редактора». «Майстер корабля» � остаточна назва твору, сюжет якого був незвичним, новим для тогочасної літератури. Режисер То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно � найвище звання для кінематографіста), що від його особи ведеться оповідь, згадує свою молодість і роботу над фільмом, для зйомок якого будувався корабель. Герої роману � творці нового мистецтва, які прагнуть відродити духовність української нації. Цей твір цікавить тих, хто любить кіно, пригоди, містифікації, незвичні історії кохання і... море.
240 pages, Paperback
First published January 1, 1928
107 people are currently reading
890 people want to read
About the author
Юрій Яновський
18books9followersУкраїнський радянський письменник-класик, лауреат Сталінської премії (1949).
Народився 27 серпня 1902 року в селі Майєрове (тепер село Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області) в селянській родині.
Перший вірш «Море» надрукував російською мовою (1922), уперше виступив з віршами українською мовою в 1924 році (збірка «Прекрасна Ут», 1927), далі перейшов на прозу. Романтичні новели раннього періоду творчості Яновського зібрані в збірці «Мамутові бивні» (1925) і «Кров землі» (1927).
До теми революції в Україні, але під тиском критики з офіційної позиції, Яновський повернувся в майстерно збудованому романі в новелах «Вершники» (1935), одна з новел якого, «Подвійне коло», присвячена зображенню трагедії братовбивчих конфліктів за доби революції.
До Великої Вітчизняної війни Яновський написав кілька сценаріїв («Гамбург», «Фата морґана», «Серця двох» та інші), п'єси «Завойовники» (1931), «Дума про Британку» (1932), «Потомки» (1940) і видав збірку почасти дуже дотепних, пройнятих живим гумором оповідань «Короткі історії» (1940).
За війни Яновський був редактором журналу «Українська література» і військовим кореспондентом, в 1945 � кореспондентом на Нюрнберзькому процесі. Найвизначнішим твором Яновського повоєнного часу став роман «Жива вода» (1947). Гостро критикований за націоналізм, Яновський змушений був переробити цей роман згідно з принципами соцреалізму й перевидати його в далеко слабшому варіанті під іншою назвою «Мир» (1956).
Твори Яновського, окрім багатьох поодиноких видань, кілька разів були видавані зібрано: «Збірка творів», І-IV (1931�1932); «Вибране» (1949); «Твори», І-II (1954); «Твори», І-V (1958�1959).
Народився 27 серпня 1902 року в селі Майєрове (тепер село Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області) в селянській родині.
Перший вірш «Море» надрукував російською мовою (1922), уперше виступив з віршами українською мовою в 1924 році (збірка «Прекрасна Ут», 1927), далі перейшов на прозу. Романтичні новели раннього періоду творчості Яновського зібрані в збірці «Мамутові бивні» (1925) і «Кров землі» (1927).
До теми революції в Україні, але під тиском критики з офіційної позиції, Яновський повернувся в майстерно збудованому романі в новелах «Вершники» (1935), одна з новел якого, «Подвійне коло», присвячена зображенню трагедії братовбивчих конфліктів за доби революції.
До Великої Вітчизняної війни Яновський написав кілька сценаріїв («Гамбург», «Фата морґана», «Серця двох» та інші), п'єси «Завойовники» (1931), «Дума про Британку» (1932), «Потомки» (1940) і видав збірку почасти дуже дотепних, пройнятих живим гумором оповідань «Короткі історії» (1940).
За війни Яновський був редактором журналу «Українська література» і військовим кореспондентом, в 1945 � кореспондентом на Нюрнберзькому процесі. Найвизначнішим твором Яновського повоєнного часу став роман «Жива вода» (1947). Гостро критикований за націоналізм, Яновський змушений був переробити цей роман згідно з принципами соцреалізму й перевидати його в далеко слабшому варіанті під іншою назвою «Мир» (1956).
Твори Яновського, окрім багатьох поодиноких видань, кілька разів були видавані зібрано: «Збірка творів», І-IV (1931�1932); «Вибране» (1949); «Твори», І-II (1954); «Твори», І-V (1958�1959).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 143 reviews
Read
January 20, 2022Важко читається, але тим не менше мені протягом усієї книжки було весело, бо головний герой (чи, може, автор) трохи драма квін і мені постійно було з нього смішно.
Окремої згадки (не в плані смішного) заслуговує ще оця цитата, де він розносить шароварщину в кіно:
Ти, може, взагалі проти цього фільму? Ти, може, думаєш завше одягати наших людей у драні свитки й вишивані сорочки? Страждання, злидні, соловейко й постійні мандри зі своєї землі � на землі інші, у каторгу, в ярмо, в перевертні? Ти думаєш, що ми не можемо підняти якір свого корабля й поставити паруси? Що ми не сильні духом і ділами для того, щоб заспівати веселої пісні про далекі краї, про блакитні високості неба, про бадьорі химери оновленого духу? Так ти думаєш?
Ну, і звісно хочеться додати, що твір досить незвичний для класичної української літератури, бо тут про екзотичні краї, трошки про пригоди в них, я не пам'ятаю чогось схожого у шкільній програмі. А ще автор моментами пробував у фемінізм, навіть якщо зовсім трошки. Тому загалом я задоволена.
Окремої згадки (не в плані смішного) заслуговує ще оця цитата, де він розносить шароварщину в кіно:
Ти, може, взагалі проти цього фільму? Ти, може, думаєш завше одягати наших людей у драні свитки й вишивані сорочки? Страждання, злидні, соловейко й постійні мандри зі своєї землі � на землі інші, у каторгу, в ярмо, в перевертні? Ти думаєш, що ми не можемо підняти якір свого корабля й поставити паруси? Що ми не сильні духом і ділами для того, щоб заспівати веселої пісні про далекі краї, про блакитні високості неба, про бадьорі химери оновленого духу? Так ти думаєш?
