ŷ������

Бульварний роман, написаний генієм, за словами Діми. Сам Набоков �� прочитано у Вікі �� казав, що книжка грубувата, зате добрі гроші приносила. Мене вона зачарувана й прикувала до себе.
Дві речі, які можна відзначити нашвидкуруч, без пильних спостережень: Набоков майстер деталей і класний портретист. Майстер деталей: йому вдається дібрати дуже вдалі епітети, нестандартні, яка лише підкреслює надточність спостереження. Наприклад, коли Кречмар бачить кінотеатр, який його манить до себе, є таке:
Через улицу горела красными лампочками вывеска маленького кинематографа, обливая сладким малиновым отблеском снег.
Оце сладкий малиновый �� досить нестандарна характеристика природи світла, але через водночас завдяки такому образу можна зрозуміти спокусливість відвідин кінотеатру для Кречмара.
Завдяки одному вдало підібраному описові можна дуже лаконічно, в межах кількох слів або речення описати цілу історію й ситуацію, як-от у него была связь с пожилой дамой, тяжело обожавшей его чи он ее обнял, стал тискать и очень мучительно целовать, и у нее было чувство, что все внутри тает и как-то разливается .
Щодо Набокова-портретиста: він тонко й у межах невеликого опису передає мотивацію кожного з героїв. Маґди �� як бідної дівчини, яка користується своїм тілом і красою, щоб цілеспрямовано облаштуватися в житті. Кречмара, який є героєм, що у своєму прагненні любові як певного вінця життя (досить романтичне, піднесене прагнення) за умов реальних обставин є засліпленим, наївним, навіть дурником (водночас читач розуміє, що Кречмар тут не міг би вчинити інакше). І Ґорна —яки�� наприкінці розкривається як цинік аж до відрази, але його цинізм також можна збагнути й зачаруватися �� таким декадентським і навіть звабливим він є.
***
Далі йдуть спойлери
Можна порівняти цей роман із «Лолітою»: попри відстань у 30 років, цікавість Набокова до теми засліпленої любові чоловіка середніх літ до молодої дівчини, ледь не дівчинки, лишається стабільною. Є навіть певні паралелі між Гумбертом Гумбертом і Бруно Кречмаром: вони обидвоє прагнуть задоволення своєї пристрасті (для Гумберта вона, правда, є клінічною, коли ж Кречмарова викликана не задоволеним у молодості бажанням пристрасної любові), обоє зовсім безпорадні перед своїми почуттями, втіленими в образі
взбалмошной, незрілої дівчинки (пам'ятаю, як Гумберт Гумберт малював Лоліті нігті, коли ж тут Кречмар купав Маґду). Так само є щось подібне у структурі стосунків утрьох у двох романах. У «Лоліті» Гумберт Гумберт має двійника �� драматурга Куїльті, який виконує роль рятівника від переслідувача-Гумберта, доки сам не стає переслідувачем; тут рятівником Маґди від нелюбові до Кречмара є Ґорн. Цікавий момент співстосунків Маґди, Кречмара і Ґорна: продовжуючи цілком французьку традицію адюльтеру й водночас суперечачи моногамному наративові про любов, Маґда не збирається (принаймні аж до самої аварії Кречмара) покидати Кречмара задля Ґорна. Жоден чоловік не може повністю задовольнити її бажань: любові й водночас забезпеченого життя. Вона ставить мету мати гроші для себе вище за стосунки з Ґорном, і в цьому є значно далекогляднішою й практичнішою за Кречмара �� старшого чоловіка, який у сенсі цілепокладання значно наївніший. І, звісно, Маґда, як і Лоліта, �� фатальна жінка (дівчинка): вони обидві приводять сліпо закоханих у них чоловіків до реальної загибелі.