What do you think?
Rate this book
Шалені авторки. Мала проза українських письменниць
«Шалені авторки» � це антологія текстів українських письменниць, своєрідна мандрівка крізь останні два століття, під час якої різні авторки, маючи несхожі стильові уподобання й естетичні орієнтації, змальовують усю множинність і складність жіночого досвіду.
Перед читачами постануть декадансні персонажки Ольги Кобилянської, екзотичні героїні Софії Яблонської, рішучі бунтарки Ірини Вільде. Публікуються і найбільш резонансні тексти сучасних письменниць, зокрема Оксани Забужко і Людмили Таран.
Книжка підготована у співпраці з ютуб-каналом «Шалені автор(к)и», авторами якого є літературознавці Віра Агеєва й Ростислав Семків.
Перед читачами постануть декадансні персонажки Ольги Кобилянської, екзотичні героїні Софії Яблонської, рішучі бунтарки Ірини Вільде. Публікуються і найбільш резонансні тексти сучасних письменниць, зокрема Оксани Забужко і Людмили Таран.
Книжка підготована у співпраці з ютуб-каналом «Шалені автор(к)и», авторами якого є літературознавці Віра Агеєва й Ростислав Семків.
456 pages, Paperback
Published January 1, 2023
97 people are currently reading
568 people want to read
About the author
Віра Агеєва
35books122followersУкраїнська літературознавиця, літературна критикиня.
1980 - закінчила Київський університет.
1985�1996 - працювала в Інституті літератури НАНУ.
1995�1997 � заступниця редактора журналу «Слово і час».
Від 1996 року � професорка Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Досліджує проблеми стильової диференціації української літератури 20 століття, особливості розвитку українського модернізму, виявляє зацікавлення феміністською інтерпретацією текстів.
1980 - закінчила Київський університет.
1985�1996 - працювала в Інституті літератури НАНУ.
1995�1997 � заступниця редактора журналу «Слово і час».
Від 1996 року � професорка Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Досліджує проблеми стильової диференціації української літератури 20 століття, особливості розвитку українського модернізму, виявляє зацікавлення феміністською інтерпретацією текстів.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 39 reviews
June 2, 2024
гарна збірка для знайомства з авторками, щоб потім зрозуміти кого хочеться читати далі.
оповідання різні за стилем написання, сюжетом, проте обʼєднані темою прав та свобод жінок.
коли не знаєте, які твори українських письменниць читати, то починайте з цієї антології.
оповідання різні за стилем написання, сюжетом, проте обʼєднані темою прав та свобод жінок.
коли не знаєте, які твори українських письменниць читати, то починайте з цієї антології.
October 3, 2023
Сильні жіночі тексти, близькі крізь покоління. Після них хочеться глибше піти в знайомство з Марко Вовчок, Наталією Кобринською, Оленою Пчілкою та іншими. Я би поставила 4.5, бо останні два надто вибивалися для мене з-поміж інших (вони не гірші, просто перехід від попередніх епох до зараз був зарізкий).
October 14, 2023
Скарб! Щастя мати і знати своїх українських авторок, якими варто пишатися і про яких потрібно говорити. Тут просто потужні жіночі голоси!
October 4, 2023
Звісно, деякі тексти зачепили менше, а то й взагалі пройшли повз, як то завжди буває з короткою прозою. Проте загальне враження вау. Познайомилася з новими для себе творами, інакше побачила ту саму Пчілку, яскраві враження лишила Яблонська, Вільде. Це скарб, а не книжка
June 3, 2024
Багато сильних історій, але Забужко � топ.
March 20, 2025
В цю книгу настільки ж тяжко входити - наскільки потім неможливо від неї відволіктися. Важко вчитатися з двох причин: через Віру Агеєву і Марка Вовчка. Віра Павлівна у передмові переповідає сюжет першого ж оповідання - тож довелося відкласти читання, поки все забудеться. Забулося швидко - але ж як довго читалося власне це оповідання Марка Вовчка. Ну не побачила я в ньому жодного фемінізму, натомість 80 сторінок нудьгувала над описом нещасливої закоханості і руйнування доль трьох дівчат, одержимих 'високим чорнявим'. І це все на тлі сільського побуту, яким усі переситилися ще в школі.
А ось далі - суцільна розкіш: міські - або ж якщо сільські, то все таки шляхетські й освічені родини - потерпають від модерних проблем, руйнування традиційного штибу сім'ї і суспільства; дівчата страждають вже не тільки через нерозділене кохання, а й через справжні феміністичні гризоти - бажання освіти, мистецтва, подорожей, активної участі в житті загалом.
Різноманіття стилів, краса мови, чуттєвість, таке багатство лексики, що аж дух перехоплює. І замальовки місць: Ялта очима Лесі Українки (і розбещена дурисвітка з москви - її ж очима), Мароко - крізь погляд Софії Яблонської, Чернівці Ольги Кобилянської. І моє улюблене в класиці - описи природи, які нарешті для мене перевершили вікторіанців. Мабуть, треба було не тільки подорослішати, щоб почати по-справжньому насолоджуватися українською класикою. Потрібне було і усвідомлення того, що українців вже не вперше намагаються знищити - і через це хочеться триматися й цінувати цих шалених авторок, повернутих для великої читацької аудиторії в часі чергової війни росії проти України.
Також ця збірка помічна ще в одному. Можна намацати наступне своє читання української класики, спробувавши на смак стиль стількох різних письменниць. Я придбала "Товаришок" Олени Пчілки. Хто б міг подумати, що колись ми купуватимемо Пчілку задля власного задоволення - і це за можливості придбати будь-яку класичну чи сучасну книгу, будь-якою мовою, в м'якій обкладинці чи гардбек, паперове, чи електронне, чи аудіо видання.
В страшний час живемо, але ж колись точно опишемо його цитатою з класика: “Ц� був найкращий час,це бувнайгіршийчас (...), дні віри, дні безнадії, пора світла, пора темряви, весна надій, мороз відчаю, у нас всебулопопереду, у нас попереду нічого небуло…�
А ось далі - суцільна розкіш: міські - або ж якщо сільські, то все таки шляхетські й освічені родини - потерпають від модерних проблем, руйнування традиційного штибу сім'ї і суспільства; дівчата страждають вже не тільки через нерозділене кохання, а й через справжні феміністичні гризоти - бажання освіти, мистецтва, подорожей, активної участі в житті загалом.
Різноманіття стилів, краса мови, чуттєвість, таке багатство лексики, що аж дух перехоплює. І замальовки місць: Ялта очима Лесі Українки (і розбещена дурисвітка з москви - її ж очима), Мароко - крізь погляд Софії Яблонської, Чернівці Ольги Кобилянської. І моє улюблене в класиці - описи природи, які нарешті для мене перевершили вікторіанців. Мабуть, треба було не тільки подорослішати, щоб почати по-справжньому насолоджуватися українською класикою. Потрібне було і усвідомлення того, що українців вже не вперше намагаються знищити - і через це хочеться триматися й цінувати цих шалених авторок, повернутих для великої читацької аудиторії в часі чергової війни росії проти України.
Також ця збірка помічна ще в одному. Можна намацати наступне своє читання української класики, спробувавши на смак стиль стількох різних письменниць. Я придбала "Товаришок" Олени Пчілки. Хто б міг подумати, що колись ми купуватимемо Пчілку задля власного задоволення - і це за можливості придбати будь-яку класичну чи сучасну книгу, будь-якою мовою, в м'якій обкладинці чи гардбек, паперове, чи електронне, чи аудіо видання.
В страшний час живемо, але ж колись точно опишемо його цитатою з класика: “Ц� був найкращий час,це бувнайгіршийчас (...), дні віри, дні безнадії, пора світла, пора темряви, весна надій, мороз відчаю, у нас всебулопопереду, у нас попереду нічого небуло…�
December 17, 2023
Особливо добре збірка читається в поєднанні з однойменним подкастом «Шалені авторки» пані Агеєвої та пана Семківа. Це дуже і дуже сильна добірка текстів українських письменниць, текстів жартівливих, текстів психологічних, текстів меланхолійних, текстів кокетливих, текстів претензійних.
June 13, 2024
«Три Долі»
Марко Вовчок
Авторку у збірці відрекомендували як письменницю доби реалізму. Але, як на мене, в площині реалізму знаходиться тільки одна персонажка, Хима, від імені якої ведеться оповідь. В своїх діях та судженнях вона керується строгим раціо і навіть час від часу поривається «витвережувати» інших персонажів, коли ті впадають у екзальтовано-романтичний відчай:
Чи
Решта персонажів � Катря, її батьки, Маруся, Яків Чайченко, Чайчиха, шинкар та його дружина � повністю підвладні своїм почуттям та емоціям. Тобто, знаходяться в цілком іншій літературній площині � площині романтизму. Напевно тому у порівнянні із Химою вони видаються пласкими, позбавленими здатности до саморефлексії, а відтак - будь-якого контролю над власною долею. Все, що відбувається із ними, має забарвлення кінець-життєвої трагічности, є абсолютним, непоправним. Примітно, що авторка не піддається спокусі привнести (романтичну) трагедію в життя Хими: не позбавляє її справедливого спадку та не прирікає на жебрацьку старість. Таким чином, Хима до кінця залишається над сюжетною канвою.
Цей невеликий за обсягом текст давався мені складно. Частково - через мову та авторську пунктуацію, частково - через віддаленість контексту (як реалістичного, так і романтичного). Не уявляю, як би я продиралась через ці барʼєри у шкільному віці, та чи здолала б їх взагалі без вмілого розʼяснення.
Valse mélancolique
Ольга Кобилянська
Насамперед зауважую контраст із щойно прочитаною повістю Марка Вовчок. В обох текстах схожа сюжетна лінія - зображення трьох різних доль трьох різних жінок. Але в тексті Кобилянської романтизму Марти і Софії (а їх я зрозуміла насамперед як романтичних героїнь) протиставляється вже більш радикальне літературне явище � модернізм, у лиці артистки Ганни.
Я не вперше читаю цю новелу, але до її програмної ідеї точно буду повертатися знову і знову: «Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так в повні.»
Нагадаю, що написала це пані Кобилянська 1898 року.