Ну, і звісно хочеться додати, що твір досить незвичний для класичної української літератури, бо тут про екзотичні краї, трошки про пригоди в них, я не пам'ятаю чогось схожого у шкільній програмі. А ще автор моментами пробував у фемінізм, навіть якщо зовсім трошки. Тому загалом я задоволена.
June 3, 2022
"Майстер корабля" чи-то зі школи, чи все-таки вже зі студентських років для мене один з рідкісних міських, а отже, улюблених романів української літератури. Хоча зовсім забулося, що він про Одесу. Вже перечитуючи, поволі згадувалося, що це ж про Яновського і Довженка. Але цілковито можна зрозуміти, який шедевр щойно прочитано, - тільки якщо одразу прослухати годинну лекцію Віри Агеєвої про "Майстра". Це наш перший модерний роман і в ньому пластів - не перелічити. З того, що запам'яталося:
- автобіографічний зріз (окрім Довженка і Яновського, який працював редактором на кіностудії, жіночий образ змальовано з уславленої балерини, яка після шаленого успіху на сцені Одеської опери провела роки в таборах);
- данина харизмі та опис феномену Голлівуду біля Чорного моря - Одеської кіностудії 1920-х років;
- теоретичні студії на тему писання (бо з Йогансенової розвідки 'Як будується оповідання', поклавши руку на серце, ну нічого не навчишся, зауважує Агеєва);
- експеримент з формою розповіді (стирання дистанції між автором і його твором, а також автором і читачем, відсутність поділу на розділи чи хоча б видимість переходу між частинами творів, присвячених різним персонажам);
- прикладні начерки про роботу над кінострічками, включно з технічним боком справи.
Подих захоплює від усвідомлення, яким феноменом є цей твір 25-річного Юрія Яновського. На жаль, перший роман водночас став вершиною його творчості. Після "Майстра корабля" творчий шлях Яновського одразу розпочав спуск донизу. Це якщо говорити про мистецьку вартість, бо на позір життя налагодилося після присудження йому сталінської премії. Це трапилося акурат коли письменник уже розпродував свою унікальну бібліотеку, щоб не померти з голоду. Премія врятувала йому життя. Але що то за життя було - можна запідозрити хоча б від прочитання "Вершників": неймовірні описи дитинства в таврійських степах поступово переходять в чортівщину про соціалістичну революцію і доблесну боротьбу пролетаріату. Аж страшно проти ночі було читати й усвідомлювати, що хоч радянська система не знищила письменника фізично, але перетворила його на кріпового покруча.
- автобіографічний зріз (окрім Довженка і Яновського, який працював редактором на кіностудії, жіночий образ змальовано з уславленої балерини, яка після шаленого успіху на сцені Одеської опери провела роки в таборах);
- данина харизмі та опис феномену Голлівуду біля Чорного моря - Одеської кіностудії 1920-х років;
- теоретичні студії на тему писання (бо з Йогансенової розвідки 'Як будується оповідання', поклавши руку на серце, ну нічого не навчишся, зауважує Агеєва);
- експеримент з формою розповіді (стирання дистанції між автором і його твором, а також автором і читачем, відсутність поділу на розділи чи хоча б видимість переходу між частинами творів, присвячених різним персонажам);
- прикладні начерки про роботу над кінострічками, включно з технічним боком справи.
Подих захоплює від усвідомлення, яким феноменом є цей твір 25-річного Юрія Яновського. На жаль, перший роман водночас став вершиною його творчості. Після "Майстра корабля" творчий шлях Яновського одразу розпочав спуск донизу. Це якщо говорити про мистецьку вартість, бо на позір життя налагодилося після присудження йому сталінської премії. Це трапилося акурат коли письменник уже розпродував свою унікальну бібліотеку, щоб не померти з голоду. Премія врятувала йому життя. Але що то за життя було - можна запідозрити хоча б від прочитання "Вершників": неймовірні описи дитинства в таврійських степах поступово переходять в чортівщину про соціалістичну революцію і доблесну боротьбу пролетаріату. Аж страшно проти ночі було читати й усвідомлювати, що хоч радянська система не знищила письменника фізично, але перетворила його на кріпового покруча.
December 26, 2024
інструкція до того шоб "скрізь шукати людей з прозорими, а не скляними очима"
приємно було спостерігати кричевського, хоч і дещо карикатурного
3+
п. с. мій особистий сорт челленджерсів, і дуже шкода, що я не прочитала це у років 16-17
Ми сидимо всі гуртом на ліжкові: я, Тайах і Сев. Навпроти нас ходить високий режисер, а на канапі сидить кінооператор в окулярах.
Троє голів укупі, три перемішаних дихання, троє рук разом (Сев поклав і свою руку на наші), сутінь кімнати, дружба, до якої увійшла жінка повноправною серединою.
Перед морем завжди себе почуваєш ніби винуватим за те, що мало живеш.
приємно було спостерігати кричевського, хоч і дещо карикатурного
3+
п. с. мій особистий сорт челленджерсів, і дуже шкода, що я не прочитала це у років 16-17
Ми сидимо всі гуртом на ліжкові: я, Тайах і Сев. Навпроти нас ходить високий режисер, а на канапі сидить кінооператор в окулярах.
Троє голів укупі, три перемішаних дихання, троє рук разом (Сев поклав і свою руку на наші), сутінь кімнати, дружба, до якої увійшла жінка повноправною серединою.
Перед морем завжди себе почуваєш ніби винуватим за те, що мало живеш.
September 7, 2022
Один із найважливіших романів Розстріляного Відродження. Найліпший роман Юрія Яновського. Цей роман про море, кіно, любов і творчість.
Однозначно заслуговує на повільне читання з розгляданням, перечитуванням, підгуглюванням.
А ще тут цілком українська Одеса, дуже справжній Довженко (Сев) та інші впізнавані герої.
Однозначно заслуговує на повільне читання з розгляданням, перечитуванням, підгуглюванням.
А ще тут цілком українська Одеса, дуже справжній Довженко (Сев) та інші впізнавані герої.
