|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
my rating |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 5308005389
| 9785308005384
| 5308005389
| 4.00
| 144
| 1924
| Jan 01, 1989
|
liked it
|
This novel is considered the first Ukrainian SF. Written in 1922-1924 by Volodymyr Vynnychenko, who categorized it as a utopia, while for most of the
This novel is considered the first Ukrainian SF. Written in 1922-1924 by Volodymyr Vynnychenko, who categorized it as a utopia, while for most of the story, it is more like dystopia. The English title is Solar Machine. I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #23 on the list. A few words about the author - Volodymyr Kyrylovych Vynnychenko (Ukrainian: Володимир Кирилович Винниченко; 1880 �1951) was a leading modernist writer in pre-revolutionary Ukraine, recognized in a greater empire as well � he published translations of his Ukrainian prose in Russian (he stressed it even if he published directly in Russian his royalties ought to have been larger). As a political activist, he was prosecuted by the Tzarist government, was shortly imprisoned, ran away and lived in exile. During the revolutions of 1917, he returned to Ukraine and served as the first prime minister of the short-lived Ukrainian People's Republic. There is a popular in the West idea that if artists ruled the world it would have been a much better place (see the ending of Superman: Red Son as an example). Vynnychenko is a chief example of why it should not be done � for example, in 1917, with WW1 going on, he promoted the idea that new, socialist democratic Ukraine doesn’t need an army, for armies are tools of old regimes� fast forward � in 1918 he emigrated and lived aboard till his death. In the 20s his works were published in Soviet Ukraine, but later he was falsely branded as a reactionary. This very book was published in the USSR tree times in the 1920s, but later most copies were confiscated and destroyed, republished only in 1989. This book is much longer than most of his prose and for many readers it’s a slog. The story starts in a future Germany (presumably in the alt-1940s), with airplanes, cars and videophones. The initial scene shows a bankrupt Prince Albrecht meeting with Friedrich Mertens, President of the United Bank and gum king of Germany, short-legged bulky novae riche, who bought everything in the country with his money: the government and parliament, banks and businesses, the police and the press. He offers to give the prince a deferred loan repayment in exchange for marrying Albrecht's daughter, Princess Elise. The old prince refuses and, in order to avoid dishonoring his family, crashes with his son an airplane. Elisa knows what happened but agrees to marry Mertens, but only after he fulfills several requirements, like becoming the king of the world (which isn’t that hard here). Because her father lost all assets, she moves to the estate of one of a few of the old prince's supporters - Count von Ellenberg. The count has a son Adolf (who obsequiously labors for Mertens) and a younger daughter Truda, a teenage rebel. The estate is also home to the footman and his younger son, the inventor Rudolf ‘Rudy� Stohr. Years ago Rudy saved Adolf and got a trauma that left him crippled. The count provided with a good education in gratitude for saving. The older sone of the footman is Max Stohr. Some time ago Max fell in love with the count’s older daughter Frida, they ran away but were captured � Max was imprisoned and Frida quickly married an old rich man, who abuses her, e.g. forcing her to dance naked before his colleague, who he knows is in love with Frida. In prison Max joined the illegal socialist terrorist organization INARAC (International Vanguard of Revolutionary Action), which bombs stock exchanges and assassinates rich and powerful. This is the main cast and the story mostly follows them � there are romances (Elisa and Rudy fell in love but both deny it, for a princess cannot love a son of a servant; Truda loves Max; Mertens desires Elisa). Over a third of the book passes when we finally find out what the book is named after. Rudy invents (heavy handwavy science) a Solar machine, which with a special prism (a glass with heliumite) turns any leaves or grass into a sunny bread � healthy food with a slight euphoric effect. It uses the ‘emanations� of its producer, a person who stays nearby and turns a wheel so that the bread is tasty and nutritious to that person and their close relatives but vile and useless to anyone else. So, now action turns on: INARAC distributes solar machines (very cheap to produce) among the population, while Mertens uses all his powers to stop it, for who will work if not threatened with hunger? People no longer need to work for a piece of bread, and factory workers are quitting their jobs. At first, it seems like a blessing, but soon civilization itself collapses: without workers, power plants stop working, and water pipes and communications break down. People begin to fight for the remnants of their exploiters' property and against those who do not accept the sunny bread� The book fastens its pace in the second half, but the first is so boring that even here reviewers mentioned that they DNFed it. Also, depiction of women can make modern readers cringe � here we have to remember that on one hand, Vynnychenko supported greater freedom for women, including sexual freedom, on the other he was of a Don Juan kind, stalking women (and having as one of his great fears that his children aren’t really his � this was long before DNA tests). The political setting at the start is (intentionally?) primitive, with capital owning everything and everyone so that a decision to unite the world turns out almost a done deal (actually Asian and African states are against this Europe-dominated new world order and a war is just behind a corner), and INARAC, these rebels for life are just as cartoonish. Or sunny bread eaters conveniently forgetting that food is not enough and ‘winter is coming� If you are able to force yourself through the first 100-150 pages, it can be a worthy read. ...more |
Notes are private!
