ŷ������

Зізнаюсь, що улюбленими моментами книги є присутності Антонича. Саме «присутності»: мовчазні й всюдисущі, непоєднувані й поєднувані, метафізичні й діалектичні. Але саме вони викликали у мене потаємний захват.

У парі «магічний реалізм» тут миттями домінує все ж «реалізм». Бо герої досить архетипно-впізнавані, так, що ти їх би зустрів хоч зараз (ну добре, це було б до ладу таке сказати ще в 2000-их). «Магічний» інколи забирає час (ти втрачаєш відчуття його), забирає звичний простір (він стає пластичний), додає альтернативної історії (і ти в неї віриш).

«Дванадцять обручів» мені сильно перегукується з «Рекреаціями», але водночас останній зі мною залишився надовго цілковито увесь, з першого ж я заберу з собою Антонича. Чи він мене?