ŷ������

"Я працюю на цвинтарі" Павла "Паштєта" Белянського - збірка коротких, але дуже ємких за змістом оповідань про смерть та життя.

І історії не висмоктані з пальця - автор працював у сфері ритуальних послуг, був співвласником фірмочки, що виготовляла пам'ятники.

Вже з першої історії я відразу зрозумів, що книга мені сподобається. Коротеньке, всього на 15 рядочків оповідання, яке на сторінці розташувалось так, наче трошки затягнутий анекдот. Але ні, використане порівняння риски між датами з прожитим життям (вибачте за малюсінький спойлер) мене вразило дуже сильно. Просто уявіть, що в кінці нашого земного шляху виявиться, що всі миті щастя і горя, успіху та невдах, приємностей та неприємностей помістяться всього в одну карлючку, рисочку, паличку.

Ну хіба не страшно?

Інші розділи оповідання у тому ж дусі. Їхні герої - звичайні люди, наші сусіди, друзі та знайомі, які переживають горе. І кожен з них переживає його інакше, по-своєму. Комусь треба витратити в оздоблення могили чоловіка, сина чи брата всі накопичені кошти, хтось просто потребує уваги, а комусь просто страшно...

Варто відзначити, що збірка складається з двох частин. Якщо перша розповідає нам про цвинтарний досвід автора, то друга - це вже наша буденність, те, що ми бачимо кожного дня.

Висновок зроблю наступний - книга крута, must have to read, якщо так можна написати.

Чому не 5⭐️? Я ставлю найвищу оцінку, коли книга мені сподобалась, а всередині тьохнуло, бумкнуло, бахнуло. Тут такого не спостерігалось.

І не забуваємо про екранізацію збірки - вона теж доволі непогана.