October 24, 2023
Роман 1928 року - рік, коли в Україні вийшли "Місто" Підмогильного, "Дівчина з ведмедиком" Домонтовича, ну і "Майстер корабля" Яновського. Всі ці твори вважаються за канон української літератури, і я наперед рекомендую вам звернути на них увагу, якщо раптом ще не звертали.
Багато різного чув про цю книгу. Про те, що вона прекрасна, що випередила свій час, що тут є прототип Олександра Довженка (та і взагалі тут всі персонажі мають реальних прототипів, в це також цікаво зануритись після прочитання), а в подкасті "Наразі без назви" Богдани Неборак і Насті Євдокимової я чув багато згадок про цю книгу.
Очікування були завищені. І вони більшою мірою справдились 😎
Перед нами Одеса. Вже з перших сторінок відчуваєш цю атмосферу, таку сонячну, а поряд море, прохолодний вітерець, на набережній прогулюються молоді люди, навколо легкість, безтурботність, кіно та кораблі, і взагалі складається враження, що читаєш якусь суміш Фіцджеральда з Жюлем Верном. Стиль автора чисто модерністський, Яновський експериментує, вигадує, трішки заплутує нас в часових просторах та подіях, і весь текст несеться вперед, як той прогрес кінематографа, про який тут часто згадується.
Не вдаючись у сюжет, а вдаючись у форму - тут щось типу любовного трикутника. Ми спостерігаємо як два товариші зачаровані однією жінкою, яка ніяк не може обрати когось одного. Окрім романтики, в книзі також про стосунки між поколіннями, про Одеську кіностудію (її в ті роки називали Голлівудом на березі Чорного моря!), а події, які тут відбуваються, здебільшого справді мали місце в життях Яновського та Довженка.
Я не скажу, що текст супер цікавий, чи читається легко, ні. Він непростий, моментами важко зрозуміти, про що йде мова, і це дещо збиває ритм і насолоду. Але коли згадуєш, що це 1928 рік, і що тоді такий текст справляв вау-ефект, то починаєш дивитись на нього інакше, як на музейний експонат. Це щось важливе, історичне, дороге серцю. Це про спогади і про те, як жили, жартували та кохали сто років назад. Приємні враження, рекомендую.
"Юнак хоче бути досвідченим і старішим, а прийшовши до цього всього, жагуче бажає повернути наївні, нерозумні дні�"
Багато різного чув про цю книгу. Про те, що вона прекрасна, що випередила свій час, що тут є прототип Олександра Довженка (та і взагалі тут всі персонажі мають реальних прототипів, в це також цікаво зануритись після прочитання), а в подкасті "Наразі без назви" Богдани Неборак і Насті Євдокимової я чув багато згадок про цю книгу.
Очікування були завищені. І вони більшою мірою справдились 😎
Перед нами Одеса. Вже з перших сторінок відчуваєш цю атмосферу, таку сонячну, а поряд море, прохолодний вітерець, на набережній прогулюються молоді люди, навколо легкість, безтурботність, кіно та кораблі, і взагалі складається враження, що читаєш якусь суміш Фіцджеральда з Жюлем Верном. Стиль автора чисто модерністський, Яновський експериментує, вигадує, трішки заплутує нас в часових просторах та подіях, і весь текст несеться вперед, як той прогрес кінематографа, про який тут часто згадується.
Не вдаючись у сюжет, а вдаючись у форму - тут щось типу любовного трикутника. Ми спостерігаємо як два товариші зачаровані однією жінкою, яка ніяк не може обрати когось одного. Окрім романтики, в книзі також про стосунки між поколіннями, про Одеську кіностудію (її в ті роки називали Голлівудом на березі Чорного моря!), а події, які тут відбуваються, здебільшого справді мали місце в життях Яновського та Довженка.
Я не скажу, що текст супер цікавий, чи читається легко, ні. Він непростий, моментами важко зрозуміти, про що йде мова, і це дещо збиває ритм і насолоду. Але коли згадуєш, що це 1928 рік, і що тоді такий текст справляв вау-ефект, то починаєш дивитись на нього інакше, як на музейний експонат. Це щось важливе, історичне, дороге серцю. Це про спогади і про те, як жили, жартували та кохали сто років назад. Приємні враження, рекомендую.
"Юнак хоче бути досвідченим і старішим, а прийшовши до цього всього, жагуче бажає повернути наївні, нерозумні дні�"
February 7, 2021
Від "Блакитного роману"(1919) до початку 1930-х - пік українського прозового відродження, спочатку розстріляного, а потім задушеного. все, що вийшло в цей час треба читати й перечитувати. І хоч із Яновського я більше люблю "Вершники", але й "Майстер корабля" вартий уваги - нетиповий текст для (переважно) степової культури, гімн морю і пригодам, персонажі, яких не знала до того укрліт, ще й з реальними прототипами.
P.S. дві цитати, характерні для роману і нехарактерні для укрліт:
"То Ганка притулилася до мене, як парус - тремтливий і випнутий. Я увійшов у парус, як увіходить горішній вітер, і ми вдвох понеслися в одкрите море"
"Світ я уявляла сласним тянучим мужчиною, що трощить мої кості і зникає на ранок, випивши зі мною келих моєї сили і моєї крові"
P.S. дві цитати, характерні для роману і нехарактерні для укрліт:
"То Ганка притулилася до мене, як парус - тремтливий і випнутий. Я увійшов у парус, як увіходить горішній вітер, і ми вдвох понеслися в одкрите море"
"Світ я уявляла сласним тянучим мужчиною, що трощить мої кості і зникає на ранок, випивши зі мною келих моєї сили і моєї крові"
June 29, 2024
вайби шалені, буду перечитувать ще
March 2, 2024
Чи є у вас спогад, коли ваш дідусь або бабуся розповідали вам про свою молодість? Щось розказувалось так чітко неначе події відбувалися вчора, а щось було схоже на суміш образів, нечітких та сумбурних. Саме так побудований сюжет цієї книги.
