ŷ������

Якось так вжух �� і легко прочиталася непроста (і, либонь, недитяча) історія про інакшість, сміливість, жорстокість, прийняття і прощення. Страшно і правдиво було впізнати в ній сюжет "Русалоньки" Андерсена, саме те, що було б після "щасливого фіналу", якби Русалонька справді пішла жити з чоловіком. Що було б із їхньою дитиною? Яка доля її чекала б у реальному світі, де всіх не-таких виставляють на огляд і де всі відчувають полегшу, дивлячись на це видовище, бо "це не ми"?