“ти кажеш, якщо вам судилося бути разом, доля
знову нас зведе. якусь хвилю я не певна чи ти
справді такий наївний, чи ти справді віриш що
світ влаштований так. що доля розсиджується
на небесах позираючи на нас згори. що у неї
п'ять пальців і ними вона рухає нас туди-сюди
наче фігури на шахівниці. так наче річ не в тім
які рішення приймаємо ми самі. хто тебе такого
навчив. скажи мені, хто переконав тебе в цьому.
що тобі дано серце і розум якими тобі не вільно користуватися. і що б ти не робив це не змінить
того ким ти станеш. мені хочеться кричати на
повен голос справа в нас бовдуре. тільки ми самі
можемо знову звести нас разом: але натомість я
мовчки сиджу. всміхаючись тремтячими губами
і думаю. яка ж це страшенна прикрiсть. коли ти
бачиш щось так чітко а інший ні”
―
Rupi Kaur,
milk and honey