Автобіографічні мемуари вже похилого кінематографіста і сценариста, який згадує минуле, адже "сивина зобов'язує" розказати все як було насправді. Початок сумбурний, безсюжетний поступово вирівнюється і стає цілісною розповіддю з інтригою та пригодами, роматикою та коханням.
Цікавий підхід у автора до побудови сюжету. Майстерно вписані в сюжет листи від синів кінематографіста неначе ламають четверту стінку, розказуючи про автора з іншої сторони. А ще неабияк здивували персонажі, особливо жіночі. Вони самодостатні і прописані дуже сучасно. Так, за красуню Тайах буде суперечка між головним героєм і його другом Севом, але головне рішення прийматиме саме вона.
І хоча пристрасне кохання між героями в тексті присутнє, найбільше автор зізнається в коханні до моря і кораблів. Кожен персонаж розповідає свою частинку історії про море, далекі острови та різні кораблі, що складеться в єдину картину для фільму та дасть поштовх для побудови власного корабля.
Автобіографічні мемуари вже похилого кінематографіста і сценариста, який згадує минуле, адже "сивина зобов'язує" розказати все як було насправді. Початок сумбурний, безсюжетний поступово вирівнюється і стає цілісною розповіддю з інтригою та пригодами, роматикою та коханням.
Цікавий підхід у автора до побудови сюжету. Майстерно вписані в сюжет листи від синів кінематографіста неначе ламають четверту стінку, розказуючи про автора з іншої сторони. А ще неабияк здивували персонажі, особливо жіночі. Вони самодостатні і прописані дуже сучасно. Так, за красуню Тайах буде суперечка між головним героєм і його другом Севом, але головне рішення прийматиме саме вона.
І хоча пристрасне кохання між героями в тексті присутнє, найбільше автор зізнається в коханні до моря і кораблів. Кожен персонаж розповідає свою частинку історії про море, далекі острови та різні кораблі, що складеться в єдину картину для фільму та дасть поштовх для побудови власного корабля.
March 25, 2024
так, звісно, я в курсі, що це знаковий твір і вайб роману досить прикольний (правда, мені б більше зайшло, якби я любила море), але не моє, на жаль
буде цікаво глянути розбір від дівчат з «Палає»
буде цікаво глянути розбір від дівчат з «Палає»
July 25, 2024
Як "Місто" Підмогильного � це де-факто книга про український Київ, то "Майстер корабля" � це однозначний гімн Одесі.
Я тупо не знав про існування цієї Одеси. До 2014 року � це було місто густо заселене москалями, або зросіщеною інтернаціональною збірною моряків і їх родин, які себе, в кращому випадку, асоціювали з радянськими людьми. Всі ці катєріни, труханови, тітухани, контрабанда, рускі турісти, чорноморський флот та й все. Єдині українські асоціації � це Ройтбурд, козацький цвинтар на околицях, повстання української фльоти 1917 року і події 2014 року.
Яновський � це тіп, який фактично підняв Одеську кіностудію, але навіть це його не врятувало від наїздів радянської влади. І було за що: його письмо дуже кінематографічне, живе, насичене і... українське. Я ніби ж розумна людина, а все одно не перестаю дивуватися, що, так � прекрасної українською мовою до 1940-их розмовли скрізь. І в Одесі теж. Вона проста, невимушена і прекрасна. Там немає російськомовних вкраплень настільки, що для сучасного українця, який не дуже в темі, вона може читатися як текст написаний в діаспорі, але ні � наприкинці книги наведений маленький словник пояснення деяких українських слів галицьким діалектом. Або можливо це міждіалектичний галицько-південний словник. Бо моє видання було надруковано в в Ню-Йорку в 1965 році.
Сюжет божествений! Із самобутнім, ще не зросіщеним, одеським побутом, становленням кіномистецтва як такого, прикольними любовними трикутниками, естетикою самостановленої культурної інтелігенції, морською тематикою, кораблями, шхунами, барками, зйомками, монтажем, проявкою, фіксажем, розмовами про майбутнє і його можливими виявими.
Одеса � це українські Кани, які ми могли мати, якби радянський союз не пройшовся катком, розстріляв всю інтелігенцію, привіз і заселив де міг своїм люмпеном, "що не бачили асфальту", позасирав своїми памʼятниками, промив мізки своїми вкраденими і перекрученими ідеями, насадовив свої людожерські міфи, винищив в корінь всі інші культури крім своєї убогої деструктивно-фекальної т.зв. велікой руской ніхєра. Читаєш книгу і хочеться плакати від того, що якою б могла бути Одеса, якби не ці кончєні кацапські уєбани починаючи з катєрини і закінчуючи хуйлом.
Ця книга однозначно рекомендується всім освіченим культурним одеситам, які шукають своє коріння і не знають, де його знайти. Воно тут, українська Одеса тут � в Майстрі корабля.
Я тупо не знав про існування цієї Одеси. До 2014 року � це було місто густо заселене москалями, або зросіщеною інтернаціональною збірною моряків і їх родин, які себе, в кращому випадку, асоціювали з радянськими людьми. Всі ці катєріни, труханови, тітухани, контрабанда, рускі турісти, чорноморський флот та й все. Єдині українські асоціації � це Ройтбурд, козацький цвинтар на околицях, повстання української фльоти 1917 року і події 2014 року.
Яновський � це тіп, який фактично підняв Одеську кіностудію, але навіть це його не врятувало від наїздів радянської влади. І було за що: його письмо дуже кінематографічне, живе, насичене і... українське. Я ніби ж розумна людина, а все одно не перестаю дивуватися, що, так � прекрасної українською мовою до 1940-их розмовли скрізь. І в Одесі теж. Вона проста, невимушена і прекрасна. Там немає російськомовних вкраплень настільки, що для сучасного українця, який не дуже в темі, вона може читатися як текст написаний в діаспорі, але ні � наприкинці книги наведений маленький словник пояснення деяких українських слів галицьким діалектом. Або можливо це міждіалектичний галицько-південний словник. Бо моє видання було надруковано в в Ню-Йорку в 1965 році.
