ŷ������

“Першу річ, що заложили тут європейці, були каварні та публічні доми; потім вони позабирали в арабів усі будинки в центрі міста, споганили їх дерев'яними меблями, на стінах повимальовували написи: «Готель Модерн», «Готель Централь», а потім узялися на використовування арабського багатства.
Болить мене нужда арабів, їх зламані гордощі, їх упадок і неміч.
Але годі. І я скажу арабською звичкою: «Ін ш'альля» (Воля Аллаха).

("Чар Марока")”
― Софія Яблонська, Чар Марока. З країни рижу та опію. Далекі обрії: Подорожні нариси

“ДЕЩО ПРО ТУРИСТІВ

Кожного разу, коли припливав з Европи пароплав до Касабланки, на другий день до Маракешу заїздить один або два люксусові автобуси, навантажені туристами, мов мішками з половою.
Вульґарне порівняння! Неправда ж? Я таки не люблю туристів. Чому? Бо вони своїми сильветами споганяють красу Маракешу, а їх фотоґрафічні апарати лишають чорні плями на ясних стінах будівель.
Висідають із автобусів, а я розсортовую їх. От американка, німець, анґлійка зі своїм чоловіком у пошлюбній подорожі. От американець �� син фабриканта, американка зі своїм купленим французьким аристократом, а інколи француженка.
Висідають, займають заздалегідь замовлені кімнати в готелі «Метрополь», вимиваються, переодягаються в інші трикотові костюми чи то сукні, забирають записники й апарати та гуртом, мов вівці зі своїм провідником, лазять по місті.
В руках у них стирчать наготовлені фотоґрафічні апарати, бо, мабуть, вони до них більше мають довір'я, ніж до власних очей. Задержуються перед мошеями чи то іншими замітними будівлями, швидко фотоґрафують їх зі всіх боків, потім обступають провідника, що безпереривно балакає, роз'яснює, розводить руками, показує пальцями, називає кожну частину будівлі, а вони поспішно записують усі назви в записники.
А! Вже зовсім вдоволені і заспокоєні йдуть далі, і так обійдуть ціле місто, а на другий день від'їздять до іншого і знову висідають, вимиваються у замовлених кімнатах, переодягаються і виходять записувати місто.
Їм дуже спішно, бо треба оглянути найменше двадцять африканських міст.

("Чар Марока")”
― Софія Яблонська, Чар Марока. З країни рижу та опію. Далекі обрії: Подорожні нариси

“Дійшовши до краю оази та дивлячись з-під тіні останньої пальми у вогняним сонцем залиту Сахару, відчуваєте те саме радісне враження, неначе б гляділи зимою на люту завірюху крізь вікно теплої кімнати.

("Чар Марока")”
― Софія Яблонська, Чар Марока. З країни рижу та опію. Далекі обрії: Подорожні нариси

“�� Тепер ви дивуєтесь, що я маю европейку секретарку. Ваше здивування, певне, ще збільшиться, коли скажу вам, що вона ваша землячка.
(...)
�� Вона українка?
�� Ні, �� протяжно відповів він, �� росіянка. А чи це не одна й та сама нація?
Я стала пояснювати йому різниці між нами та руськими, нарисувала мапу України та її сусідніх країн, щоб він краще зрозумів її положення, врешті, сказала я, що нас є біля сорока мільйонів та що Україна у півтора раза більша за Францію.
Ці всі пояснення я знаю краще за молитву, бо частенько трапляється мені повторювати їх французам та іншим чужинцям, що нічого не знають про наше існування.

("Чар Марока")”
― Софія Яблонська, Чар Марока. З країни рижу та опію. Далекі обрії: Подорожні нариси