«Дух Часу»
Наталя Кобринська
Цей текст примітний насамперед тим, що емансипацію авторка змальовує не як вперту боротьбу молодої дівчини проти традиційної системи, а як трагічний розрив тяглості з позиції берегині цих традицій. Бо ж для матері, чиї діти одне по одному піддаються тому невблаганному «страшному демону» прогрес направду є трагічним.
Мені зрезонував опис Кобринською психологічного стану головної героїні, пані Шумінської:
І хоч пані Шумінська, вочевидь, є голосом минувщини, але маємо завдяки авторці до неї тепле співчуття та співжаль, що надіям старшої жінки не судилось зправдитись.
А ще, читаючи, мала окрему радість від правдивого звучання одного із чисельних варіантів нашої мови:
«Артишоки»
Олена Пчілка
Звичайна собі дворянська комедія про те, як зубожіле сімейство мусить приймати сватання скоробагатька, щоб поправити св��ї скрутні «обстоятельства». Типовий собі літературний сюжет, проте особливого шарму додає нюанс: дворянство тут - українці, а от скоробагатько - зайда з Московської губернії. Відповідно це пани С��ойські на всі лади гидують простакуватою фамілією («Хомутовников � як не скажи, все мерзенно, капосно!»), з погордою зауважують його недолугі манери та пелехату голову, чманіють з «того нещасного яскраво-фіалкового галстука з жовтими горошинами».
Але ніщо не зрівняється із неприхованою зневагою авторки до самого вєлікого і могучєго:
«Голос серця»
Уляна Кравченко
Невеличкий текст про моральний вибір молодої емансипатки, яка ставить правду та внутрішню цілість над почуттями:
«Над морем»
Леся Українка
Дія цього оповідання відбувається у курортній (російсько-імперській) Ялті. Але самої дії як такої практично немає. Зате є прірва, чорна та глибока, що її неможливо подолати. Апогеєм міжцивілізаційного розлому стає діалог між оповідачкою та її московською vis-à-vis, двадцятирічною Аллою Михайловною:
Цей текст довершений, глибокий, повний нюансів та метафор про нас та них. Чиста втіха.
«Чар Марока»
Софія Яблонська
Про цю шалену авторку я дізналась із есею Оксани Стефанівни, вміщеного у «Планеті Полин». Кинулась тоді, натхненна, шукати її текстів, але трилогії видавництва «Родовід» по книгарнях вже катма.
Тим ціннішим став досвід тексту Яблонської у цій збірці. Читаючи, ловила себе на думці, що десь у паралельній дійсности, я-підлітка могла б зачитуватися її пригодами та переймати від неї українську гордість. Щось схоже (за мінусом української гордости, звичайно) зараз пише лавреат Пулітцерівської премії Paul Salopec на сторінках НатГео. Але ж є різниця між мандрами білого чоловіка на початку двадцять першого століття, та безпрецедентним досвідом жінки, ще й представниці упослідженої (не титульної) нації на початку століття двадцятого.
Прекрасно, що ми повертаємо собі Яблонську. А я ще більше мрію про трилогію видавництва «Родовід».
«Крадіж»
Ірина Вільде
Зовсім коротесенька замальовка про те, що жінка завжди може повернути ситуацію на свій бік, навіть якщо все починається самовпевненою нотацією чоловіка про те, «у чому наша над вами перевага. А про якісь рівні вигляди тут, як бачите, і мови не може бути».
«Мрія»
Людмила Старицька-Черняхівська
Як на мій смак, трошки забагато пафосу в сюжеті і в фінальному пасажі: «Я та, що всі женуть і топчуть по цілому світу. Я � правда.»
«Будиночок над кручею»
Наталя Романович-Ткаченко
На позір, це текст про складний вибір між громадянським обов’язко� та особистим щастям, вірністю дружбі та бажанням віддатись коханню. Але замислившись над оповіданням вдруге, розумію, що якраз вибору герої (а особливо вона - героїня) практично не мають.
Закоханого у Віру Петра заарештовано та засуджено на три роки заслання (він приймає покарання й жодним чином не опирається йому). Відтак Віра лишається одна на прикінцевому терміні вагітності (приймає наказ Петра залишитись та не слідувати за ним). Петро просить свого найближчого друга (Андрія) стати їй опікою та підтримкою (читай, ні Андрій, ні Віра не роблять цього вибору). Коли ж Петро повертається, Андрій усвідомлює свої почуття до Віри та тікає. Тобто Віра знову ні на мить не має можливості того-таки вибору між двома чоловіками (чи обов’язко� і почуттями).
Зауважила також, що героїв-чоловіків авторка зображає більш деталізовано: дізнаємось про колір очей, високе чоло, шовковисте волосся, поставу, а ще про їхні численні таланти - до громадської діяльності, виступів, організації підпілля тощо. Віра ж � «гарна та пишна пані в блакитній сукні». Стане з неї.
Словом, Віра в жоден момент оповіді немає ні влади над обставинами своєї долі, ні навіть натяків на те, до чого могла б пригодитись поза межами того будиночку над кручею (навіть місце для нього обирав Петро, а добудував вже Андрій). Всіх чеснот � що мати («велична, наче сонцем осяяна»). Всієї глибини � що раптові порухи почуттів (на руці горить «поцілунок Андріїв»). І цим вона � героїня швидше літератури романтизму, а не модерної доби.
«Бо я � не жертва»
Людмила Таран
Цей текст вже наш - сучасний та до болю зрозумілий. Авторка філігранно стилізувала його під публіцистику від першої особи. Тому в переповіданні історій жінок, що пережили домашні насильства, вона досягає майже документальної достовірности.
Цей досвід є неприйнятно поширеним, але однак, про нього не гоже говорити вголос («Але все-таки: хто тут � битий?»). Тим важливіше, що цей голос звучит. Для кожної з нас.
P.S. Цікаво було б прочитати та обговорити цей текст разом із підлітками.
«Після третього дзвінка вхід до зали забороняється»
Оксана Забужко
Мені не вперше до сліз розчулюватись, читаючи тексти Забужко. Її насичене смислами, почуттями та брутальною відвертістю письмо цілить у саме моє голе мʼясо.
Час і події у Оксани Стефанівни нелінійні та підвладні лиш внутрішній драматургії історії. Нехарактерно стисло, всього на кількох десятках сторінок, вона розповідає про ціле життя двох поколінь - матері і дочки. І кожнісіньке слово цієї історії на своєму місці � підсвічене, красне. Навіть, якщо це найбанальніше пласке матюччя. І особливо, якщо це спогад про яскраву багату мову бабці Гані.
Марко Вовчок
Авторку у збірці відрекомендували як письменницю доби реалізму. Але, як на мене, в площині реалізму знаходиться тільки одна персонажка, Хима, від імені якої ведеться оповідь. В своїх діях та судженнях вона керується строгим раціо і навіть час від часу поривається «витвережувати» інших персонажів, коли ті впадають у екзальтовано-романтичний відчай:
� Та що се ви, � говорю я, � та ви ж сядьте порадьтеся: як його, що тут робити, як запобігти? Може, ще й ні за що буде на долю нарікати. Сідайте лиш!
Чи
Тоді вже я з-за куща озвалась:
� Чи забула, � кажу, � голубонько-гуркотливочко, чого бігла сюди?
Решта персонажів � Катря, її батьки, Маруся, Яків Чайченко, Чайчиха, шинкар та його дружина � повністю підвладні своїм почуттям та емоціям. Тобто, знаходяться в цілком іншій літературній площині � площині романтизму. Напевно тому у порівнянні із Химою вони видаються пласкими, позбавленими здатности до саморефлексії, а відтак - будь-якого контролю над власною долею. Все, що відбувається із ними, має забарвлення кінець-життєвої трагічности, є абсолютним, непоправним. Примітно, що авторка не піддається спокусі привнести (романтичну) трагедію в життя Хими: не позбавляє її справедливого спадку та не прирікає на жебрацьку старість. Таким чином, Хима до кінця залишається над сюжетною канвою.
Цей невеликий за обсягом текст давався мені складно. Частково - через мову та авторську пунктуацію, частково - через віддаленість контексту (як реалістичного, так і романтичного). Не уявляю, як би я продиралась через ці барʼєри у шкільному віці, та чи здолала б їх взагалі без вмілого розʼяснення.
Valse mélancolique
Ольга Кобилянська
Насамперед зауважую контраст із щойно прочитаною повістю Марка Вовчок. В обох текстах схожа сюжетна лінія - зображення трьох різних доль трьох різних жінок. Але в тексті Кобилянської романтизму Марти і Софії (а їх я зрозуміла насамперед як романтичних героїнь) протиставляється вже більш радикальне літературне явище � модернізм, у лиці артистки Ганни.
Я не вперше читаю цю новелу, але до її програмної ідеї точно буду повертатися знову і знову: «Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так в повні.»
Нагадаю, що написала це пані Кобилянська 1898 року.
«Дух Часу»
Наталя Кобринська
Цей текст примітний насамперед тим, що емансипацію авторка змальовує не як вперту боротьбу молодої дівчини проти традиційної системи, а як трагічний розрив тяглості з позиції берегині цих традицій. Бо ж для матері, чиї діти одне по одному піддаються тому невблаганному «страшному демону» прогрес направду є трагічним.
Мені зрезонував опис Кобринською психологічного стану головної героїні, пані Шумінської:
Давні, ніби притихлі і погибші в серцю чутя, дрогнули роздираючими тонами і глибше проникали душу. Тяжка безвладність огорнула ціле її тіло, а зівʼялі руки безсильно упали на коліна.
І хоч пані Шумінська, вочевидь, є голосом минувщини, але маємо завдяки авторці до неї тепле співчуття та співжаль, що надіям старшої жінки не судилось зправдитись.
А ще, читаючи, мала окрему радість від правдивого звучання одного із чисельних варіантів нашої мови:
Добре, морально вихована дівчина не кохаєсь перед відданєм! А мати повинна уважати, щоби дівчина не «авантурувалася».
«Артишоки»
Олена Пчілка
Звичайна собі дворянська комедія про те, як зубожіле сімейство мусить приймати сватання скоробагатька, щоб поправити св��ї скрутні «обстоятельства». Типовий собі літературний сюжет, проте особливого шарму додає нюанс: дворянство тут - українці, а от скоробагатько - зайда з Московської губернії. Відповідно це пани С��ойські на всі лади гидують простакуватою фамілією («Хомутовников � як не скажи, все мерзенно, капосно!»), з погордою зауважують його недолугі манери та пелехату голову, чманіють з «того нещасного яскраво-фіалкового галстука з жовтими горошинами».