Сюжет божествений! Із самобутнім, ще не зросіщеним, одеським побутом, становленням кіномистецтва як такого, прикольними любовними трикутниками, естетикою самостановленої культурної інтелігенції, морською тематикою, кораблями, шхунами, барками, зйомками, монтажем, проявкою, фіксажем, розмовами про майбутнє і його можливими виявими.
Одеса � це українські Кани, які ми могли мати, якби радянський союз не пройшовся катком, розстріляв всю інтелігенцію, привіз і заселив де міг своїм люмпеном, "що не бачили асфальту", позасирав своїми памʼятниками, промив мізки своїми вкраденими і перекрученими ідеями, насадовив свої людожерські міфи, винищив в корінь всі інші культури крім своєї убогої деструктивно-фекальної т.зв. велікой руской ніхєра. Читаєш книгу і хочеться плакати від того, що якою б могла бути Одеса, якби не ці кончєні кацапські уєбани починаючи з катєрини і закінчуючи хуйлом.
Ця книга однозначно рекомендується всім освіченим культурним одеситам, які шукають своє коріння і не знають, де його знайти. Воно тут, українська Одеса тут � в Майстрі корабля.
June 9, 2024
Прочитала із задоволенням і дуже тішуся, що в наших 20-х минулого сторіччя був написаний такий роман. Сподобалась поетичність описів, про руки улюблений, те як автор легко і ніби граючись переплітає жанри, його іронія і самоіронія. Хоча це доволі романтичний твір, для мене загальний настрій книги найкраще переданий в цитаті "Радісна праця - ознака творчості".
Читала цей роман у виданні серії "Vivat класика". Загалом люблю цю серію, зокрема за словничок з поясненнями слів.
Читала цей роман у виданні серії "Vivat класика". Загалом люблю цю серію, зокрема за словничок з поясненнями слів.
January 21, 2024
Кому як, а мені роман "Майстер корабля" Юрія Яновського перш за все проасоціювався з фентезійним циклом Робін Хобб про "живі кораблі". Але Робін Хобб пише яскраве пригодницьке фентезі, з морськими битвами і таємничою магією, а Юрій Яновський розповідає про власні життя, творчість, дружбу та кохання під час його роботи на кіностудії в Одесі, але робить це так сласно (словечко з "Майстра корабля") і яскраво, так чуттєво, що рот читача наповнюється слиною, а до різноманітних органів (наприклад, ммм, гм, вух) приливає кров.
Попри фантастичну сюжетну арку оповідача То-Ма-Кі (семидесятирічного Товариша Майстра Кіно, це найвище звання для кінематографіста в якомусь умовному утопічному майбутньому світу роману), більша частина книги присвячена цілком реальним подіям та людям. Всі головні персонажі мають справжніх прототипів з життя Юрія Яновського: Сев � Олександр Довженко, Тайах � Іда Пензо, Михайль... ну, думаю, про цього Михайля в наші дні мусять знати всі.
То-Ма-Кі пише мемуари, згадуючи свою молодість і в цих спогадах так багацько життя, скільки його може бути лише в молодому чоловікові, якому здається, що попереду в нього всі моря світу, всі найкрасивіші жінки, всі вершини кар'єри та творчості.
Юрій Яновський розповідає про те, як в двадцятих роках ХХ ст. знімають кіно в Одесі, як проявляють плівку, перемотують і монтують, про складні взаємини співтворчости між режисером та сценаристом і ще складніші стосунки між друзями, закоханими в одну жінку, про пиятику, перелюб та криваві бійки, про море, яке воно дивовижно прекрасне (і про те, що на Небесах тільки й розмов, що про море), про будівництво дерев'яного корабля для зйомок фільму (і просто для задоволення теж).
Особисто мене зачепило і вразило вміння автора так написати про жінку � начебто нічого аж такого не сказавши � щоб я повернувся у свої 20-25 років і пригадав, як це пекельно солодко � так гостро проживати кожну довбану мить життя, кожний ковток повітря, кожен поцілунок (навіть не так, а лише його чекання і передчуття), кожний новий день і кожну ніч � з морем чи без моря перед очима, але відчайдушно борсаючись (і почасти потопаючи) у хвилях моря життя.
"Майстер корабля" � не надто простий для читання, але чудовий екземпляр міського роману, який варто згадати поруч із такими шедеврами, як "Місто" та "Невеличка драма" Валер'яна Підмогильного та романи В. Домонтовича.
Попри фантастичну сюжетну арку оповідача То-Ма-Кі (семидесятирічного Товариша Майстра Кіно, це найвище звання для кінематографіста в якомусь умовному утопічному майбутньому світу роману), більша частина книги присвячена цілком реальним подіям та людям. Всі головні персонажі мають справжніх прототипів з життя Юрія Яновського: Сев � Олександр Довженко, Тайах � Іда Пензо, Михайль... ну, думаю, про цього Михайля в наші дні мусять знати всі.
То-Ма-Кі пише мемуари, згадуючи свою молодість і в цих спогадах так багацько життя, скільки його може бути лише в молодому чоловікові, якому здається, що попереду в нього всі моря світу, всі найкрасивіші жінки, всі вершини кар'єри та творчості.
Юрій Яновський розповідає про те, як в двадцятих роках ХХ ст. знімають кіно в Одесі, як проявляють плівку, перемотують і монтують, про складні взаємини співтворчости між режисером та сценаристом і ще складніші стосунки між друзями, закоханими в одну жінку, про пиятику, перелюб та криваві бійки, про море, яке воно дивовижно прекрасне (і про те, що на Небесах тільки й розмов, що про море), про будівництво дерев'яного корабля для зйомок фільму (і просто для задоволення теж).
