Твір провисає під кінець і стає трохи виснажливим. Що ж, і на Сонці бувають плями.
А ще передмову бажано читати як післямову, а то ще й заспойлерити соТвір провисає під кінець і стає трохи виснажливим. Що ж, і на Сонці бувають плями.
А ще передмову бажано читати як післямову, а то ще й заспойлерити собі усе можна (насправді я завжди так роблю, ще й намагаюсь не дуже вчитуватися в анотації).
Але в цілому це видатна книга, яку я дуже раджу почитати. Неможливо не думати, як прийде час, що буквально зміте персонажів, симпатичних і не дуже, з надіями і сподіваннями, в вир історії, яка не буде поблажлива до них....more
Уявіть собі торт Наполеон, він же мільфей. Або лазанью, або мусаку, тобто дещо, складане шарами з однакових шматочків чогось. Виглядає стандартно і пеУявіть собі торт Наполеон, він же мільфей. Або лазанью, або мусаку, тобто дещо, складане шарами з однакових шматочків чогось. Виглядає стандартно і передбачувано.
В цій книзі всі шари наповзають один на інший і взагалі з різного матеріалу. З льоду і шматка скла. З каменів і моря. Мерехтять і гаснуть. А потім знову мерехтять, іншим кольором.
Ненадійний оповідач, переслідування, абʼюз і багато кругів по воді. Кафка на льодовому пляжі.
Тиждень провела з китами, під китами і в китах. Це те ще випробування насправді. Але Доббі вже вільний!
Очікування: Мене звуть Ізмаїл, ми йдемо полюватТиждень провела з китами, під китами і в китах. Це те ще випробування насправді. Але Доббі вже вільний!
Очікування: Мене звуть Ізмаїл, ми йдемо полювати кита, вжух-вжух, погнали! Кит від нас упливав, а ми шукали, заходили в порти різних морів, а потім щось там сталося.
Реальність: Мене звуть Ізмаїл, а зараз ви дізнаєтесь із старовинної вікіпедії усі відомості про китівництво. Я сказал - усі. Полювати на цього кита ми будемо десь на 90-му відсотку книги, дай боже.
Але я не страждала, насправді викладено достатньо захоплююче, в тій старовинній манері, коли люди ще вміли докладно писати. Багато символізму, кажуть. Навіть є квір-моменти. І хто б міг подумати що для того щоб зазімлитися треба почитати книгу про моря і океани?
Це, звісно, самий поверхневий шар сприйняття, бо книга вміщує усе і навіть більше.
А ще цікаво, як в суспільстві кит замість монстра-чудовиська-левіафана з часом перетворився на досить няшну тваринку, блакитний кит, оце все. Всього-то півтора століття пройшло.
А ще б я хотіла побачити гренландського кита, а ні того малесенького, що ми зустріли біля Мадейри....more
А ось приклад як малими засобами, без навалювання зайвих персонажів, показано майже те саме суспільство що в Памʼяті, - імперську замкнену воєнізовануА ось приклад як малими засобами, без навалювання зайвих персонажів, показано майже те саме суспільство що в Памʼяті, - імперську замкнену воєнізовану структуру молодих чоловіків. І зроблено набагато талановитіше. І я вірю в існування цих людей.
Але історія не про це, що там трапилося теж можливо здогадатися. Кінець прекрасної епохи з великими страстями. Свічки догоріли....more
4,5* Панорамний роман, зріз суспільства перед першою світовою війною, темпоральність, лімінальність, бла-бла-бла. Класика, яку треба інколи читати, що4,5* Панорамний роман, зріз суспільства перед першою світовою війною, темпоральність, лімінальність, бла-бла-бла. Класика, яку треба інколи читати, щоб розуміти звідки що виросло....more
Книга в стилі мутабор - істоти, потвори, відьми, жовті суки, карлики і імбунче. Моторошна казка для сиріток і старух, розказана злим духом замка ГормеКнига в стилі мутабор - істоти, потвори, відьми, жовті суки, карлики і імбунче. Моторошна казка для сиріток і старух, розказана злим духом замка Горменгаст, чілійського, звісно. Легко не буде, хоча написано прекрасно.
Вішенка на торті - післямова світоча нашого, Євгенія Стасіневича....more
Спочатку писала одне, але зараз напишу інше, бо подивилася відгуки українців і трохи засмучена.
Слухайте, хрін його знає, що б ми написали в віці СтайнСпочатку писала одне, але зараз напишу інше, бо подивилася відгуки українців і трохи засмучена.
Слухайте, хрін його знає, що б ми написали в віці Стайн (68~), якби були в зоні окупації, маючи досвід золотого богемного життя в довоєнному Парижі. І так, вона стара жінка, зі своїми чудасіями і сталим способом життя, який був порушений. Добре, що написала щось більш-менш притомне і досить цікаво оформлене хронологічно крізь самонагадування і часу і думок. Це щоденник не в класичному вигляді, а скоріш рукопис зі включенням окремих дат. На початку дуже відчувається, що авторка невпевнена в майбутньому (що й не дивно), тому намагається скласти свою систему нагадування про окремі події. А під кінець все пішло досить жваво, бо і події пришвидшуються і їй вже не до літературних ігор.
В будь-якому разі це її досвід переживання війни і я не впевнена, що його треба якось екстраполювати на наш теперішній, бо обставини і контексти зовсім інші. Але, безумовно, щось спільне є.
Наскільки я зрозуміла це не найкращий зразок прози Стайн, тому вирішила пізніше почитати ще одну її книгу.
Очевидно гумористичний твір, бо я кілька разів посміхалася в пшоничні вуса. Навіть в якості шпаргалки писала примітки до тексту, поки не набридло:
РоздОчевидно гумористичний твір, бо я кілька разів посміхалася в пшоничні вуса. Навіть в якості шпаргалки писала примітки до тексту, поки не набридло:
Розділ перший, в якому Орландо дивиться сцени з фільму «Гардемарини, вперед» та опиняється в пелевінський книзі про кіцуне.
Розділ другий, де Орландо припиняє бути Кокотюхою в пошуках гливи і стає дизайнером інтерʼєру.
Розділ третій, в якому Орландо раптово перетворюється на Мечислава Войнича. ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ На жаль, я дуже не люблю такого штибу магічний реалізм і «зробленість» книжок. Нагадує капусник для своїх, де я як читачка почуваюся зайвою. Ну і в Аласдера Грея в Poor Things це було якось веселіше....more
Яка повітряна книга! Я ніби опинилася в улюбленому Лондоні (прийшли ті часи де я нарешті розумію його топографію, а не як в дитинстві і юнацтві, де лоЯка повітряна книга! Я ніби опинилася в улюбленому Лондоні (прийшли ті часи де я нарешті розумію його топографію, а не як в дитинстві і юнацтві, де лондонці здавалися ніби марсіани).
Дуже сподобалось як авторка весь час змінювала оптику персонажів, перекидаючи фокус уваги, ніби граючись, від одного до іншого. Не знаю як зветься такий прийом, але це було захоплююче....more
Loading...