Але ніщо не зрівняється із неприхованою зневагою авторки до самого вєлікого і могучєго:
Ах, бог з ним, нехай уже краще мовчить, а то ще ляпне своє «тапереча» та «давеча»!
«Голос серця»
Уляна Кравченко
Невеличкий текст про моральний вибір молодої емансипатки, яка ставить правду та внутрішню цілість над почуттями:
Що кожну сю вільну одиницю в новій суспільності утримає в ладі? Вона � ся любов до правди! Як у світі зір тяженна сила, мусить вона лад утримати, інакше й сей рай, з трудом здобутий, затратити мусили б ми знова�
&;�&; треба і нам перше українцями бути, хотя й признаюсь, що рада б людиною бути і вийти із тісних меж партій і народностей.
«Над морем»
Леся Українка
Дія цього оповідання відбувається у курортній (російсько-імперській) Ялті. Але самої дії як такої практично немає. Зате є прірва, чорна та глибока, що її неможливо подолати. Апогеєм міжцивілізаційного розлому стає діалог між оповідачкою та її московською vis-à-vis, двадцятирічною Аллою Михайловною:
&;�&;
� Іменно, коли не заснуть! � підхопила Алла Михайловна. � Що ж робить, «куда нам, дуракам, чай піть»! Море, поезія, природа, ідеї�
� Ми з вами, скільки памʼятаю, ні про які ідеї не говорили.
� О, звичайно! «Не мечітє бісеру перед свіньямі!»
� Або, як у нас кажуть: «Шкода мову псувати!» � зірвалось у мене.
� Ч т о ви?
Я не повторила і спустила очі додолу, бо чула, що у мене був «темний погляд», повний непримиримого, фатального антагонізму�
Цей текст довершений, глибокий, повний нюансів та метафор про нас та них. Чиста втіха.
«Чар Марока»
Софія Яблонська
Про цю шалену авторку я дізналась із есею Оксани Стефанівни, вміщеного у «Планеті Полин». Кинулась тоді, натхненна, шукати її текстів, але трилогії видавництва «Родовід» по книгарнях вже катма.
Тим ціннішим став досвід тексту Яблонської у цій збірці. Читаючи, ловила себе на думці, що десь у паралельній дійсности, я-підлітка могла б зачитуватися її пригодами та переймати від неї українську гордість. Щось схоже (за мінусом української гордости, звичайно) зараз пише лавреат Пулітцерівської премії Paul Salopec на сторінках НатГео. Але ж є різниця між мандрами білого чоловіка на початку двадцять першого століття, та безпрецедентним досвідом жінки, ще й представниці упослідженої (не титульної) нації на початку століття двадцятого.
Прекрасно, що ми повертаємо собі Яблонську. А я ще більше мрію про трилогію видавництва «Родовід».
«Крадіж»
Ірина Вільде
Зовсім коротесенька замальовка про те, що жінка завжди може повернути ситуацію на свій бік, навіть якщо все починається самовпевненою нотацією чоловіка про те, «у чому наша над вами перевага. А про якісь рівні вигляди тут, як бачите, і мови не може бути».
«Мрія»
Людмила Старицька-Черняхівська
Як на мій смак, трошки забагато пафосу в сюжеті і в фінальному пасажі: «Я та, що всі женуть і топчуть по цілому світу. Я � правда.»
«Будиночок над кручею»
Наталя Романович-Ткаченко
На позір, це текст про складний вибір між громадянським обов’язко� та особистим щастям, вірністю дружбі та бажанням віддатись коханню. Але замислившись над оповіданням вдруге, розумію, що якраз вибору герої (а особливо вона - героїня) практично не мають.
Закоханого у Віру Петра заарештовано та засуджено на три роки заслання (він приймає покарання й жодним чином не опирається йому). Відтак Віра лишається одна на прикінцевому терміні вагітності (приймає наказ Петра залишитись та не слідувати за ним). Петро просить свого найближчого друга (Андрія) стати їй опікою та підтримкою (читай, ні Андрій, ні Віра не роблять цього вибору). Коли ж Петро повертається, Андрій усвідомлює свої почуття до Віри та тікає. Тобто Віра знову ні на мить не має можливості того-таки вибору між двома чоловіками (чи обов’язко� і почуттями).
Зауважила також, що героїв-чоловіків авторка зображає більш деталізовано: дізнаємось про колір очей, високе чоло, шовковисте волосся, поставу, а ще про їхні численні таланти - до громадської діяльності, виступів, організації підпілля тощо. Віра ж � «гарна та пишна пані в блакитній сукні». Стане з неї.
Словом, Віра в жоден момент оповіді немає ні влади над обставинами своєї долі, ні навіть натяків на те, до чого могла б пригодитись поза межами того будиночку над кручею (навіть місце для нього обирав Петро, а добудував вже Андрій). Всіх чеснот � що мати («велична, наче сонцем осяяна»). Всієї глибини � що раптові порухи почуттів (на руці горить «поцілунок Андріїв»). І цим вона � героїня швидше літератури романтизму, а не модерної доби.
«Бо я � не жертва»
Людмила Таран
Цей текст вже наш - сучасний та до болю зрозумілий. Авторка філігранно стилізувала його під публіцистику від першої особи. Тому в переповіданні історій жінок, що пережили домашні насильства, вона досягає майже документальної достовірности.
Цей досвід є неприйнятно поширеним, але однак, про нього не гоже говорити вголос («Але все-таки: хто тут � битий?»). Тим важливіше, що цей голос звучит. Для кожної з нас.
P.S. Цікаво було б прочитати та обговорити цей текст разом із підлітками.
«Після третього дзвінка вхід до зали забороняється»
Оксана Забужко
Мені не вперше до сліз розчулюватись, читаючи тексти Забужко. Її насичене смислами, почуттями та брутальною відвертістю письмо цілить у саме моє голе мʼясо.
Час і події у Оксани Стефанівни нелінійні та підвладні лиш внутрішній драматургії історії. Нехарактерно стисло, всього на кількох десятках сторінок, вона розповідає про ціле життя двох поколінь - матері і дочки. І кожнісіньке слово цієї історії на своєму місці � підсвічене, красне. Навіть, якщо це найбанальніше пласке матюччя. І особливо, якщо це спогад про яскраву багату мову бабці Гані.
February 15, 2024
Які ж тут сильні тексти, і наскільки ж круто вони скомпоновані саме як збірка!
December 29, 2023
Дуже зручний формат щоб познайомитись зразу з декількома письменницями!
Мої фаворити:
Ольга Кобилянська � Valse mélancolique
Ірина Відьде � Крадіж
Наталя Романович-Ткаченко � Будинок над кручею
Людмила Таран � Бо я � не жертва
Оксана Забужко � Після третього дзвінка вхід до зали забороняється
Мої фаворити:
Ольга Кобилянська � Valse mélancolique
Ірина Відьде � Крадіж
Наталя Романович-Ткаченко � Будинок над кручею
Людмила Таран � Бо я � не жертва
Оксана Забужко � Після третього дзвінка вхід до зали забороняється
October 8, 2023
Ідеально! Дуже вдячна за створення цієї книги. Це ідеальний спосіб дуже швидко ознайомитися творами наших видатних письменниць. Мурахи по шкірі від гордості, відчуття жіночої солідарності, чуттєвості цього багатогранного жіночого досвіду. Коли читаєш і розумієш, це про тебе, це для тебе.
April 29, 2024
Чудова підбірка оповідань про жіночий досвід крізь роки. Окремим задоволенням було відслідковування змін не тільки соціокультурних, але й мовних. 4.5 ⭐️ тільки тому, шо не всі оповідання однаково зачепили (шо очікувано, звісно, для формату збірки).
March 31, 2025
Сподобалося, що збірка концептуально-феміністична. «Три долі» й «Меланхолійний вальс» � обидва про трьох жінок, із різними поглядами на життя і темпераментом. Хоча «Три долі», як на мене, тут найслабші, розтягнуті. «Меланхолійний вальс» перечитував, коли погано себе почував, тож враження були вже трохи слабші, хоча твір прекрасний і, наприклад, можна поміркувати, чи була Ганнуся снобкою, як казали на обговоренні, чи не вміла проявляти почуття, як казали в «Читанці».
Кобринська в «Дусі часу» (хоча це і правильно, коли люди хочуть іти своїм шляхом, а не нав’язани�) змалювала стару жінку так, що відчуваєш жаль до неї. Супроти «Голосу серця» Уляни Кравченко; це оповідання мені доводилося щоразу пригадувати: як назву, так і сюжет; лізти в читалку.
З «Над морем» Лесі Українки виписав чи не найбільше цитат (ще подумаю, скільки їх подати у відгуку). Сусідка-московка дратувала; здалеку їх можна було прийняти за подруг, але насправді «теми у нас мінялись часто, швидко й без мети, як барвисті шкельця в калейдоскопі». Та й курортний роман більше нагадував, коли людина захоплюється дрібничкою, а награвшись � викидає. Про горіння моря було цікаво. Дізнався вперше.
«Глибоке небо немов промовляло до моря огнисті слова, а море співало урочистій ночі свою могутню, величну, вічну поему».
Яблонська � надзвичайне відкриття для мене. Певно, хтось читав «Єгипет: харам, халяль» Пьотра Ібрагіма Кальвааса. То атмосфера заміток Яблонської схожа на цей сучасний нонфік, тільки крутіша. Хочу відразу подати кілька цитат:
«В арабів є дуже мила звичка: сміючись, вони неодмінно хапаються за серце».
«А те, що тут найкраще, це небо та жіночі очі. Ніде я ще не бачила такої ніжної мелянхолії очей та такої прозорої синяви неба. Повітря затрясене золотими порошинками соняшного проміння, та таке воно ніжне й прозоре, що зір летить угору до самого Бога. Годинами лежу на моїй солом’яні� рогожі та вдивляюся в небо. Я зовсім уже забула про існування якоїсь землі, якихось інших людей, відучилася рахувати години, дні та думки. Забула про існування лиха. Як можна, як можна діяти зло, коли небо таке синє, повітря таке ясне й сонце таке золоте! Ну як же можна сумувати, хмурити чоло, плакати, коли краски такі ясні, такі веселі, коли сонце спиває сльози, а краса всім кидає свої рожеві усмішки?!»