Особисто мене зачепило і вразило вміння автора так написати про жінку � начебто нічого аж такого не сказавши � щоб я повернувся у свої 20-25 років і пригадав, як це пекельно солодко � так гостро проживати кожну довбану мить життя, кожний ковток повітря, кожен поцілунок (навіть не так, а лише його чекання і передчуття), кожний новий день і кожну ніч � з морем чи без моря перед очима, але відчайдушно борсаючись (і почасти потопаючи) у хвилях моря життя.
"Майстер корабля" � не надто простий для читання, але чудовий екземпляр міського роману, який варто згадати поруч із такими шедеврами, як "Місто" та "Невеличка драма" Валер'яна Підмогильного та романи В. Домонтовича.
March 10, 2025
як країна може жити без моря?
Read
February 26, 2024юрій яновський � це людина з кіноапаратом.
зала приватного будинку. напівтемрява. перед каміном сидить чоловʼяга, на його колінах ковдра. він неквапно встає, ретельно обирає дровиняку, та жбурляє її прямісінько в кану. в повітря злітають іскри, язик полум’� висвітлює старече обличчя, на ньому тепла посмішка.
склейка.
монтажна кімната. сваряться двоє чоловіків: один з них хоче викинути зайву сцену з фільму, інший її відстоює, але якось мляво, без палу. він вже розуміє, що програв, але по інерції досі сперечається.
склейка.
маляр фарбує борт корабля. в якийсь момент він не утримується в недбайливо зробленому сідалі й плюхається вниз. троє людей на палубі синхронно кидаються до краю і вдивляються в воду. повисає німа пауза, ці пʼятнадцять секунд тягнуться вічність. коли маляр виринає на поверхню, всі троє починають аплодувати.
склейка.
набережна. стоїть страшна темрява, не горить жоден ліхтар. чирк! й у віддаленні з’являєтьс� тендітне світло: хтось запалив сірник. на вулиці повний штиль, полумʼя горіть безтурботно, наче свічка. ідеально рівне гало освітлює двох людей: чоловіка й жінку. чоловік однією рукою тримає сірника, а іншою щось показує жінці, на її ��бличчі сльози. полум’� згасає, декілька секунд темряви, черговий чирк, і світло вихоплює два вже знайомі обличчя. дивна розмова продовжується, але тепер вони посміхаються. все нормально, це закохані глухонімі.
склейка.
портовий кабак. чолов’яг� зі слідами досвіду на обличчі безжально менсплейнить якійсь дівчині: “н� тікеляжь, а такелаж, це слово означає усі, які є на кораблі, приладдя для керування парусами, самі паруси, і все, на чому вони тримаються: мати, реї, гафелі, усі блоки, ванти, фали та багато іншого. повний корабель, або фрегат, має троє мачт: попереду фок-мачту, посередині грот-мачту й позаду крайц-мачту. барка � теж із трьома мачтами, тільки крайц-мачта в неї називається бізань-мачтою і на ній одній гафельний такелаж. шхуна � барка з трьох мачт має тільки одну фок-мачту з рейним такелажем, а інших дві мачти � з гафельним. велика шхуна � три мачти � усі з гафельним такелажем. бриг має тільки дві мачти: фок і грот-мачту…� в дівочих очах � біль.
склейка.
кабіна аероплана. захід сонця, на крилах червоніє пурпур неба. на цій височині за вікном ще сірий вечір, а на землі вже майже ніч. раптом на аеродромі загоряється прожектор, потужний промінь прорізає небо. біля першого прожектора запалюється другий, він освітлює посадкову смугу. тепер пілоту видко куди сідати.
склейка.
кінолабораторія. відчиняються двері, в приміщення входить редактор. всередині купа народу: монтажисти й монтажниці, барабанщики й промивальщики, друкарі й виявники. всі вони похмуро дивляться на гостя: він відірвав їх від важливої роботи, кінохроніку треба здати сьогодні ввечері. редактор розпливається в посмішці й виймає величезний кульок свіжих яблук. він знає, що сумний робітник � поганий робітник. редактор роздає людям фрукти. вони обтирають яблука руками й кусають так люто, що сік розлітається на всі боки.
юрій яновський � це людина з кіноапаратом.
зала приватного будинку. напівтемрява. перед каміном сидить чоловʼяга, на його колінах ковдра. він неквапно встає, ретельно обирає дровиняку, та жбурляє її прямісінько в кану. в повітря злітають іскри, язик полум’� висвітлює старече обличчя, на ньому тепла посмішка.
склейка.
монтажна кімната. сваряться двоє чоловіків: один з них хоче викинути зайву сцену з фільму, інший її відстоює, але якось мляво, без палу. він вже розуміє, що програв, але по інерції досі сперечається.
склейка.
маляр фарбує борт корабля. в якийсь момент він не утримується в недбайливо зробленому сідалі й плюхається вниз. троє людей на палубі синхронно кидаються до краю і вдивляються в воду. повисає німа пауза, ці пʼятнадцять секунд тягнуться вічність. коли маляр виринає на поверхню, всі троє починають аплодувати.
склейка.
набережна. стоїть страшна темрява, не горить жоден ліхтар. чирк! й у віддаленні з’являєтьс� тендітне світло: хтось запалив сірник. на вулиці повний штиль, полумʼя горіть безтурботно, наче свічка. ідеально рівне гало освітлює двох людей: чоловіка й жінку. чоловік однією рукою тримає сірника, а іншою щось показує жінці, на її ��бличчі сльози. полум’� згасає, декілька секунд темряви, черговий чирк, і світло вихоплює два вже знайомі обличчя. дивна розмова продовжується, але тепер вони посміхаються. все нормально, це закохані глухонімі.
склейка.