|
2
|
Sep 20, 2023
not set
|
Sep 28, 2023
not set
|
Jan 13, 2025
|
Hardcover
| ||||||||||||||
| B0DTW5D3BV
| unknown
| 3.78
| 9
| unknown
| unknown
|
liked it
|
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #37 in the list. The novel’s title is Ancestor and it was originally published in 1937. I have not read anything by this author before. Natalena Koroleva is probably the Ukrainian author with the longest list of names - her full name is Carmen-Alfonso-Fernanda-Estrella-Natalena Andriana Dunin-Borkovska, née Koroleva. She is one of several authors who worked outside of Ukraine, because during the events of 1917-1919 she left these lands and never returned. She is certainly an interesting multilayered personality-from her award for bravery during the First World War (she was a nurse at the front) to her knowledge of many languages, not only European but also Arabic. This is a historical novel with many footnotes, which I will discuss later. The novel begins with a historical event - after the death of the King Consort of Castile, King of Leon and Granada Philip I the Beautiful (1478-1506), his widow Juana (Juana la Loca) was convinced for some time that he would be resurrected, so she did not allow him to be buried but traveled with his body across Europe. The protagonist of the work is Carlos de Laserda, a young knight in the queen's household. He is supposed to marry Catalina, but he loves her sister Beata, who is the queen's “friend.� Beata loves him too, but she is sure it is a sin. So after some time he formally marries Catalina and makes Beata his “lady of the knight's heart,� after which both sisters (voluntarily) become nuns, and Carlos sets out on a pilgrimage to Jerusalem. At first, he was secretly protected by his jura (the author's translation of ‘maestro de armos� = weapon teacher, who was respected in the family by both masters and servants, and who was not considered a “servant�), but accidentally “lost� him. In Africa, Carlos almost died, but he was rescued by local monks. After many adventures, he reached Jerusalem, and when he met a poor Spaniard who was captured there, he replaced him in captivity, where he met another prisoner, Adam from Volyn (Northern Ukraine), which finally gives the reader an understanding of how this ancestor (see the title) ended up on Ukrainian lands. Additionally, it is interesting that the characters, like the author, are Catholics, and the indirect references to the early Cossacks are more like descriptions of robbers ("Fill your sadness with mead! And I will make you a promise that I will bring you a hundred... a thousand... of women-slaves! I'll bring them to you tied to a rawhide belt!"). As for the notes, of which there are 417 in the novel, they are divided into several groups: 1. Indication that the described event or person is historically true 2. Confirmation of “fantastic� descriptions (e.g., cheetahs as pets) by the author's own experience living in Africa and Asia 3. The author's dispute with the editors and readers of the first edition of the text, in particular, the use of old Ukrainian words In general, the text is interesting, but most of the other works on the PenClub list appealed to me more. Цей твір авторки увійшов у . Я раніше не читав нічого цієї авторки. Natalena Koroleva � мабуть українська авторка з найдовшим переліком імен � її повне ПІБ - Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена Андріанівна Дунін-Борковська, у шлюбі Королева. Вона одна з кількох авторів, що творили поза межами України, бо під час подій 1917-1919 вона полишила ці землі і більше не поверталась. Це � безумовно цікава багатошарова особистість � від її нагороди за хоробрість під час першої світової (була медсестрою на фронті) до знання багатьох мов, не лише європейських, а й арабської. Це � історичний роман з великою кількістю приміток, про які пізніше. Починається роман з історичної події � після смерті короля-консорта Кастилії, короля Леону та Гранади Філіпа I Вродливого (1478-1506), його дружина Хуана (Juana la Loca) певний час була впевнена, що він має воскреснути, тому не давала його поховати, а подорожувала його тілом Європою. Головний герой твору - Карльос де Лясерда, молодий лицар у почті королеви. Він має одружитись з Каталіною, проте любить її сестру Беату, яка є «подружкою» королеви. Беата теж його любить, але впевнена, що це гріх. Тож за певний час він формально одружується з Каталіною, а Беату робить своєю «дамою серця лицаря», після чого обидві сестри (добровільно) йдуть у черниці, а Карльос підправляється у піший похід-прощу до Єрусалиму. Спочатку його таємно захищав його джура (це авторський переклад - maestro de armos = учитель, як обходитись із зброєю», якого поважали в родині і пани і слуги, і який за «слугу» не вважався), але випадково «втратив» його. В Африці Карльос майже