ŷ������

Цей роман вперше видано 1928 року. 93 роки тому. Майже століття. Що нового про нього можна сказати? А втім, я спробую. Це твір про сталінізм. Уточню - про ґвинтиків системи, які слухняно виконували вказівки "згори": чи відбирати зерно в селян, чи писати доноси, чи катувати і розстрілювати.

Сюжет доволі простий. Степан Радченко, селянин, приїздить до Києва, щоб здобути освіту і вернутися на село - і там покращувати життя односельчан. Але втягується в міське життя, вирішує стати письменником, далі не хоче ним бути, потім знову хоче, але йому не пишеться. І так творчо метається весь твір. Доповнюють його образ і романи, які він "крутить" з різними жінками.

Наче все. У твору відкритий фінал. Степан починає новий "цикл" творчих метань, але ми не знаємо, чи він не завершиться тим же, що і попередні - зневірою у творчості. Та й не знаємо, чи Степан дійсно хороший письменник. Підмогильний тільки раз показує таланти Радченка. Говорячи про захід сонця, Степан каже: о, барви десятирублевої банкноти. Доволі... убого, як на письменника.

Втім, твір досі актуальний через дві речі - і два прочитання. Перше з них - мистецьке: Підмогильний майстерно показує муки творчості і творчу кризу. Writer's block, як сказали б англійці чи американці. Друге прочитання - соціологічне: роман показує, як відбувалася урбанізація. Точніше, висвітлює перетворення селян на мешканців міст.

Але давайте виконаємо дещо неочевидне прочитання. І уявимо, що йдеться не про становлення письменника Стефана, а кар’єру партійця Радченка.

1924 року розпочався так званий Ленінський призов в партію. Ідея кампанії була проста: в комуністичній партії забагато інтелігентів, а замало пролетарів. А це ж пролетаріат - клас-гегемон! Чому ж влада не в його руках?! Кампанія мала сумний фінал. До 1917 р. комуністи були, перш за все, освіченими ідейними людьми. Ленінський призов знизив вимоги до кандидатів. Не потрібно було засвідчувати рівень знань та ідеологічної витримки. Головне - мати "правильне" соціальне походження. В цьому нічого страшного не було б, якби не те, що партійність давала відчутні фінансові та соціальні вигоди. Комуністи ленінського призову не були ідейними, але не хотіли втрачати статусу та привілеїв. Як це зробити? Бути лояльним до партії. Звідси і починає формуватися номенклатура та клановість. (Насправді, були інші фактори, але ми ж про Степана Радченка). Головне - триматися "генеральної лінії" партії. І все буде добре. Саме на цих комуністів і опирався Сталін, коли створював свою владну ієрархію.

Степан Радченко повністю повторює цю траекторію. Він їде в місто - щоб здобути освіту і вернутися в село. Як і задумка Ленінського призову: пролетарі стають комуністами, але залишаються пролетарями.

Але Радченко швидко забуває про село. Сільське життя вже не для нього. Він хоче залишатися в місті - і користатися плодами більш зручного та приємного життя.

Радченко ставиться до інших людей як... засобів досягнення цілі. Перш за все це його "кохання". Але не тільки.
Втім, найстрашніша трансформація відбувається наприкінці роману. По-перше, Радченко починає говорити "класовою мовою". Якщо до того він посміювався з того, що Борис син священика, адже чоловік він хороший, то під кінець роману для Радченка це вже злочин. Адже видно, що "попівське походження" робить Бориса антирадянським елементом.

По-друге, Радченко закидає курси українізації, де він був лектором. Йому вже там нецікаво. Отже, українізація для Радченка не була питанням ідентичності, а інструментом показати свою "політграмотність". Коли в цьому інструментові вже потреби немає, то він стає Радченку нецікавим.

По-третє, лицемірство Радченка. Протягом роману він встигає зґвалтувати одну дівчину, довести до самогубства іншу, зруйнувати сім’�� та довести до ігроманії та алкоголізму двох своїх приятелів... Але наприкінці роману вирішує писати повість про... людей. Адже література, мовляв, замало уваги приділяє простим людям. І він, Степан Радченко, будем тим, хто розкаже світові про людину - її болі та радості. Цей контраст, як на мене не випадковий. Радченко протягом всього роману виражає зневагу до оцієї простої людини. Але далі раптом вирішує, що він є єдиним правдимим та істинним репрезентантом простого люду... в літературі. Ідентично до Сталіна, тільки той говорив про владу.

Роман написаний Підмогильним 1928 року. Сталінські репресії розпочнуться через рік. Інтелігенції торкнуться через два. А розстріли в Сандармоху відбудуться через 9 років. Втім, Підмогильний вже тоді відчув, що соціальні відносини в СРСР рухаються в дуже небезпечному напрямку.

Роман доволі швидко був оголошений антирадянським. Несподіване рішення, адже про радянську владу в тексті немає ні слова, не те що негативних згадок. Як і про комуністичну партію. Втім, життя письменника Степана Радченка видалася критикам дуже і дуже небезпечною.

П.С. Валер’я�� Підмогильний був розстріляний 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох - разом із сотнями інших діячів української культури.