«В уладженні цієї кімнати немає ні сліду европейського впливу ані комфорту. На підлозі три пухкі килими застелені на одному, та кожний із них виставляє свій ріжноколіровий рубець. Навкруги попід стінами тягнеться вовняна м’ягк� лежанка, прикрита грубим жовтим шовком та вистелена шкіряними подушками. Стіни до половини прикрашені тоненькими рисунками мозаїки, якої чотири головні відтінки, ясно-рожева, голуба та срібна, зливаються між собою у ніжну гармонію. Понад мозаїкою смуга різьбленого мармуру, а ще вище ясно-жовта стіна пнеться аж до високої, дереворитом виложеної стелі. В середині звисає великий мідяний свічник, якого віконця, вирізьблені на вид зірок, кидають ясні вогники й таємні тіні.»
«Діамантовий перстень» Старицької-Черняхівської мені таки краще, ніж оповідання в збірці, тому цитати підуть у загальний низ. Усе одно відгук великим виходить. А от оповідання Людмили Таран «Бо я � не жертва» мені сподобалося. Певно, тепер збірку «Айвенко, або Чоловіки � це» сприйматиму винятково як стьоб.
Ледве не забув про крадія Вільде й артишоки Пчілки. Нормально, «Артишоки» навіть читав кілька разів, коли покращало самопочуття � всміхнувся, хоч артишоки все одно мені прохолодні; мариновані � більш-менш.
«Будиночок над кручею» Наталії Романовської-Ткаченко мені типова любовна драма. Проте, хороша. Ну, а Оксана Стефанівна зі своїм Третім Дзвінком � класна.
А тепер � інші цитати звідусіль:
«Весна, осінь, літо � то пора праці, де пильненько треба прикладати руки до роботи».
«Мізантропія не в моїй натурі, але часом буває, що хочеться на який час втекти від людей власне для того, щоб не почати ненавидіти їх. Десь я чула вираз, ніби сама природа, самий краєвид, без людей, � то все одно, що рямка без картини; але я часами думаю, що це картина � без плями».
«Нема нічого прикрійшого, як коли діти нарікають, що родичі їм будучність попсували».
«Я бачу, що вас шокірують мої манери. Що ж, я не англічанка і � не риба».
«Те, що межи нами зайшло, не було непорозумінням, я се почувала, мені тільки хотілось, щоб воно скоріше стало пережитим і забутим фактом».
«Ви, пані, навіть стіни апетитно оглядаєте.
Справді, я не знала, чи це похвала, чи натяк на мої нахабні оглядини».
«Тепер ви дивуєтесь, що я маю европейку секретарку. Ваше здивування, певне, ще збільшиться, коли скажу вам, що вона ваша землячка. � Як? � викрикнула я. Каїд знову засміявся і двічі повторив моє питання «як?». � Ну так, просто, я привіз її з Константинополя, але зазначую, за її згодою. Вона добре знала французьку мову та її освіта і знання дуже пригодилися мені у зносинах з французами. Між іншим, це вона навчила мене балакати по-французькому. � Вона українка? � Ні, � протяжливо відповів він, � росіянка. А чи це не одна й та сама нація?»
«Наші жінки не знають кохання, їм воно байдуже, та ми в них його не шукаємо.
� Бо вони не мають права вибору. Дайте їм його, то побачите, що у них розбудиться почуття кохання».
«Наче квітка оази, що по бурі, по дощі витягається до сонця, колихає голівкою та розвиває свої ніжні пелюстки, витає вона радісними рухами щастя».
«Аж тепер я розумію, чому наша влада відмовляє слов’янськи� націям в’їзд� до Марока. Якби ми впустили сюди сто подібних до вас українців, то по місяці вашого побуту ми, певно, втратили б Мароко».
«Де-не-де зустрічаємо кущик мімози, що своїми пахощами згущує повітря та затрушує його своїм жовтим пилком».
«Васу, часу у них завсіди багато. І в бідних, і в багатих знайдеться п’ят�, шість годин у день, щоб піти чай пити до сусідів чи то послухати оповідань на площі розваг або подивитись на танці. Життя їм видається ясним та нескладним, і вони його іншим не бажають мати. На все в них одна і та сама відповідь «Ін ш’алля�. Турботи і журби вони заносять у мошеї та Аллахові їх залишають, щоб йому не нудно було безробітно жити».
«Коли в дівок українських таке левине серце, то не гаразд і нам лякатись смерти! За мною всі! І мов гостра стріла в серце чоловіка, метнулись козаки в саму середину коронного війська � і військо подалось».
«коли він, чоловік її, якого так кохала, захотів поцілувати її в уста, шукаючи погляду очей, � її очі закрилися, а уста наче змертвіли. Хто ж, хто ж він для неї тепер? Як се може бути, щоб змінилось почування? Тоді вона дуже погана».
«Я обвела поглядом, ніби окреслила в мислене коло, нас, присутніх у цій просторій залі: невже всі, хто зараз тут, � биті? У дослівному розумінні � фізично? Та не може бути, хіба не розумієш? Кажуть: за одного битого трьох небитих дають. А за одну биту?..»
«Що міцніше: людський череп чи іспанські кахлі»?
«Ах, голова закрутилася � яке щастя: тобою милуються, тобі виціловують руки, засипають квітами� А ти, наївна, гадаєш, ніби так триватиме вічно. Все в ньому мені подобалося: розум, інтелігентність, темперамент, постава, характер. Одне, пригадую, насторожувало: повертався, ніби вовк, цілим корпусом. Усім тілом».
«З дрібниці, як завжди, � все завжди починається з дрібниці: з порошинки в оці, з паскудного настрою, з образи якого-небудь закомплексованого Гаврилка Принципа (ото було не глузувати зі здохлячка!), � а потім, гульк, не встигаєш оханутись � розростається до масштабу космічної катастрофи, яку спробуй тепер зупини».
«Рикошетом докір мав сягнути й чоловіка, який сидів за кермом, у своїй улюбленій позиції невтручання».
«крім слів, є ще інтонація. Інтонація, музика, і кому про це знати, як не їй: про те, яка це страшна сила � людський голос».
«За три роки війни смерть від хвороби, навіть серед людей публічних і знаних, якось непомітно перестала в Києві бути подією, вартою обговорення».
Коротко кажучи, сподобалася збірка.
Кобринська в «Дусі часу» (хоча це і правильно, коли люди хочуть іти своїм шляхом, а не нав’язани�) змалювала стару жінку так, що відчуваєш жаль до неї. Супроти «Голосу серця» Уляни Кравченко; це оповідання мені доводилося щоразу пригадувати: як назву, так і сюжет; лізти в читалку.
З «Над морем» Лесі Українки виписав чи не найбільше цитат (ще подумаю, скільки їх подати у відгуку). Сусідка-московка дратувала; здалеку їх можна було прийняти за подруг, але насправді «теми у нас мінялись часто, швидко й без мети, як барвисті шкельця в калейдоскопі». Та й курортний роман більше нагадував, коли людина захоплюється дрібничкою, а награвшись � викидає. Про горіння моря було цікаво. Дізнався вперше.
«Глибоке небо немов промовляло до моря огнисті слова, а море співало урочистій ночі свою могутню, величну, вічну поему».
Яблонська � надзвичайне відкриття для мене. Певно, хтось читав «Єгипет: харам, халяль» Пьотра Ібрагіма Кальвааса. То атмосфера заміток Яблонської схожа на цей сучасний нонфік, тільки крутіша. Хочу відразу подати кілька цитат:
«В арабів є дуже мила звичка: сміючись, вони неодмінно хапаються за серце».
«А те, що тут найкраще, це небо та жіночі очі. Ніде я ще не бачила такої ніжної мелянхолії очей та такої прозорої синяви неба. Повітря затрясене золотими порошинками соняшного проміння, та таке воно ніжне й прозоре, що зір летить угору до самого Бога. Годинами лежу на моїй солом’яні� рогожі та вдивляюся в небо. Я зовсім уже забула про існування якоїсь землі, якихось інших людей, відучилася рахувати години, дні та думки. Забула про існування лиха. Як можна, як можна діяти зло, коли небо таке синє, повітря таке ясне й сонце таке золоте! Ну як же можна сумувати, хмурити чоло, плакати, коли краски такі ясні, такі веселі, коли сонце спиває сльози, а краса всім кидає свої рожеві усмішки?!»
«В уладженні цієї кімнати немає ні сліду европейського впливу ані комфорту. На підлозі три пухкі килими застелені на одному, та кожний із них виставляє свій ріжноколіровий рубець. Навкруги попід стінами тягнеться вовняна м’ягк� лежанка, прикрита грубим жовтим шовком та вистелена шкіряними подушками. Стіни до половини прикрашені тоненькими рисунками мозаїки, якої чотири головні відтінки, ясно-рожева, голуба та срібна, зливаються між собою у ніжну гармонію. Понад мозаїкою смуга різьбленого мармуру, а ще вище ясно-жовта стіна пнеться аж до високої, дереворитом виложеної стелі. В середині звисає великий мідяний свічник, якого віконця, вирізьблені на вид зірок, кидають ясні вогники й таємні тіні.»
«Діамантовий перстень» Старицької-Черняхівської мені таки краще, ніж оповідання в збірці, тому цитати підуть у загальний низ. Усе одно відгук великим виходить. А от оповідання Людмили Таран «Бо я � не жертва» мені сподобалося. Певно, тепер збірку «Айвенко, або Чоловіки � це» сприйматиму винятково як стьоб.
Ледве не забув про крадія Вільде й артишоки Пчілки. Нормально, «Артишоки» навіть читав кілька разів, коли покращало самопочуття � всміхнувся, хоч артишоки все одно мені прохолодні; мариновані � більш-менш.
«Будиночок над кручею» Наталії Романовської-Ткаченко мені типова любовна драма. Проте, хороша. Ну, а Оксана Стефанівна зі своїм Третім Дзвінком � класна.