загинув, але його виходили місцеві монахи. Після багатьох пригод він дістався Єрусалиму, а зустрівши там полоненого бідного іспанця, замінив його у полоні, де зустрів іншого полоненого � Адама з Волині, що нарешті дає читачу розуміння як цей предок (див. назву), опинився на українських землях. Додатково цікаво що герої, як і авторка � католики, а непрямі згадки раннього козацтва швидше схожі на опис розбійників («Та ж удар лихом об землю! Залий смуток медом! А я заручусь, що прижену тобі з козаками сотку� тисячу! � бранок!.. На ремені-сириці приведу!»). Щодо приміток, яких у романі 417 штук, то діляться на кілька груп: 1. Вказування, що описана подія або особистість є історично правдивою 2. Підтвердження «фантастичних» описів (напр., гепарди як домашні тварини) власним досвідом авторки, що мешкала у Африці і Азії 3. Суперечка авторки з редакторами і читачами першої редакції тексту, зокрема, щодо використання давніх українських слів В цілому текст цікавий, але більшість інших творів у переліку пенклубу мене зайшли більше. ...more |
Notes are private!
|
1
|
Oct 23, 2024
|
Oct 31, 2024
|
Oct 23, 2024
|
Hardcover
| |||||||||||||||
| B0DV14C25B
| 3.31
| 158
| 1935
| unknown
|
liked it
|
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This book is titled Riders and is the #35 in the list. The author is Yurii Yanovskyi (1902-1954) a Ukrainian writer and poet, one of the (neo)romantics in Ukrainian literature of the first half of the twentieth century. This is a novel in novellas, which at the time of its writing (1935) was a rather new and unusual genre in Ukrainian literature. At the same time, given that the author lived and was published in the USSR, most of the novellas have significant propaganda inserts, so it is not even a re-living of his own experience of the civil (as defined by the USSR) war, but a response to the banned novel Чотири шаблі / Four Sabers (1930), which romantically depicts the spontaneous popular movement of the reviving Ukraine of the same period for which he was criticized. The first and perhaps the most powerful novella is The Double Circle. In it, five Polovets brothers meet in turn. Each of them chose his own path and his own power: the brother under Ukrainian independence leader Petliura captured and shot his brother under Tzarist general Denikin. Then he is killed by the Makhnovist (anarchists) brothers, who are a bit more humane and bury his body. Finally, the fifth brother (a Bolshevik, of course) takes them as prisoners, and one of the brothers shoots himself... The second novella, Childhood, as the title suggests, takes place before the revolution and tells the story of little Danylo and his grandfather on the seashore. It is a picture of life, bright and difficult. The third novella is The Chaland (fishing boat) at Sea. The father of those five Polovets brothers is a fisherman, and his boat got caught in a storm. Everyone thinks that he is dead, and when only his wife remains on the shore, he comes from the sea. The rest of the novellas are propaganda, from the wise Mykola Shchors, a Red Army commander. to the postwar steelworker who says, “We fought gloriously, and now we will work gloriously�. On the whole, I don't quite understand why this particular work was chosen over the aforementioned Four Sabers, except for its unusual form. Це � роман у новелах, на момент написання (1935) � досить нове і незвичайне явище в українській літературі. Водночас, враховуючи, що автор жив і друкувався у СРСР, більшість новел мають значні пропагандистські вставки, тому це навіть не переживання власного досвіду громадянської (за визначенням СРСР) війни, а відповідь-самокритика забороненого роману Чотири шаблі (1930), в якому романтично зображений стихійний народний рух відроджуваної України цього ж періоду. Перша і мабуть найпотужніша новела - Подвійне коло. У ній по черзі зустрічаються п’ят� братів Половців. Кожен з них обрав свій шлях і свою владу � брат-петлюрівець бере у полон і розстрілює брата-деникінця. Потім його вбивають брати-махновці, які все ж більш людяні � поховали тіло. Нарешті п’яти� брат (зрозуміло більшовик) бере їх у полон і один з братів стріляється� Друга новела � Дитинство, як натякає назва, дія відбувається ще до революції і розповідає життя малого Данилка і його діда на березі моря. Така собі картина життя, яскравого і важкого. Третя новела - Шаланда в морі. Батько тих п’ят� братів Половців � рибалка, і його баркас потрапив у шторм. Всі гадають, що він загинув, і коли лише його дружина лишається на березі, він виходить з моря. Решта новел � агітки, від мудрого Щорса до післявоєнного сталевара, який розповідає «ми славно повоювали, а тепер славно попрацюємо. В цілому не зовсім розумію, чому саме це твір було обрано, а не вищезгаданий Чотири шаблі, хіба що через незвичну форму. ...more |
Notes are private!
