ŷ������

У книжці піднято цікаві теми, та й задум насправді хороший, але багато моментів �� персонажі, мотивація героя, деякі сюжетні елементи �� здалися досить посередніми.
1. Мені здається, що в Кіза є два типи персонажів: гарно прописані й шаблонні. Наприклад, хоч батьки Чарлі, а також його сестра подані штрихами і майже повністю через спогади, можна добре уявити, що вони за одні, навіть простежити їхню динаміку. Особливо добре Кізу вдалося створити образ матері Чарлі, Роз, �� істеричної жінки, любов якої спочатку до Чарлі, а потім до молодшої сести Норми токсична й руйнівна. Інші важливі персонажі, вже із сучасності, �� жінки Фей і Аліса, подані як два образи жінки, умовно дитина й матір. Їхні мотивації досить незрілі, самі вони одновимірні. Любов Чарлі до Аліси насправді не прояснена. А ще в цьому романі ніхто з персонажів не викликає поваги (навіть Чарлі), хіба трохи його батько, а ще пекар Доннер.
2. Насправді Чарлі здався мені найбільш зрілим у своїх судженнях, коли тільки-но почав відчувати наслідки операції, і його сприйняття людей навколо переломилося (він зрозумів, що багато хто був не доброзичливим до нього, а просто насміхався). Ці моменти в книжці зворушують. Гадаю, тут можна висновувати критику суспільства, яке часто зважає більше на розум, ніж на чесноти людини на кшталт доброти чи щирості.
3. Мотивація Чарлі бути розумним, як ми довідуємося десь на середині книжки, йде від його бажання з дитинства �� сподобатися матері, бути любленим. Як на мене, це хороший момент, як і те, що Чарлі пізнаючи світ, пізнає і себе, і своє минуле �� він вибудовує свою ідентичність і зі старого Чарлі, і з нового. Утім, коли Чарлі справді стає розумним, він починає накопичувати знання для знання (принаймні доки не розуміє, що йому загрожує, і йде в дослідницький центр). Бажання розумним тепер не є змотивованим завести друзів, бути любленим. Але воно і не є змотивованим пізнанням світу.
Розум Чарлі загалом інструменталізовано �� він просто здобуває знання і переломлює їх, але розуміє себе не так і багато. Кіз не дає нам уявлення, що Чарлі зрозумів щось глибоке про світ чи осмислює себе в розрізі, наприклад, суспільних відносин. Його найглибший інсайт про себе �� що він особистість, а ще крихти розуміння-емпатії, коли Аліса його на початку відштовхує чи коли він спілкується з дорослою Нормою. Кіз намагається вразити читача, що Чарлі знає 20 мов і ще глибоко багато предметів, але це розумність, яка не у вчинках персонажа, а лише в нагромадженні означників (за їх відсутності в інших).
Це загалом змушує поставити запитання: а що таке розум? Невже це лише здатність засвоювати й швидко обробляти інформацію �� з книжок? Невже це така сильна відірваність від своїх емоцій, а ще більша �� від емоцій інших людей? За Кізом, виходить так, що емоційним і добрим Чарлі був лише тоді, коли був недоумкуватим, коли Чарлі-геній наповнений гнівом, а ще постійно порушує кордони людей. Дорослий і розумний Чарлі насправді дуже мало смислить у комунікації. (Особливо від жінок, які просто функції в намаганні Чарлі зрозуміти самого себе.) Мені здається, хороший розум �� це ще і гнучкість у розумінні інших, їхніх мотивацій і інакшості.
4. Як на мене, книжка затягнута. Можна було би прибрати деякі сцени чи загалом написати це більш стиснуто (так, я знаю, що спочатку було оповідання, а потім роман) �� і нічого б задум не втратив.
***
Загалом задум зробити недоумкуватого персонажа розумним і простежити його розвиток-дорослішання чудовий. Так само і те, як змінюється мовлення Чарлі і як він сам стає інакшим, пізнає несправедливе ставлення інших до себе. А ще класний оцей поділ на дорослого Чарлі �� і малого, який завжди дивиться збоку (так, це очевидний і неприхований вплив психоаналізу, але це складає враження неоднозначності Чарлі, його внутрішньої суперечливості, а це, як на мене, зазвичай свідчить про пропрацьованість персонажа). Та ставлення Кіза до розумності �� її інструменталізація, затягнутість тексту, а також схематичність більшості персонажів є слабкими моментами роману.