А тепер � інші цитати звідусіль:
«Весна, осінь, літо � то пора праці, де пильненько треба прикладати руки до роботи».
«Мізантропія не в моїй натурі, але часом буває, що хочеться на який час втекти від людей власне для того, щоб не почати ненавидіти їх. Десь я чула вираз, ніби сама природа, самий краєвид, без людей, � то все одно, що рямка без картини; але я часами думаю, що це картина � без плями».
«Нема нічого прикрійшого, як коли діти нарікають, що родичі їм будучність попсували».
«Я бачу, що вас шокірують мої манери. Що ж, я не англічанка і � не риба».
«Те, що межи нами зайшло, не було непорозумінням, я се почувала, мені тільки хотілось, щоб воно скоріше стало пережитим і забутим фактом».
«Ви, пані, навіть стіни апетитно оглядаєте.
Справді, я не знала, чи це похвала, чи натяк на мої нахабні оглядини».
«Тепер ви дивуєтесь, що я маю европейку секретарку. Ваше здивування, певне, ще збільшиться, коли скажу вам, що вона ваша землячка. � Як? � викрикнула я. Каїд знову засміявся і двічі повторив моє питання «як?». � Ну так, просто, я привіз її з Константинополя, але зазначую, за її згодою. Вона добре знала французьку мову та її освіта і знання дуже пригодилися мені у зносинах з французами. Між іншим, це вона навчила мене балакати по-французькому. � Вона українка? � Ні, � протяжливо відповів він, � росіянка. А чи це не одна й та сама нація?»
«Наші жінки не знають кохання, їм воно байдуже, та ми в них його не шукаємо.
� Бо вони не мають права вибору. Дайте їм його, то побачите, що у них розбудиться почуття кохання».
«Наче квітка оази, що по бурі, по дощі витягається до сонця, колихає голівкою та розвиває свої ніжні пелюстки, витає вона радісними рухами щастя».
«Аж тепер я розумію, чому наша влада відмовляє слов’янськи� націям в’їзд� до Марока. Якби ми впустили сюди сто подібних до вас українців, то по місяці вашого побуту ми, певно, втратили б Мароко».
«Де-не-де зустрічаємо кущик мімози, що своїми пахощами згущує повітря та затрушує його своїм жовтим пилком».
«Васу, часу у них завсіди багато. І в бідних, і в багатих знайдеться п’ят�, шість годин у день, щоб піти чай пити до сусідів чи то послухати оповідань на площі розваг або подивитись на танці. Життя їм видається ясним та нескладним, і вони його іншим не бажають мати. На все в них одна і та сама відповідь «Ін ш’алля�. Турботи і журби вони заносять у мошеї та Аллахові їх залишають, щоб йому не нудно було безробітно жити».
«Коли в дівок українських таке левине серце, то не гаразд і нам лякатись смерти! За мною всі! І мов гостра стріла в серце чоловіка, метнулись козаки в саму середину коронного війська � і військо подалось».
«коли він, чоловік її, якого так кохала, захотів поцілувати її в уста, шукаючи погляду очей, � її очі закрилися, а уста наче змертвіли. Хто ж, хто ж він для неї тепер? Як се може бути, щоб змінилось почування? Тоді вона дуже погана».
«Я обвела поглядом, ніби окреслила в мислене коло, нас, присутніх у цій просторій залі: невже всі, хто зараз тут, � биті? У дослівному розумінні � фізично? Та не може бути, хіба не розумієш? Кажуть: за одного битого трьох небитих дають. А за одну биту?..»
«Що міцніше: людський череп чи іспанські кахлі»?
«Ах, голова закрутилася � яке щастя: тобою милуються, тобі виціловують руки, засипають квітами� А ти, наївна, гадаєш, ніби так триватиме вічно. Все в ньому мені подобалося: розум, інтелігентність, темперамент, постава, характер. Одне, пригадую, насторожувало: повертався, ніби вовк, цілим корпусом. Усім тілом».
«З дрібниці, як завжди, � все завжди починається з дрібниці: з порошинки в оці, з паскудного настрою, з образи якого-небудь закомплексованого Гаврилка Принципа (ото було не глузувати зі здохлячка!), � а потім, гульк, не встигаєш оханутись � розростається до масштабу космічної катастрофи, яку спробуй тепер зупини».
«Рикошетом докір мав сягнути й чоловіка, який сидів за кермом, у своїй улюбленій позиції невтручання».
«крім слів, є ще інтонація. Інтонація, музика, і кому про це знати, як не їй: про те, яка це страшна сила � людський голос».
«За три роки війни смерть від хвороби, навіть серед людей публічних і знаних, якось непомітно перестала в Києві бути подією, вартою обговорення».
Коротко кажучи, сподобалася збірка.
February 20, 2025
10/10
Не книжка, а скарб - без перебільшень!
Насолода від кожного речення і слова.
І така розмаїтість жіночих голосів.
Але все ж найбільше в душу запали три твори.
Valse Melancolique, Ольги Кобилянської - про світ жінок-мисткинь із їхніми прагненнями, сумнівами, але і впевненістю в собі та жагою до свободи.
Так сміливо написано, наче випереджаючи свій час: «� Потім най надходять на нас ті страшила, якими лякають перед незамужністю, як � самітність, безпомічність, дивацтво і т. ін. Ми не будемо самітні. Не будемо смішні, не будемо, так сказати б, бідні. Будемо мати своє товариство, розуміється
й мужчин, бо без мужчин - монотонно, і будемо собі жити по душі. Тоді юрба переконається, що незамужня жінка � то не предмет насміху й пожалування, лише істота, що розвинулася неподілено. Значить: не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками.»
Чар Марока, Софії Яблонської - то взагалі суцільний захват! Я наче фізично перенеслася до тих екзотичних пейзажів, відчула пекуче сонце на шкірі, гамір східних базарів, подих пустелі. Її слова ніби малюють перед тобою живі картинки і дуже точно передають відчуття зіткнення з іншою культурою. Самі почитайте як майстерно вона пише: «� А те, що тут найкраще, це небо та жіночі очі. Ніде я ще не бачила такої ніжної мелянхолії очей та такої прозорої синяви неба. Повітря затрясене золотими порошинками соняшного проміння, та таке воно ніжне й прозоре, що зір летить угору до самого Бога. Годинами лежу на моїй соломʼяній рогожі та вдивляюся в небо. Я зовсім уже забула про існування якоїсь землі, якихось інших людей, відучилася рахувати години, дні та думки. Забула про існування лиха. Як можна, як можна діяти зло, коли небо таке синє, повітря таке ясне й сонце
таке золоте!»
Після третього дзвінка вхід до зали забороняється, Оксани Забужко - тут замурашило взагалі по повній!
Ну, хто читав Забужко, той впізнає стиль написання (довгі речення, купа розділових знаків). Але за цими рядками криється багато запитань: про материнство і жіноцтво, про перехід з одного життєвого етапу в інший, про відповідальність за власний вибір і його наслідки.
Рекомендуватиму цю книгу кожному.
Паперовий примірник точно куплю для своєї читацької бібліотеки.
Не книжка, а скарб - без перебільшень!
Насолода від кожного речення і слова.
І така розмаїтість жіночих голосів.
Але все ж найбільше в душу запали три твори.
Valse Melancolique, Ольги Кобилянської - про світ жінок-мисткинь із їхніми прагненнями, сумнівами, але і впевненістю в собі та жагою до свободи.
Так сміливо написано, наче випереджаючи свій час: «� Потім най надходять на нас ті страшила, якими лякають перед незамужністю, як � самітність, безпомічність, дивацтво і т. ін. Ми не будемо самітні. Не будемо смішні, не будемо, так сказати б, бідні. Будемо мати своє товариство, розуміється
й мужчин, бо без мужчин - монотонно, і будемо собі жити по душі. Тоді юрба переконається, що незамужня жінка � то не предмет насміху й пожалування, лише істота, що розвинулася неподілено. Значить: не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками.»
Чар Марока, Софії Яблонської - то взагалі суцільний захват! Я наче фізично перенеслася до тих екзотичних пейзажів, відчула пекуче сонце на шкірі, гамір східних базарів, подих пустелі. Її слова ніби малюють перед тобою живі картинки і дуже точно передають відчуття зіткнення з іншою культурою. Самі почитайте як майстерно вона пише: «� А те, що тут найкраще, це небо та жіночі очі. Ніде я ще не бачила такої ніжної мелянхолії очей та такої прозорої синяви неба. Повітря затрясене золотими порошинками соняшного проміння, та таке воно ніжне й прозоре, що зір летить угору до самого Бога. Годинами лежу на моїй соломʼяній рогожі та вдивляюся в небо. Я зовсім уже забула про існування якоїсь землі, якихось інших людей, відучилася рахувати години, дні та думки. Забула про існування лиха. Як можна, як можна діяти зло, коли небо таке синє, повітря таке ясне й сонце
таке золоте!»
Після третього дзвінка вхід до зали забороняється, Оксани Забужко - тут замурашило взагалі по повній!
Ну, хто читав Забужко, той впізнає стиль написання (довгі речення, купа розділових знаків). Але за цими рядками криється багато запитань: про материнство і жіноцтво, про перехід з одного життєвого етапу в інший, про відповідальність за власний вибір і його наслідки.
Рекомендуватиму цю книгу кожному.
Паперовий примірник точно куплю для своєї читацької бібліотеки.
November 6, 2024
складно ставити оцінку збірці прози. за роботу редакторки, підбір авторок, складання це в одну книгу - всі 5⭐️
за сам зміст - 3, ба навіть 2,5⭐️
половина творів - феноменальні, інша половина - твори, як я буквально прогнала очима, бо мені не було за що захопитись, чимось зацікавитись
тому тій половинці, що мені сподобалась, максимальні зірочки, всьому іншому - нічого
за сам зміст - 3, ба навіть 2,5⭐️
половина творів - феноменальні, інша половина - твори, як я буквально прогнала очима, бо мені не було за що захопитись, чимось зацікавитись
тому тій половинці, що мені сподобалась, максимальні зірочки, всьому іншому - нічого
June 23, 2024
Чудова збірка оповідань, щоб ознайомитись коротко з письмом кожної з авторок. Дуже сподобалась.
September 16, 2024
Кожна з авторок стає посестрою!