|
1
|
Oct 15, 2024
|
Nov 23, 2024
|
Oct 15, 2024
|
ebook
| ||||||||||||||||
| 6178257465
| 9786178257460
| B0CR5TZBL6
| 4.53
| 477
| 1939
| Aug 14, 2023
|
really liked it
|
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is a trilogy of novellas, which is a bildungsroman set in the 1920s in the then-Roman Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is a trilogy of novellas, which is a bildungsroman set in the 1920s in the then-Romania-occupied Chernivtsi region. I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #36 in the list, the English title is ‘Butterflies on Pins� and the publication date in 1936 (in Lviv, which was then under Poland). Formally, only the first novella in this trilogy is included in the list but the entire trilogy is connected by the main character and the stages of her growing up, so I read them all. Before the review, I want to note that I really like this edition of the Non-Canonical Canon series by Vilkhola Publishing precisely because they provide a key to reading the text, although it is often worth reading it at the end, not at the beginning. In this case (as in many others), the author of the key is the deeply respected Vira Ageyeva. However, I disagree with her on a major overarching theme, as discussed below. Butterflies on Pins tells the story of the childhood and early adolescence of the heroine (in which the author's experience is read), Daryna Popovych, who was born in the village of Verenchanka in the Chernivtsi region, which at that time was part of Romania (a part of Austria-Hungary donated by the Allies in 1919). To me, this part was meant to emphasize how adults, even when they love their children, often do not see them as individuals. At the very beginning, she tells us how she wanted to receive a birthday card, so she used her money and sent it to herself. Her family thought she was making a witty joke, which hurt her. I know of slightly different but similar stories where adults do not accept that a small person is also a person. However further behavior indicates that Darya is spoiled and considers it normal. In this vein, Ms. Ageyeva highlights the psychological trauma inflicted on Daryna by her uncle when he groped her (she is about 12-13 years old), and yes, this is probably the first novel in Ukrainian literature to openly talk about sexual violence of this type. However, if you estimate the amount of text devoted to her experiences in this episode, they are smaller than her shame when she finds out that her mother is pregnant, or her horror at her first period (which she was not warned about), or her first love. To me, all of these are equally important elements of her growing up. The second part of “Strikes Eight� describes the protagonist's stay at the school, which teeters on a razor's edge between possible closure if they “flirt with Ukrainian nationalism� and rejection by pupils who are just going through a teenage rebellion if the school “laid under the Romanians.� At the same time, there are classic school problems here: the existence of groups to which everyone wants to belong and the creation of outcasts from those who do not follow the “only correct� position of the group leader. In the third part, “Adult Children,� after graduation, Darka goes out into the big world for the first time as an independent person, making choices that affect the rest of her life. I would also like to note that it is quite interesting to read about the attitudes of young Ukrainians who grew up in Romania before this state. Формально, лише першу повість з цієї трилогії зараховано до «Від Куліша до сьогодення: 100 знакових романів і повістей українською мовою», проте уся трилогія зв’язан� головною героїнею і етапами її дорослішання, тож я прочитав усі. Перед оглядом хочу зазначити, що мені дуже подобається це видання серії Неканонічний Канон від Вілхоли саме тим, що вони дають ключ для прочитання тексту, хоча часто його варто читати наприкінці, а не на початку. У цьому випадку (як і у багатьох інших) � автор ключа � глибоко шанована мною Віра Агеєва. Проте, я не погоджуюсь з нею щодо основної наскрізної теми, про яку нижче. Метелики на шпильках оповідають дитинство і саму юність героїні (у якій читається досвід авторки), Дарини Попович, що народилася в селі Веренчанка в Чернівецькій області, що на той момент була частиною Румунії (подарованої союзниками частини Австро-Угорщини). Як на мене ця частина мала підкреслити як дорослі, навіть люблячи свою дитину, часто не бачать у ній особистість. На самому початку вона