портовий кабак. чолов’яг� зі слідами досвіду на обличчі безжально менсплейнить якійсь дівчині: “н� тікеляжь, а такелаж, це слово означає усі, які є на кораблі, приладдя для керування парусами, самі паруси, і все, на чому вони тримаються: мати, реї, гафелі, усі блоки, ванти, фали та багато іншого. повний корабель, або фрегат, має троє мачт: попереду фок-мачту, посередині грот-мачту й позаду крайц-мачту. барка � теж із трьома мачтами, тільки крайц-мачта в неї називається бізань-мачтою і на ній одній гафельний такелаж. шхуна � барка з трьох мачт має тільки одну фок-мачту з рейним такелажем, а інших дві мачти � з гафельним. велика шхуна � три мачти � усі з гафельним такелажем. бриг має тільки дві мачти: фок і грот-мачту…� в дівочих очах � біль.
склейка.
кабіна аероплана. захід сонця, на крилах червоніє пурпур неба. на цій височині за вікном ще сірий вечір, а на землі вже майже ніч. раптом на аеродромі загоряється прожектор, потужний промінь прорізає небо. біля першого прожектора запалюється другий, він освітлює посадкову смугу. тепер пілоту видко куди сідати.
склейка.
кінолабораторія. відчиняються двері, в приміщення входить редактор. всередині купа народу: монтажисти й монтажниці, барабанщики й промивальщики, друкарі й виявники. всі вони похмуро дивляться на гостя: він відірвав їх від важливої роботи, кінохроніку треба здати сьогодні ввечері. редактор розпливається в посмішці й виймає величезний кульок свіжих яблук. він знає, що сумний робітник � поганий робітник. редактор роздає людям фрукти. вони обтирають яблука руками й кусають так люто, що сік розлітається на всі боки.
юрій яновський � це людина з кіноапаратом.
April 25, 2019
Перечитати "Майстра корабля" Юрія Яновського торік мені хотілося двічі: коли читала збірку спогадів та листів "Довженко без гриму" й (іще більше) роман Йвана Козленка "Танжер". Занадто часто, а то й неоднозначно згадуються там і Юрій Яновський, і цей його перший роман, у якому описується становлення радянсько-українського кінематографа.
Описується, слід сказати, в дуже цікавому ключі. Це � спогади То-Ма-Кі, які він пише наприкінці свого життя. Тут змішалися і його праця, й стосунки з синами, й згадки про дружину, й фантастичне майбутнє � таке, яким його уявляв автор. Однак основною тканиною роману є все-таки події одного літа, котрі відбулися в Одесі. Прототипами героїв стали реальні люди (в тому числі й Олександр Довженко), котри стояли біля витоків українського кінематографа. Розповідь про зйомки фільму перемежовується описами буденної роботи операторів, режисерів, сценаристів, інших фахівців, котрі робили тодішнє кіно. А паралельно читач занурюється в життя припортової Одеси із моряками, повіями, власниками човнів та кораблів, підглядає в так неоднозначно описані Йваном Козленком стосунки Яновського, Довженка та Іти Пензо, вболіває за долю врятованого ними моряка й частково стає майстром корабля, котрий має доставити всіх (і нас у тому числі) у світле майбутнє.
Описується, слід сказати, в дуже цікавому ключі. Це � спогади То-Ма-Кі, які він пише наприкінці свого життя. Тут змішалися і його праця, й стосунки з синами, й згадки про дружину, й фантастичне майбутнє � таке, яким його уявляв автор. Однак основною тканиною роману є все-таки події одного літа, котрі відбулися в Одесі. Прототипами героїв стали реальні люди (в тому числі й Олександр Довженко), котри стояли біля витоків українського кінематографа. Розповідь про зйомки фільму перемежовується описами буденної роботи операторів, режисерів, сценаристів, інших фахівців, котрі робили тодішнє кіно. А паралельно читач занурюється в життя припортової Одеси із моряками, повіями, власниками човнів та кораблів, підглядає в так неоднозначно описані Йваном Козленком стосунки Яновського, Довженка та Іти Пензо, вболіває за долю врятованого ними моряка й частково стає майстром корабля, котрий має доставити всіх (і нас у тому числі) у світле майбутнє.
June 29, 2024
Це історія про море, кіно, любовні чотирикутники, подорожі і пригоди. Пасує читати десь в Одесі на березі, дивлячись на безмежне море і роздумуючи про життя.
Було дуже вайбово.
Перед морем завжди себе почуваєш ніби винуватим за те, що мало живеш.
Було дуже вайбово.
Перед морем завжди себе почуваєш ніби винуватим за те, що мало живеш.
February 19, 2024
Несподівано дослухала книгу. Як філолог весь час розуміла, яка вона визначна, яка модерністська для свого часу. Як читачка... Ну таке, не моє. Ніхто не викликав симпатії. Та й сюжету не було як такого. Тому галочка до поглиблення знайомства з класикою, але моя любов - Багряний.
June 13, 2024
Кайфувала від мови Яновського 🤌
Поки що це для мене найкращий зразок з нашого модернізму 🔥
Поки що це для мене найкращий зразок з нашого модернізму 🔥
March 16, 2025
Цей твір цікавий з різних точок зору:
- Історичний - твір був написаний в 1927-28 роках, коли багато українських діячів по справжньому сподівались на свободу України в складі Радянського Союзу. І ця надія на свободу прочитується між рядками.
- Творчий - роман описує будні кіностудії через персонажів, які мають прототипів з реального життя: Довженко, і інші.
- Історичні референси - головні герої роману мали прототипів в реальному житті - Довженко, сам письменник, та балерина Іда Пензо.
Ці всі герої ще не знали, які випробування випадуть на їх долі, тому в романі вони всі мають надії на майбутнє. Рекомендую почитати біографії цих трьох.
- Історичний - твір був написаний в 1927-28 роках, коли багато українських діячів по справжньому сподівались на свободу України в складі Радянського Союзу. І ця надія на свободу прочитується між рядками.
- Творчий - роман описує будні кіностудії через персонажів, які мають прототипів з реального життя: Довженко, і інші.
- Історичні референси - головні герої роману мали прототипів в реальному житті - Довженко, сам письменник, та балерина Іда Пензо.