Близька та рідна!
Близька та рідна!
November 19, 2024
Це гарна книга-знайомство з малою прозою українських письменниць. Після прочитання захотілось познайомитись більше з прозою Ірини Вільде та Лесі Українки.
December 13, 2024
«Три долі» Марко Вовчок
уже сюдячи з назви, можна й не дуже переказувати сюжету � історія про трьох дівчат, згодом жінок � сирота Хима, котру прихистили родичі, їх дочка Катря, запальна й характерна і Маруся � тендітна й слухняна дочка своєї матері.
авжеж, всю цю історію мав би прикрасити конфлікт � чарівний й прекрасний Яків Чайченко, який після першої ж зустрічі затьмарив розум Катрі й Марусі. тільки от одній довелося боротися за своє кохання, а інша отримала тягар, приховуючи свої почуття тривалий час...
мені сподобалося до глибини душі, бо тут є все, що треба: три дівчини, говірка, життя, проблеми... і тут не потрібен часовий контекст, адже які б не були часи, проблеми у людей ті самі ❤️�
«Valse melancolique» О. Кобилянська
приємна ностальгія з часів шкільної програми, тому переповідати дуже не буду 😌 але кожен раз згадую, наскільки люблю цей вайб та цих прекрасних дам з їхніми історіями 🥰
«Дух часу» Н. Кобринська
відкриття для мене. доволі коротке, але зрозуміле оповідання, як в житті пані Шумінської, де все було визначено попередніми поколіннями та суспільними звичаями, все змінюється, коли діти й онуки відходять від долі «ксьондз» та шукають своє в цьому світі; дівчата хочуть працювати, а сини замість одруження та священного статусу йдуть в університети.
доволі багато речей перегукується досі й з нашим часом, але...
«Артишоки» Олена Пчілка
комічна історія про заручини в доволі заможній родині, яка пішла шкереберть через... артишоки)
Через те, здається мені, що і той, хто не бачив артишоків, з певністю знає одно: що артишоки якась панська річ.
я лишень додам, що у пані Пчілки прекрасний унікальний стиль (ну я літералі зараз прочитала один великий стьоб і кумедію). персонажі, обставини, вставки від авторки � ну мед 🤌
хоч все й завершилося сумно для юної Олімпії, але історія прекрасна просто своїм існуванням �
«Голос серця» У. Кравченко
з першого погляду здається, що це історія про кохання шкільної вчительки, про ніжну весну, про щось естетично-душевне.
але, насправді, у простих, здавалося б, діалогах криється глибока думка, за що й вподобаю цю авторку та оповідання загалом.
«Над морем» Л. Українка
здавалося б, звичайна історію про двух різних жінок, де одна любить море та просто насолоджується митями, а інша женеться за марнославством, страждає в Ялті, мріючи повернутися в мацкву...
мені дуже зрезонувала головна героїня (ну це і в цитаті побачите чому пхпхпх)
дуже комфортна форма, доволі яскраві та зрозумілі персонажі, подекуди навіть пробивало на хіхі. але ще одне чудове оповідання.
«Чари Марока» С. Яблонська
«Справді не знаю із чого почати.
Така сильна вражінь, захоплення, несподіванок, таке багатство і гарячість колірів і форм, що замість виводити слово по слові на папері, хотілося б сфотоґрафувати те все відразу і післати вам знимку».
і справді, дуже візуально-насичений текст. описи і коментарі авторки можна сприймати як екскурсію. особливо, такими екзотичними місцями.
«Араби фантастичні, примітивні, безжурні діти! Єдина їх мораль � це: викрасти у життя якнайбільше радощів, завдати собі якнайменше труду та не вірити в іншого бога як Аллаха та його пророка Магомета».
«Як можна, як можна діяти зло, коли небо таке синє, повітря таке ясне й сонце таке золоте! Ну як же можна сумувати, хмурити чоло, плакати, коли краски такі ясні, такі веселі, коли сонце спиває сльози, а краса всім кидає свої рожеві усмішки?».
але й дуже швидко перед авторкою постає «більш реальна» картина таких країн:
«Зверхня убогість арабських міст, це тільки скромна заслона їх богацтва...»
попри те, як все яскраво та незвично, проблеми залишаються: право жінки в цій культурі, незрозумілі нам звичаї та мова... а особливо момент який тригерить нас досі (прикріплю у фото цей шедевральний діалог від якого очі закотилися далеко-далеко)
також особливим тригером для мене стала персонажка секретарка арабського пана яка була названа «землячкою» � росіянка Надія. абсолютно негативна, заздрісна, зневажлива та підступна особистість... господи дапамажи.
окремо також мене почало курвити, коли нашу головну героїню запросили в гості у... гарем. ні, не стати його частиною, а просто запросили на таку гостину. я особисто завжди випадаю з концепції гарему загалом, але найбільше я випала коли чоловіку «подарували» 11-ти річну дівчинку! а коли пан «передарував» її нашій гг, то стався наступний діалог (теж у фото)
словом, оповідання доволі візуально-насичене, але й залишає на деякий час подумати та передумати прочитане.
«Крадіж» Ірина Вільде
мій улюблений троп: чулувік каже якусь крінжу і думає, що на коні, але потім жінка філігранно його підставляє)))
коротеньке, легеньке, невинне оповідання, яке демонструє дуже важливу тему і залишає за собою дуже важливу мораль.
«Мрія» Л. Старицька-Черняхівська
дуже сильний текст, хоч і спочатку нагадує «Ніч перед різдвом» своєю структурою переміщення між епохами.
сильний текст, адже насичений жіночою силою та всим, що може нести жінка в цей світ.
«Будиночок над кручею» Н. Романович-Ткаченко
драматична історія про те, як чоловік повертається після трьох років ув'язнення, полишивши дружину на найкращого друга.
направду, дуже важкий текст, якщо змалювати в голові повну картину подій: виховувати дитину, чекаючи коханого й маючи поруч опору у вигляді його найкращого друга...
люблю цей текст також через висвітлення історії, але при цьому, не відводяться розділи чи сторінки на флешбеки чи ще щось яке б ніби в лоба пояснює глибину стосунків персонажів. так, є глибокі діалоги, описи природи і цього цілком достатньо аби відчути загальну атмосферу.
час змінює багато чого насправді. кілька фрагментів, що не вміщаються текстово, залишу візуально.
тому тут теж любовна любов ❤️�
«Бо я � не жертва» Л. Таран
госпаді дапамажи як же я ненавиджу навіть сам факт наявності насильства над будь-ким! але авжеж мені болить за жінок...
це оповідання це просто короткий посібник як все існує і що може відбутися з жінкою тільки через те, що чоловік так захотів...
весь час поки я читала мій вираз був 😳🫤😐🫠🤨, а після фіналу я взагалі ридаю 😭
все так просто і зрозуміло, але при цьому так важко з цим боротися...
«Після третього дзвінка вхід до зали заборонений» О. Забужко
ох, як я люблю ці історії та драми, особливо в житті творчих жінок... але, на жаль, тут не обійшлося й без жорстокості та описів війни.
але історія цілком про жінку, її проблеми та думки, тому теж любов і я завершую цю чудову збірку ❤️�
трошки прокоментую чому я назвала читання Забужко експериментом: чомусь гадала, що якщо це ЗАБУЖКО, то це література не для всіх, складна й як сказала сама авторка в інтерв'ю «Це ніхто не буде дивитись» � «Забужко не для всіх, тому що не всім можуть подолати кілометри речень, не втративши сенсу». от на мене це теж спрацювало, тому я й думала, що мені не стане розуму 🐥 але ні, все чудуво, комфортно, мені дуже сподобалось.
уже сюдячи з назви, можна й не дуже переказувати сюжету � історія про трьох дівчат, згодом жінок � сирота Хима, котру прихистили родичі, їх дочка Катря, запальна й характерна і Маруся � тендітна й слухняна дочка своєї матері.
авжеж, всю цю історію мав би прикрасити конфлікт � чарівний й прекрасний Яків Чайченко, який після першої ж зустрічі затьмарив розум Катрі й Марусі. тільки от одній довелося боротися за своє кохання, а інша отримала тягар, приховуючи свої почуття тривалий час...
мені сподобалося до глибини душі, бо тут є все, що треба: три дівчини, говірка, життя, проблеми... і тут не потрібен часовий контекст, адже які б не були часи, проблеми у людей ті самі ❤️�
«Valse melancolique» О. Кобилянська
приємна ностальгія з часів шкільної програми, тому переповідати дуже не буду 😌 але кожен раз згадую, наскільки люблю цей вайб та цих прекрасних дам з їхніми історіями 🥰
«Дух часу» Н. Кобринська
відкриття для мене. доволі коротке, але зрозуміле оповідання, як в житті пані Шумінської, де все було визначено попередніми поколіннями та суспільними звичаями, все змінюється, коли діти й онуки відходять від долі «ксьондз» та шукають своє в цьому світі; дівчата хочуть працювати, а сини замість одруження та священного статусу йдуть в університети.
доволі багато речей перегукується досі й з нашим часом, але...
«Артишоки» Олена Пчілка
комічна історія про заручини в доволі заможній родині, яка пішла шкереберть через... артишоки)
Через те, здається мені, що і той, хто не бачив артишоків, з певністю знає одно: що артишоки якась панська річ.
я лишень додам, що у пані Пчілки прекрасний унікальний стиль (ну я літералі зараз прочитала один великий стьоб і кумедію). персонажі, обставини, вставки від авторки � ну мед 🤌
хоч все й завершилося сумно для юної Олімпії, але історія прекрасна просто своїм існуванням �
«Голос серця» У. Кравченко
з першого погляду здається, що це історія про кохання шкільної вчительки, про ніжну весну, про щось естетично-душевне.
але, насправді, у простих, здавалося б, діалогах криється глибока думка, за що й вподобаю цю авторку та оповідання загалом.
«Над морем» Л. Українка
здавалося б, звичайна історію про двух різних жінок, де одна любить море та просто насолоджується митями, а інша женеться за марнославством, страждає в Ялті, мріючи повернутися в мацкву...
мені дуже зрезонувала головна героїня (ну це і в цитаті побачите чому пхпхпх)
дуже комфортна форма, доволі яскраві та зрозумілі персонажі, подекуди навіть пробивало на хіхі. але ще одне чудове оповідання.