оповідає, як хотіла отримати листівку на день народження, тож використала свої гроші і надіслала її сама собі. Родичі вважали, що це вона дотепно пожартувала, що поранило її. Я знаю дещо інші але подібні історії, коли дорослі не сприймають, що маленька людина теж є людиною. Хоча подальша поведінка вказує, що Дарина балувана, і вважає це за норму. У ключі, Пані Агеєва виділяє як основу твору, психологічну травму, нанесену Дарині її вуйком, коли той її обмацав (їй десь 12-13 років), і так, це наче перший роман в українській літературі, де відверто сказано про сексуальне насильство такого типу. Проте, якщо прикинути по обсягу тексту присвяченому її переживанням у цьому епізоді, то вони менші за її сором коли вона дізнається, що її мати вагітна, або її жах від перших місячних (про які її не попередили) або її перше кохання. Як на мене усі це є рівно важливими елементами її дорослішання. У другій частині «Б’� восьма» описано перебування головної героїні у школі, яка балансує на лезі між можливим закриттям, якщо вони «заграються в український націоналізм» і несприйняттям учнями, що якраз проходять підлітковий бунт, якщо школа «ляже під румун». При цьому тут класичні проблеми школи � наявність груп, до яких усі прагнуть належати і створення ізгоїв з тих, хто не слідує «єдино правильній» позиції лідера групи. У третій частині «Повнолітні діти» вже після закінчення школи, Дарка вперше виходить у великий світ як самостійна особистість, роблячи вибір, що впливає на решту життя. Окремо хотів би відзначити, що досить цікаво читати про позицію молодих українців, що виросли за Румунії до цієї держави. ...more |
Notes are private!
|
1
|
Oct 2024
|
Nov 30, 2024
|
Oct 01, 2024
|
Kindle Edition
| ||||||||||||||
| 5308010641
| 9785308010647
| 5308010641
| 4.08
| 13
| unknown
| 1992
|
really liked it
|
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is the second volume of the dilogy, a review of the first can be found HERE. To a larg Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is the second volume of the dilogy, a review of the first can be found HERE. To a large extent, the second volume is a punishment for all the misfortunes caused to the weaker ones in the first volume and the completion of all the main storylines. Punishment by no means means justice, for example, one of the characters in the first volume, Horpyna, who was captured, sent to Crimea and sold as a wife to a Crimean Tatar fisherman, raised money to ransom her husband Danylo Korzh from captivity on a galleys. Her life does not end with a happy ending when she finally meets him. The fate of those captured by the Cossacks, especially women, is given more space in this book. The conventional narrative of Ukrainian history includes the capture of Yasir (slaves) from Ukrainian lands (5 million people over two centuries, according to some historians, comparable to estimates of the importation of African slaves to North America), but not the reverse, albeit much smaller process-the capture of “Cossack bread�-prisoners for ransom or sale. I was particularly interested in where they were sold. According to this book, they were sold to the Georgian principalities (Eastern coast of the Black sea), which were then presumably resold to Persia. In general, the fates of women in this book get much more space than in most historical novels written before, perhaps because the author is a woman. And not only the fates of Ukrainian women, but also e.g. the Crimean Tatar woman Medje, from her wedding to her captivity, her enslavement to a series of masters, and even her journey to Muscovy. The second layer of the work is worth noting separately, which can be summarized with a classic phrase ‘Power corrupts�. Because, of course, on the surface it is feudal lords and other masters drunk with power, but in reality it is about power as such, which also corrupts the “fighters for the rights of the common people�. This is awesome for a book that was first published in February 1937 in the USSR. However, this did not go unnoticed for the author: first her husband was arrested, and in July 1937 she was arrested on charges of belonging to a counterrevolutionary organization; her books were removed from bookstores and libraries. In September, she was sentenced to five years in prison and five years in exile with the confiscation of all her property. It is a very powerful epic historical novel. Yes, from time to time there are speeches by “cardboard villains,� whether they are cunning Jesuits, arrogant Polish gentry, or Cossack officers, because