Ці всі герої ще не знали, які випробування випадуть на їх долі, тому в романі вони всі мають надії на майбутнє. Рекомендую почитати біографії цих трьох.
June 3, 2024
Ого!
І нічого не важко читається.
І нічого не важко читається.
Read
November 1, 2024А це такий одеський-одеський текст. Текст Одеси 1928. Він химерний, мінливий, та нутрує як морська вода. Особливо цікавий формат спогадів головного героя. І його бачення майбутнього. Власне, тільки його сини трохи підбішували.
А як інтригує той факт, що у персонажів є свої реальні прототипи�
А як інтригує той факт, що у персонажів є свої реальні прототипи�
December 25, 2022
Відчутно, що це книга-дебют, але дуже крутий дебют і несподіваний для української літератури :)
Цікаво, що всі персонажі мають реальні прототипи і власну історію.
Запрошую послухати наш подкаст ПереФарбований лис про цей роман
Цікаво, що всі персонажі мають реальні прототипи і власну історію.
Запрошую послухати наш подкаст ПереФарбований лис про цей роман
July 5, 2024
Все сподобалось! Читайте!
Чотири зірочки, бо читала в електонці((
Чотири зірочки, бо читала в електонці((
June 9, 2024
Чомусь мені більше сподобалося те, як написана книжка, а не те, про що вона написана. Хоча сюжетно тут все доволі незвично. Двоє працівників кіноіндустрії рятують від загибелі моряка, дізнаються історію його мандрів і вирішують зняти про нього фільм. Постійно повертається думка, що неможливо такі події вигадати, вони настільки несподівані, що тільки саме життя може їх підкинути. Але, мабуть, в цьому моя претензія: вони минули і не залишили по собі сліду на житті героїв, як це часто буває в реальності: це просто один епізод. Натомість я залишився більше вражений майстерністю письма Яновського, як він на словах передає перебіг думок, жести, рухи і погляди, сумніви і доленосні рішення, як він знайшов баланс між невмінням передавати деталі й відвертим їх розжовуванням.
March 11, 2024
Абук випустив дуже круту аудіоверсію. Знов. Читає морським голосом Кирило Булкін.
З усіма, хто не може/не полюбляє/не хоче слухати аудіо, ділюся вкотре своєю історією. Я довго була такою самою: концентруватися на аудіо було і важко, і не дуже хотілося. А потім довелося їздити багато годин з дітьми в авто і я підсадила їх на аудіокнижки. Заразом навчилася й сама уважно слухати. Аудіокниги - це часто дуже потужні акторські роботи (які роблять усякий спорт і інші неприємні речі стерпними) і "Майстер корабля" вийшов саме таким.
З усіма, хто не може/не полюбляє/не хоче слухати аудіо, ділюся вкотре своєю історією. Я довго була такою самою: концентруватися на аудіо було і важко, і не дуже хотілося. А потім довелося їздити багато годин з дітьми в авто і я підсадила їх на аудіокнижки. Заразом навчилася й сама уважно слухати. Аудіокниги - це часто дуже потужні акторські роботи (які роблять усякий спорт і інші неприємні речі стерпними) і "Майстер корабля" вийшов саме таким.
April 21, 2024
Шикарне видання Віват Класики із передмовою Ярини Цимбал, фрагментами, що сам автор видалив із основного тексту твору, та із кольоровими зрізами. Але я чомусь більше очікував від самого твору, може то були просто завищені очікування від першого (та єдиного) зразка романтич��ого роману в українській класичній літературі.
March 31, 2024
Дуже атмосферна книга, яка з перших сторінок та протягом всієї книги переносить до берега моря, де сонце сліпить та гріє, а життя наповнене пригодами.
Сама історія сформована незвично для мене, і я не можу пригадати чогось схожого в українській літературі. Така мемуарність та фрагментарність розповіді зачаровувала, темп читання виходить неспішний. Персонажі - повні, яскраві та самобутні.
Чогось мені не вистачило, щоб вона стала улюбленою. Я більше дивувалася манері письма, ніж насолоджувалася історією.
Сама історія сформована незвично для мене, і я не можу пригадати чогось схожого в українській літературі. Така мемуарність та фрагментарність розповіді зачаровувала, темп читання виходить неспішний. Персонажі - повні, яскраві та самобутні.
Чогось мені не вистачило, щоб вона стала улюбленою. Я більше дивувалася манері письма, ніж насолоджувалася історією.
March 14, 2024
"Сиве волосся до чогось зобов'язує".
Мені дуже сподобалось, рекомендую саме це видання від Вівату, бо тут є додаткові розділи і словник незрозумілих слів. А ще тут круто описане море і Одеса, тому рекомендую прочитати цей роман влітку і, ще краще, в Одесі.
Мені дуже сподобалось, рекомендую саме це видання від Вівату, бо тут є додаткові розділи і словник незрозумілих слів. А ще тут круто описане море і Одеса, тому рекомендую прочитати цей роман влітку і, ще краще, в Одесі.
March 26, 2024
Книжка-заспокійливе. Але я так і не зрозуміла, як таке можна було написати у 1928 році. У Миколи Хвильового уже був на цей момент жорсткий ПТСР, судячи з його творів.
June 25, 2024
Одного разу, багато років тому, я взяла з собою на море "Кульбабове вино". І то було правильне рішення.
Цього року я взяла з собою на море "Майстер корабля". І то також було правильне рішення. Дуже смачна, мистецька і морська книга. Одеса вигулькує з-поміж кожного рядка. Було тепло, солоно і красиво.
Але дуже потрібен правильний настрій і правильний час. Не знаю, чи сподобалася вона б мені в інших обставинах.
Цього року я взяла з собою на море "Майстер корабля". І то також було правильне рішення. Дуже смачна, мистецька і морська книга. Одеса вигулькує з-поміж кожного рядка. Було тепло, солоно і красиво.
Але дуже потрібен правильний настрій і правильний час. Не знаю, чи сподобалася вона б мені в інших обставинах.
Displaying 1 - 30 of 143 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.