«Чари Марока» С. Яблонська
«Справді не знаю із чого почати.
Така сильна вражінь, захоплення, несподіванок, таке багатство і гарячість колірів і форм, що замість виводити слово по слові на папері, хотілося б сфотоґрафувати те все відразу і післати вам знимку».
і справді, дуже візуально-насичений текст. описи і коментарі авторки можна сприймати як екскурсію. особливо, такими екзотичними місцями.
«Араби фантастичні, примітивні, безжурні діти! Єдина їх мораль � це: викрасти у життя якнайбільше радощів, завдати собі якнайменше труду та не вірити в іншого бога як Аллаха та його пророка Магомета».
«Як можна, як можна діяти зло, коли небо таке синє, повітря таке ясне й сонце таке золоте! Ну як же можна сумувати, хмурити чоло, плакати, коли краски такі ясні, такі веселі, коли сонце спиває сльози, а краса всім кидає свої рожеві усмішки?».
але й дуже швидко перед авторкою постає «більш реальна» картина таких країн:
«Зверхня убогість арабських міст, це тільки скромна заслона їх богацтва...»
попри те, як все яскраво та незвично, проблеми залишаються: право жінки в цій культурі, незрозумілі нам звичаї та мова... а особливо момент який тригерить нас досі (прикріплю у фото цей шедевральний діалог від якого очі закотилися далеко-далеко)
також особливим тригером для мене стала персонажка секретарка арабського пана яка була названа «землячкою» � росіянка Надія. абсолютно негативна, заздрісна, зневажлива та підступна особистість... господи дапамажи.
окремо також мене почало курвити, коли нашу головну героїню запросили в гості у... гарем. ні, не стати його частиною, а просто запросили на таку гостину. я особисто завжди випадаю з концепції гарему загалом, але найбільше я випала коли чоловіку «подарували» 11-ти річну дівчинку! а коли пан «передарував» її нашій гг, то стався наступний діалог (теж у фото)
словом, оповідання доволі візуально-насичене, але й залишає на деякий час подумати та передумати прочитане.
«Крадіж» Ірина Вільде
мій улюблений троп: чулувік каже якусь крінжу і думає, що на коні, але потім жінка філігранно його підставляє)))
коротеньке, легеньке, невинне оповідання, яке демонструє дуже важливу тему і залишає за собою дуже важливу мораль.
«Мрія» Л. Старицька-Черняхівська
дуже сильний текст, хоч і спочатку нагадує «Ніч перед різдвом» своєю структурою переміщення між епохами.
сильний текст, адже насичений жіночою силою та всим, що може нести жінка в цей світ.
«Будиночок над кручею» Н. Романович-Ткаченко
драматична історія про те, як чоловік повертається після трьох років ув'язнення, полишивши дружину на найкращого друга.
направду, дуже важкий текст, якщо змалювати в голові повну картину подій: виховувати дитину, чекаючи коханого й маючи поруч опору у вигляді його найкращого друга...
люблю цей текст також через висвітлення історії, але при цьому, не відводяться розділи чи сторінки на флешбеки чи ще щось яке б ніби в лоба пояснює глибину стосунків персонажів. так, є глибокі діалоги, описи природи і цього цілком достатньо аби відчути загальну атмосферу.
час змінює багато чого насправді. кілька фрагментів, що не вміщаються текстово, залишу візуально.
тому тут теж любовна любов ❤️�
«Бо я � не жертва» Л. Таран
госпаді дапамажи як же я ненавиджу навіть сам факт наявності насильства над будь-ким! але авжеж мені болить за жінок...
це оповідання це просто короткий посібник як все існує і що може відбутися з жінкою тільки через те, що чоловік так захотів...
весь час поки я читала мій вираз був 😳🫤😐🫠🤨, а після фіналу я взагалі ридаю 😭
все так просто і зрозуміло, але при цьому так важко з цим боротися...
«Після третього дзвінка вхід до зали заборонений» О. Забужко
ох, як я люблю ці історії та драми, особливо в житті творчих жінок... але, на жаль, тут не обійшлося й без жорстокості та описів війни.
але історія цілком про жінку, її проблеми та думки, тому теж любов і я завершую цю чудову збірку ❤️�
трошки прокоментую чому я назвала читання Забужко експериментом: чомусь гадала, що якщо це ЗАБУЖКО, то це література не для всіх, складна й як сказала сама авторка в інтерв'ю «Це ніхто не буде дивитись» � «Забужко не для всіх, тому що не всім можуть подолати кілометри речень, не втративши сенсу». от на мене це теж спрацювало, тому я й думала, що мені не стане розуму 🐥 але ні, все чудуво, комфортно, мені дуже сподобалось.
This entire review has been hidden because of spoilers.
November 17, 2023
Як тільки я прорвалася крізь передмову, то змогла вдосталь натішитися як знайомими, так і новими авторками🔥 саме цим збірка мене і звабила: в одному виданні зібрано 12 творів, що �� чудовою можливістю ознайомитися з авторками, чиї твори я поки не планувала брати окремими книгами, а також насолодитися досі нечитаною прозою письменниць, яких я люблю.
Усі твори так або інакше розповідають про жіночий досвід у своєму різноманітті. Провідні мотиви збірки: фемінізм і емансипація жінки, місце жінки в суспільстві, сімейні та романтичні стосунки між людьми, батьки-діти і материнство, насилля, подорожі, національне питання та імперіалізм.
Одразу відзначу, що мені давно подобаються Леся Українка, Марко Вовчок і Ольга Кобилянська, і їхні оповідання з цієї збірки принесли мені справжнє задоволення😌 тепер ще більше хочу мати зібрання їхніх творів.
Справжньою перлиною стала Софія Яблонська і її "Чар Марока", вона просто вогонь🔥 можна навіть вважати, що збірку я купила заради неї (насправді це не зовсім так, але її наявність стала вагомим аргументом). Це була захоплива подорож у реалії Сходу від сильної та сміливої особистості. Атмосферою нагадало мені пригодницькі романи про Індію й Америку, якими я зачитувалась у підлітковому віці. Я в захваті🔥 тепер хочу новеньке видання з творами Яблонської і щоб не за всі гроші світу🌚
Також я відкрила для себе кілька авторок, яких можливо почитаю ще. Наприклад, Н. Романович-Ткаченко: у цій збірці надруковано її дуже файну новелу "Будиночок над кручею", де герої змушені обирати між почуттями та обов'язком.
Коротка проза доволі специфічна. Вона має свої особливості та живе за власними законами, з якими автору треба рахуватися. І результат не завжди стукає читачу в серденько. Також не варто забувати жанрову і сюжетну різноманітність творів, що увійшли в збірку. Тому цілком природно, що щось читачу подобається, щось ні. Так і мені деякі твори не зайшли. Проте я певна, що кожен гарантовано знайде щось своє.
Усі твори так або інакше розповідають про жіночий досвід у своєму різноманітті. Провідні мотиви збірки: фемінізм і емансипація жінки, місце жінки в суспільстві, сімейні та романтичні стосунки між людьми, батьки-діти і материнство, насилля, подорожі, національне питання та імперіалізм.
Одразу відзначу, що мені давно подобаються Леся Українка, Марко Вовчок і Ольга Кобилянська, і їхні оповідання з цієї збірки принесли мені справжнє задоволення😌 тепер ще більше хочу мати зібрання їхніх творів.
Справжньою перлиною стала Софія Яблонська і її "Чар Марока", вона просто вогонь🔥 можна навіть вважати, що збірку я купила заради неї (насправді це не зовсім так, але її наявність стала вагомим аргументом). Це була захоплива подорож у реалії Сходу від сильної та сміливої особистості. Атмосферою нагадало мені пригодницькі романи про Індію й Америку, якими я зачитувалась у підлітковому віці. Я в захваті🔥 тепер хочу новеньке видання з творами Яблонської і щоб не за всі гроші світу🌚
Також я відкрила для себе кілька авторок, яких можливо почитаю ще. Наприклад, Н. Романович-Ткаченко: у цій збірці надруковано її дуже файну новелу "Будиночок над кручею", де герої змушені обирати між почуттями та обов'язком.
Коротка проза доволі специфічна. Вона має свої особливості та живе за власними законами, з якими автору треба рахуватися. І результат не завжди стукає читачу в серденько. Також не варто забувати жанрову і сюжетну різноманітність творів, що увійшли в збірку. Тому цілком природно, що щось читачу подобається, щось ні. Так і мені деякі твори не зайшли. Проте я певна, що кожен гарантовано знайде щось своє.
October 30, 2023
Деякі оповідання реально складні для чоловічого сприйняття, тож будьте обачні, хлопці!
August 25, 2024
варт зазначити, що це не просто збірка малої прози укр.письменниць, а прози феміністичної. всі твори кружляють навколо теми емансипації, і багато з них навіть містять це саме слово
голос серця, у. кравченко
зацензуроване франком з збірки «останній вінок» оповідання, яке й справді задає пряме питання: чому жінкам не дають права вибору, але питають їхньої розради?
над морем, леся українка
моє перше знайомство з лесиною прозою. я у захваті
часом відштовхуючі мотиви грецької міфології у її драмах виплетені тут зовсім іншими нитками: доступнішими і приязнішими
у над морем той самий рим ходить у грецію до школи, але школу цю ми бачимо у будучності. московська пані алла михайлівна гидує ялтою, адже вона звикла до високих кіл московського сообщєтсва. вона знає всі поверхневі тонкощі аристократії, та ніях не добереться до глибин - їй нудно. від того і море її не надто цікавить, його неосяжна глибина москвичці байдужа. як і будь-яка інша зрештою
людмила старицька-черняхівська, мрія
така багата мова твору, приємно читати. і все, як на мене, бракує йому тої легкості, про яку пише вірджинія вільф. бракує своєї захищеної кімнати для роздумів. тому виходить твір - боротьба, а боротьба вимагає чіткого називання й окреслення, вимагає прямоти
але, зрештою, такий твір диктує і час
беззаперечно відкриття для мене ця авторка. почитаю ще
наталя романович-ткаченко, будиночок над кручею
в новелі йдеться про Віру. її чоловіка забрали в заслання і він залишив жінку на свого причтеля «опікуном»
авторка справді зосередженна на психології «нової жінки». цікаво, шо ц творі «новою» її бачать всі, а вона ніби просто органічно нею є
на фоні звичних українських пейзажів розвивається зовсім незвичний, хмм � неоднозначний! український сюжет
мені сподобалось
тонально есей людмили таран перегукується з забужківським, наступним. це гарний перехід і гарне завершення
після третього дзвінка вхід до зали забороняється, о.забужко
некультурно, не гарно, не престижно заходити після третього дзвінка. це те, що ольга бачить в кошмарах, і те, чого не боїться зробити її донька.