the only thing they care about is having serfs to maintain their standard of living. But on the whole, it's high-quality literature. Це � другий том дилогії, огляд першого можна знайти ТУТ. Значною мірою другий том то є кари за усі прикрощі заподіяні слабшим у першому томі і завершення усіх основних сюжетних ліній. Кара жодною мірою не означає справедливість, так, наприклад, одна з героїнь першого тому, Горпина, що потрапила у полон у Крим і була продана як дружина кримському татарину-рибалці, збирала гроші на викуп свого чоловіка Данила Коржа до полону, який потрапив на галери. Її життя зовсім не закінчується хепі-ендом, коли вона його нарешті зустріла. Більше місця у цій книзі отримала доля полонених козаками, особливо жінок. У звичайному наративі української історії є забирання ясиру з українських земель (5 млн осіб за два століття по деяких оцінках істориків, співставно з оцінками завезення африканських рабів у північну Америку), але не зворотній, хоч і значно менший за обсягами процес � захоплення «козацького хлібу» - полонених на викуп або продаж. Мене зокрема цікавило � куди ж продавали? Так от, згідно з цією книжкою, продавали грузинським князівствам, які потім імовірно перепродавали у Персію. Взагалі, долі жінок у цій книзі значно яскравіші за більшість історичних романів написаних до цього, можливо через те, що автор � жінка. При чому не лише українок, а й татарки Медже, від її весілля до полону, попадання у рабство до низки господарів і навіть її подорож до Московії. Окремо варто зауважити другий шар твору � майже з класичної фрази щодо Power corrupts. Бо звичайно ж назовні це п’ян� владою феодали та інші пани, але насправді це щодо влади як такої, яка скурвлює і «борців за права простого народу», голоти. Що для книги, яка вперше була опублікована у в лютому 1937 року. Правда, це не минулось для авторки � спочатку зареєстровано її чоловіка, а у липні 1937 року її заарештували за звинуваченням у належності до контрреволюційної організації, її книги вилучили з книгарень і бібліотек. У вересні її засудили до п'яти років тюремного ув’язненн� та п'яти років заслання з конфіскацією всього майна. Дуже потужний епічний історичний роман. Так, час від часу є промови «картонних злодіїв», будь до хитрі ієзуїти, чванлива польська шляхта чи козацька старшина, бо єдине, що їх усіх хвилює, то аби були кріпосні для підтримки їхнього рівня життя. Але в цілому � якісна література. ...more |
Notes are private!
|
1
|
Sep 21, 2024
|
Sep 25, 2024
|
Sep 21, 2024
|
Hardcover
| ||||||||||||||
| 6178178522
| 9786178178529
| B0D92MHM43
| 4.64
| 14
| unknown
| Jun 18, 2024
|
really liked it
|
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is 1934 historical fiction titled Manhunters (formally the name of nomad riders, who Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is 1934 historical fiction titled Manhunters (formally the name of nomad riders, who capture slaves on Ukrainian lands for sale to the Ottoman empire). I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #34 in the list. This is the first volume of a dilogy, a rather unusual epic historical novel. Historical novels began to develop actively in the era of romanticism and the emergence of national consciousness (including the first Ukrainian one, Чорна рада). This led to certain implicit rules when such novels were written on the territory of other countries, mainly empires. One of the rules is the glorification of “ours� and a rather negative attitude toward “others.� This can be seen not only in Ukrainian literature (I think it's a bit crass for today's readers, but Марко Проклятий with torture was a vivid example in its time) but also in the Polish classic of With Fire and Sword, or the Czech Proti všem (Against the Whole World). This novel, Зінаїда Тулуб writes from the mid-1920s to the mid-1930s in the Ukrainian SSR, and the first volume was published in 1934. It is interesting to note that at first the Ukrainian Soviet censors rejected it, but the author sent a Russian translation to Maxim Gorky, who gave a favorable review, and so the Russian version was prepared for publication, which led to the Ukrainian version being allowed. Of course, there could be no “bourgeois-nationalist excesses� in the novel. Instead, “armed with the only correct Marxist historical theory,� the author shows that there is inequality in each of the ethnic societies, and the poor are closer to each other, either a Ukrainian and a Jew or a Crimean Tatar, than a Cossack grunt than to his senior officer, or a poor Tatar than