ŷ������

Це книжка про «наші совкові» (роки під совєцкою окупацією) та їхні наслідки, написана влучно, як професійний діагноз, і смаковито-захопливо, як дитячі пригоди.

Попри всю гіркоту, вітально корисним, як на мене, є розуміння наскільки ми були знещасливлені і окрадені, і наскільки отруйним є той токсичний спадок, що залишив в нас «совок».

Це аж ніяк не повний курс лікування, а скоріше опис перебігу хвороби на різних стадіях (і в різних поколіннях), але вже це неабияк підтримує і надихає замість робити вигляд, ніби я цілком здоровий, таки розпізнати у собі токсичні симптоми задавнених колективних травм, аби як не почати лікуватися самому, то хоча б не заражати ними інших.

Чудово було б аби її прочитали любителі «пломбіру» і «такіх добрих савєцкіх мультфільмав і пєсєн», бо це по-лабораторному педантичний, очищений від совкових мітів, облудних обіцянок та похибки на (вкрадену) молодість, правдивий виклад фактичних даних як насправді жили-існували «гомосовєтікус» і з чим залишаються досі, та головне - на що вони прирікають своїх дітей та онуків, навчаючи їх зараз (після 24 лютого), - ні, не русскаму (нема більше такого), а, як нарешті мало би ставати зрозумілим, - «совковому язику».