сам есей здався мені трохи недоладним(буду хреститись), але це жіноче «відчуття ліктя» створене перегуками ганя-ольга-уляна, де кожна з них робила трішки по-іншому ніж попередня, ризикувала трішки більше, почувалась трішки вільніше - мені сподобалось
голос серця, у. кравченко
зацензуроване франком з збірки «останній вінок» оповідання, яке й справді задає пряме питання: чому жінкам не дають права вибору, але питають їхньої розради?
над морем, леся українка
моє перше знайомство з лесиною прозою. я у захваті
часом відштовхуючі мотиви грецької міфології у її драмах виплетені тут зовсім іншими нитками: доступнішими і приязнішими
у над морем той самий рим ходить у грецію до школи, але школу цю ми бачимо у будучності. московська пані алла михайлівна гидує ялтою, адже вона звикла до високих кіл московського сообщєтсва. вона знає всі поверхневі тонкощі аристократії, та ніях не добереться до глибин - їй нудно. від того і море її не надто цікавить, його неосяжна глибина москвичці байдужа. як і будь-яка інша зрештою
людмила старицька-черняхівська, мрія
така багата мова твору, приємно читати. і все, як на мене, бракує йому тої легкості, про яку пише вірджинія вільф. бракує своєї захищеної кімнати для роздумів. тому виходить твір - боротьба, а боротьба вимагає чіткого називання й окреслення, вимагає прямоти
але, зрештою, такий твір диктує і час
беззаперечно відкриття для мене ця авторка. почитаю ще
наталя романович-ткаченко, будиночок над кручею
в новелі йдеться про Віру. її чоловіка забрали в заслання і він залишив жінку на свого причтеля «опікуном»
авторка справді зосередженна на психології «нової жінки». цікаво, шо ц творі «новою» її бачать всі, а вона ніби просто органічно нею є
на фоні звичних українських пейзажів розвивається зовсім незвичний, хмм � неоднозначний! український сюжет
мені сподобалось
тонально есей людмили таран перегукується з забужківським, наступним. це гарний перехід і гарне завершення
після третього дзвінка вхід до зали забороняється, о.забужко
некультурно, не гарно, не престижно заходити після третього дзвінка. це те, що ольга бачить в кошмарах, і те, чого не боїться зробити її донька.
сам есей здався мені трохи недоладним(буду хреститись), але це жіноче «відчуття ліктя» створене перегуками ганя-ольга-уляна, де кожна з них робила трішки по-іншому ніж попередня, ризикувала трішки більше, почувалась трішки вільніше - мені сподобалось
April 22, 2024
Дуже сильна і прекрасна збірка. Неймовірні голоси! Когось люблю здавна, когось відкрила вперше, когось нарешті вперше прочитала. В школі ми вчили, наприклад, _про_ Кобилянську і Пчілку і їхню творчість, але не самі твори (і до чого тут пушкін, ага). Різні сюжети, різні стилі � кожен особливий, кожен зачаровує.
Трохи зашпортала згадка «всесвітньовідомого Джонні Д.» в есеї Людмили Таран: це явно не з видання 2010 року, а у 2023 році (коли вийшла збірка) варто було б перевірити рішення суду від 1 червня 2022 року, перш ніж щось ілюструвати цим, без сумніву, дуже гучним, проте неоднозначним кейсом.
За виключенням цього моменту книга шикарна. Хочеться дарувати її всім, хто опановує мову та відкриває для себе українську літературу. Хочеться, щоб ця книга була в кожній бібліотеці, бажано в декількох примірниках.
Трохи зашпортала згадка «всесвітньовідомого Джонні Д.» в есеї Людмили Таран: це явно не з видання 2010 року, а у 2023 році (коли вийшла збірка) варто було б перевірити рішення суду від 1 червня 2022 року, перш ніж щось ілюструвати цим, без сумніву, дуже гучним, проте неоднозначним кейсом.
За виключенням цього моменту книга шикарна. Хочеться дарувати її всім, хто опановує мову та відкриває для себе українську літературу. Хочеться, щоб ця книга була в кожній бібліотеці, бажано в декількох примірниках.
June 1, 2024
Хто любить YouTube-випуски "Шалені авторки" - той знає трохи більше про витоки цієї книги, її ідеї, зміст та значення, а не лише про влучний неймінг!
Під одним корінцем цієї книжки зібрався цілий всесвіт української прози, а саме нашого неймовірно талановитого жіноцтва, передмова Віри Агеєвої, проникливі та глибоко психологічні твори плеяди українських письменниць ХХ і ХХІ століть! Це просто шалена концентрація жіночого духу і письменницького хисту, яким треба вміти насолодитися... "Пити", як солодкий нектар 🐝, занотовувати окремі цитати ✍️, як глибокі чуйні одкровення думки та писаного слова...
Ця книга ваш щасливий лотерейний квиток у подорож жіночими світами, де ви знайдете для себе власний прихований код і мету!
Антологія. Тексти. Сенси. - це про "Шалених авторок" 🧡
Рекомендую ⭐️, я її зачитала :)
Під одним корінцем цієї книжки зібрався цілий всесвіт української прози, а саме нашого неймовірно талановитого жіноцтва, передмова Віри Агеєвої, проникливі та глибоко психологічні твори плеяди українських письменниць ХХ і ХХІ століть! Це просто шалена концентрація жіночого духу і письменницького хисту, яким треба вміти насолодитися... "Пити", як солодкий нектар 🐝, занотовувати окремі цитати ✍️, як глибокі чуйні одкровення думки та писаного слова...
Ця книга ваш щасливий лотерейний квиток у подорож жіночими світами, де ви знайдете для себе власний прихований код і мету!
Антологія. Тексти. Сенси. - це про "Шалених авторок" 🧡
Рекомендую ⭐️, я її зачитала :)
July 30, 2024
Люблю коротку прозу, у якій персонажі, сюжет, історія розкриваються не менш повно та широко, ніж у романах. А іноді - краще менше, щоб тримати напругу та тривожність наприкінці, бо після фінальної сторінки більше не буде наступного розділу чи другого тому, де можна розкрутити та змінити долі.
Тішусь, що "забуті" чи "класично-банальні" письменниці мають інакші голоси, розкриваються у різних темах та жанрах. Хоча саме ця збірка все ж має свою тематику, спільну для всіх авторок, - шлюб, кохання, емансипація жінки. Дуже тонко, психологічно пронизливо вони пишуть про кохання, чи то як елемент гордості, чи великого тягаря. І тут читачі вже самі мають вирішити, що їм ближче.
Тішусь, що "забуті" чи "класично-банальні" письменниці мають інакші голоси, розкриваються у різних темах та жанрах. Хоча саме ця збірка все ж має свою тематику, спільну для всіх авторок, - шлюб, кохання, емансипація жінки. Дуже тонко, психологічно пронизливо вони пишуть про кохання, чи то як елемент гордості, чи великого тягаря. І тут читачі вже самі мають вирішити, що їм ближче.
February 14, 2025
Чудова збірка малої прози. Багатьох письменниць читала вперше. Дуже корисними і цікавими були ролики про кожну з письменниць за QR кодом. Трохи засмутило, що Меланхолійний вальс був представлений лише фрагментом. Була б більш рада прочитати замість нього інше оповідання Кобиляньскої.
Найбільш сподобались твори Олени Пчілки, Софії Яблонської, Наталі Романович-Ткаченко та Оксани Забужко. Буду продовжувати знайомство в першу чергу з їхньою творчістю.
Найбільш сподобались твори Олени Пчілки, Софії Яблонської, Наталі Романович-Ткаченко та Оксани Забужко. Буду продовжувати знайомство в першу чергу з їхньою творчістю.
May 16, 2024
4.5 �
Столітня перерва між Романович-Ткаченко (1913) і Таран (2010-ті, так розумію) дуже кидається в очі, але це формат збірки. Є більш вражаючі тексти, є менш ефектні - це також формат збірки.
Для мене найцікавішим було спостерігати, як з роками змінюється мова.
Ну і Забужко в фіналі важко й��е - аж занадто те, що описано в неї, справді відбувається в багатьох сім'ях цього покоління.
Столітня перерва між Романович-Ткаченко (1913) і Таран (2010-ті, так розумію) дуже кидається в очі, але це формат збірки. Є більш вражаючі тексти, є менш ефектні - це також формат збірки.
Для мене найцікавішим було спостерігати, як з роками змінюється мова.
Ну і Забужко в фіналі важко й��е - аж занадто те, що описано в неї, справді відбувається в багатьох сім'ях цього покоління.
March 16, 2025
lifes were changed. я дуже рекомендую, як мінімум для того щоб познайомитися з українською жіночою прозою
це супер цікаво і різносторонньо ;)
ще дуже красива ідея з к'юар-кодами. бо якось через призму біографії авторок трошки краще бачиш час в якому вони жили і чому писали те, що писали. ставлю клас
це супер цікаво і різносторонньо ;)
ще дуже красива ідея з к'юар-кодами. бо якось через призму біографії авторок трошки краще бачиш час в якому вони жили і чому писали те, що писали. ставлю клас
July 16, 2024
Шикарна збірка і чудова можливість познайомитися з цими дійсно шаленими авторками. Кожне оповідання по-своєму прекрасне, навіть не любителі малої прози зможуть переглянути своє ставлення до цього формату. Про деяких авторок чую вперше.
December 31, 2024
Хороша збірка для початкового знайомства з українською класичною прозою з точки зору авторок. З деякими авторками вже знайома, особливим відкриттям стала для мене Олена Пчілка і Софія Яблонська, однозначно приглянусь до інших їхніх творів.
Displaying 1 - 30 of 39 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.