Tetiana Yashchukevych's Reviews > Шалені авторки. Мала проза українських письменниць
Шалені авторки. Мала проза українських письменниць
by ǰ�
by ǰ�

10/10
Не книжка, а скарб - без перебільшень!
Насолода від кожного речення і слова.
І така розмаїтість жіночих голосів.
Але все ж найбільше в душу запали три твори.
Valse Melancolique, Ольги Кобилянської - про світ жінок-мисткинь із їхніми прагненнями, сумнівами, але і впевненістю в собі та жагою до свободи.
Так сміливо написано, наче випереджаючи свій час: «� Потім най надходять на нас ті страшила, якими лякають перед незамужністю, як � самітність, безпомічність, дивацтво і т. ін. Ми не будемо самітні. Не будемо смішні, не будемо, так сказати б, бідні. Будемо мати своє товариство, розуміється
й мужчин, бо без мужчин - монотонно, і будемо собі жити по душі. Тоді юрба переконається, що незамужня жінка � то не предмет насміху й пожалування, лише істота, що розвинулася неподілено. Значить: не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками.»
Чар Марока, Софії Яблонської - то взагалі суцільний захват! Я наче фізично перенеслася до тих екзотичних пейзажів, відчула пекуче сонце на шкірі, гамір східних базарів, подих пустелі. Її слова ніби малюють перед тобою живі картинки і дуже точно передають відчуття зіткнення з іншою культурою. Самі почитайте як майстерно вона пише: «� А те, що тут найкраще, це небо та жіночі очі. Ніде я ще не бачила такої ніжної мелянхолії очей та такої прозорої синяви неба. Повітря затрясене золотими порошинками соняшного проміння, та таке воно ніжне й прозоре, що зір летить угору до самого Бога. Годинами лежу на моїй соломʼяній рогожі та вдивляюся в небо. Я зовсім уже забула про існування якоїсь землі, якихось інших людей, відучилася рахувати години, дні та думки. Забула про існування лиха. Як можна, як можна діяти зло, коли небо таке синє, повітря таке ясне й сонце
таке золоте!»
Після третього дзвінка вхід до зали забороняється, Оксани Забужко - тут замурашило взагалі по повній!
Ну, хто читав Забужко, той впізнає стиль написання (довгі речення, купа розділових знаків). Але за цими рядками криється багато запитань: про материнство і жіноцтво, про перехід з одного життєвого етапу в інший, про відповідальність за власний вибір і його наслідки.
Рекомендуватиму цю книгу кожному.
Паперовий примірник точно куплю для своєї читацької бібліотеки.
Не книжка, а скарб - без перебільшень!
Насолода від кожного речення і слова.
І така розмаїтість жіночих голосів.
Але все ж найбільше в душу запали три твори.
Valse Melancolique, Ольги Кобилянської - про світ жінок-мисткинь із їхніми прагненнями, сумнівами, але і впевненістю в собі та жагою до свободи.
Так сміливо написано, наче випереджаючи свій час: «� Потім най надходять на нас ті страшила, якими лякають перед незамужністю, як � самітність, безпомічність, дивацтво і т. ін. Ми не будемо самітні. Не будемо смішні, не будемо, так сказати б, бідні. Будемо мати своє товариство, розуміється
й мужчин, бо без мужчин - монотонно, і будемо собі жити по душі. Тоді юрба переконається, що незамужня жінка � то не предмет насміху й пожалування, лише істота, що розвинулася неподілено. Значить: не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками.»
Чар Марока, Софії Яблонської - то взагалі суцільний захват! Я наче фізично перенеслася до тих екзотичних пейзажів, відчула пекуче сонце на шкірі, гамір східних базарів, подих пустелі. Її слова ніби малюють перед тобою живі картинки і дуже точно передають відчуття зіткнення з іншою культурою. Самі почитайте як майстерно вона пише: «� А те, що тут найкраще, це небо та жіночі очі. Ніде я ще не бачила такої ніжної мелянхолії очей та такої прозорої синяви неба. Повітря затрясене золотими порошинками соняшного проміння, та таке воно ніжне й прозоре, що зір летить угору до самого Бога. Годинами лежу на моїй соломʼяній рогожі та вдивляюся в небо. Я зовсім уже забула про існування якоїсь землі, якихось інших людей, відучилася рахувати години, дні та думки. Забула про існування лиха. Як можна, як можна діяти зло, коли небо таке синє, повітря таке ясне й сонце
таке золоте!»
Після третього дзвінка вхід до зали забороняється, Оксани Забужко - тут замурашило взагалі по повній!
Ну, хто читав Забужко, той впізнає стиль написання (довгі речення, купа розділових знаків). Але за цими рядками криється багато запитань: про материнство і жіноцтво, про перехід з одного життєвого етапу в інший, про відповідальність за власний вибір і його наслідки.
Рекомендуватиму цю книгу кожному.
Паперовий примірник точно куплю для своєї читацької бібліотеки.
Sign into ŷ to see if any of your friends have read
Шалені авторки. Мала проза українських письменниць.
Sign In »
Reading Progress
January 16, 2025
– Shelved
January 16, 2025
– Shelved as:
to-read
February 12, 2025
–
Started Reading
February 19, 2025
–
Finished Reading