затишне фентезі про юних людей, які прогулюють пари, волонтерять у пласті, закохуються, шукають себе, сумніваються в собі, випробовують доросле життя,затишне фентезі про юних людей, які прогулюють пари, волонтерять у пласті, закохуються, шукають себе, сумніваються в собі, випробовують доросле життя, намагаються зрозуміти, звідки взяти грошей, і відьмують потрошки. не знаю, чи зробити відьомство реалістичнішим, ніж стосунки головної героїні з чоловіками, було свідомим ходом, але відчувається воно якось так.
у цій історії персонажі просто живуть, магія просто існує, а закінчиться все неодмінно добре. часом такі книжки сильно потрібні, і, коли я читала цю, був саме такий час. (от щодо того, чи потрібен був епілог, у мене досі лишаються сумніви)....more
гарне страшенно, а от із сюжетом гірше. нащо було вводити таку чарівну смертоньку, а потім її марнувати � сумна загадка.
мені здається, ця книжка мала гарне страшенно, а от із сюжетом гірше. нащо було вводити таку чарівну смертоньку, а потім її марнувати � сумна загадка.
мені здається, ця книжка мала би більше сенсу, якби не прикидалася наративом, а була просто набором атмосферних картин на довколамігрантську тематику....more
одного весняного вечора 1434 року вершки даремської спільноти зібралися в місцевому монастирі, щоб відсвяткувати спомин святого годріка, покровителя тодного весняного вечора 1434 року вершки даремської спільноти зібралися в місцевому монастирі, щоб відсвяткувати спомин святого годріка, покровителя торговців. для досконалих посиденьок до дичини з довколишніх лісів і вина з монастирського погреба їм бракувало тільки розваги, яку мав забезпечити видатний менестрель мельхіор білоцвіт � але він, на жаль, занедужав і до дарема не дістався. замість нього прийшов потріпаний роками поневірянь і травневою зливою бард із несподіваним іменем modyr nakett, тобто мати гола. він, звісно, не мав у запасі історій про королівські походи й великі битви, якими потішив би публіку білоцвіт, але запропонував історію з привидом, що теж непогано.
ще краще, що ця історія даремців зачіпала особисто, бо описувала цілком реальні події, які відбулися покоління тому в поблизькому селі сеґерстоні. тому, нехай заміна менестреля слухачів трохи й засмутила, вони дозволили матері голій плести свою розповідь (одразу попередивши, щоб на повну платню, про яку домовлялися з білоцвітом, не сподівався). не врахували тільки, що деякі розповіді, уже як почнуться, мусять бути виговорені до самісінького кінця � і ця виявилася якраз такою.
роман «mother naked» ґлена джеймса бравна, усі його 220 сторінок, � це суцільна промова матері голої: від привітання до прощальної пісні, на останніх нотах якої він виходить із трапезної, щоб отримати за цілу ніч говоріння чотири пенси � найнижчу оплату за виступ, будь-коли занотовану в документах даремського монастиря (за словами бравна, приблизно десять фунтів на нинішні гроші). власне, дивне ім’� і напрочуд малий гонорар � то реальні факти, на які автор натрапив в одненькому рядку середньовічної бухгалтерської книги; решта тексту зіткана з історичних контекстів (майже сто років минуло від великої пошесті, п’ятдеся� � від селянських повстань, досі пульсує рух лолардів), складних соціальних зв'язків, легендарних сюжетів, сумнівних теологій і дуже похмурої іронії.
як багато історій про привидів, ця виявляється насамперед історією вчинків, які волають про помсту до неба, і помсти, яку доводиться вершити людям, що більше не мають чого втрачати. я жінка проста й люблю дивитися, як воно горить, а бравн (тобто мати гола) ще й розповідає про щось таке страшне, видовищне й захопливе, що відвести погляд ну зовсім неможливо, навіть коли дуже болить, то це стала перша за багато місяців книжка, яку я прочитала на одному подиху, відриваючись хіба зробити свіжого чаю. й от уже третій день ходжу про неї думаю. so incredibly fucking good....more
книжка на 120 сторінок, по якій здається, що автор спершу планував іще приблизно стільки само, але потім утомився й покинув. йому, щоправда, вистачилокнижка на 120 сторінок, по якій здається, що автор спершу планував іще приблизно стільки само, але потім утомився й покинув. йому, щоправда, вистачило совісті дописати кілька останніх розділів зі швидкою перемоткою подій і самоіронії на фразу про те, як «під тиском нового наративного режиму, що наказував розповідати тільки початки історій, павуки забули, як ткати свої сіті»; але не вистачило натхнення завершити бодай якісь сюжетні лінії.
а початки ліній обіцяли багато. тут у нас були: � біолог, який втрачає роботу й повертається в рідну провінцію, де за протекцією когось невідомого отримує посаду вчителя у школі для дівчаток; � школа, учениці якої масово вагітніють від бозна-кого, а часом умирають за загадкових обставин; � давня знайома біолога, яка планує знімати серіал про старі гасьєнди; � пропозиція корпоративної роботи, яка виявляється однією з тих, від яких неможливо відмовитися; � стрьомний культ, знаки якого трапляються по всьому містечку, але розповідати про який ніхто не хоче; � убитий брат біолога, чия смерть уже десять років наче й розслідувана, однак сповита таємницею; � і ще всіляке. сторінці на вісімдесятій у мене виникла підозра, що автор не з усім встигне розібратися за решту книжки; але він перевершив мої очікування, відмовившись розбиратися взагалі з будь-чим.
анотація, заманюючи цими історіями, водночас попереджає, що ніщо в цій книжці не таке, як здається на перший погляд, а детективні загадки вміщені тут спеціально, щоб звести читача на манівці. але ж цікаві не самі манівці, а те, куди наратив нарешті доходить після окозамилювань; цікава не констатація того, що все не таке, як здається, а спроба схопити, яке воно насправді. проте герой карденаса вирішує, що «часом життя стає краще, якщо перестати так сильно про все замислюватися», даючи авторові свободу перестати так сильно про все писати, і життя автора, мабуть, справді стає краще � текст готовий, можна не перейматися дедлайнами, � а от читачка лишається невдоволеною. із таким підходом мало не будь-який роман можна вважати вигадливим постмодернізмом, якщо покинути його на середині....more
Loading...