to Murza and Beys. This approach, which is talentedly laid down as the basis of the work, provides a new and largely unique perspective on what was happening on the Ukrainian lands in 1618-1622, a generation before Khmelnytsky's uprising. There are many characters, and they represent a wide range of nationalities (Ukrainians, Tatars, Turks, Poles, Russians, Jews), classes (villeins, yeomanry, registrars, gentry, artisans, laborers), and religions (Orthodox, Uniates, Catholics, and Muslims). On the one hand, there is the Cossack ‘centurion� Horlenko, who was wounded at the meeting of the local parliament (Seim), and who converts to Catholicism to preserve his land. On the other hand, there is Danylo Korzh, a registered Cossack, a participant in the Moscow campaign, who physically taught a Polish nobleman who demanded that he take off his hat, so that he first had to flee with his wife Horpyna from the revenge of the nobility, and then was captured by the Nogai horde, sold to galleys, and his wife was sold to a Tatar fisherman. A number of artisans with problems in their workshops. Halshka Hulewiczewicz, whose son was attracted to Catholicism as a “religion for the gentry� by a Jesuit, and who provided a plot of land and funds for the construction of the Orthodox Kyiv Brotherhood School, from which the Kyiv-Mohyla Academy traces its history. And of course, Petro Konashevych Sahaidachny, who in this version did not “exchange his wife for tobacco and a pipe,� as the song says, but lost her, captured as a slave... It is very interesting to note how important cities are in this work - centers of craftsmanship, guilds, science, and trade. And not only Lviv and Kyiv, but also Kaffa. The intrigues of the gentry and the officers, who have to constantly play tricks on the poor so that they don't rebel and overthrow them, seem a bit overplayed. Omelko thought about it. All his life he had heard that a Jew is bad, that he was not a human being, but a “parchment yid�... And now, when the disaster happened, he talked to a craftsman just like himself, and it turned out that they shared the same fate as this skinny Jew and that they understood each other well. All the usual notions went upside down, and, looking down to the bottom of his soul, Omelko was surprised to see that he had neither contempt nor enmity, but only deep pity for this poor, worn-out worker, as old and lonely as he was. � You are only five years younger than me, but you are still a child. Life has taught you nothing. It's not about faith: it's a sin to kill, steal, cheat... And this... But I'll get along with your Nuryali faster than with our gentry. Will our gentry let me in on their doorstep? Will they help me in my trouble? Or the first man who comes along from our stately line? He wouldn't even bat an eye if a man died at his gate. And who took pity on you? Nuryali. Why? Because he is poor himself and he understands other people's misfortunes better. It is interesting to note that many of the documents in the book are historical originals. Among others, Агатангел Кримський, the main orientalist of the time, helped with the work, so Crimea is unusually convex and colorful, and not only Ukrainians sing about Tatar captivity, but also vice versa: Tatar women look at each other and shake their heads in disbelief. Is it possible that the snow could be so dry and not melt for so long? After all, in the Crimea it falls once or twice a winter, but in two hours there is no trace of it. Poor Cossack women, how cold and miserable it is there! And what fools they are to be so homesick for such a bad homeland. And how terrible it is for Tatars to live in Cossack captivity... And, recalling the Cossack attacks and the girls captured by the Cossacks, Medje starts an old Tatar song “About Cossack Captivity� in a sonorous deep voice full of oriental bliss and sadness It is a powerful work, although one can strongly feel the compulsion to follow censorship. Це � перший том дилогії, досить незвичного епічного історичного роману. Історичні романи активно почали розвиватись у добу романтизму і зародження національної самосвідомості (зокрема і перший український � Чорна рада). Це призвело до певних неявних правил, коли такі романи писались на терені інших країн � переважно імперій. Одне з правил � возвеличення «своїх» та доволі негативне відношення до «інших». Це можна побачити не лише в українській літературі (думаю дещо крінжовим для теперішніх читачів, але яскравим прикладом свого часу був Марко Проклятий з катуваннями) і у польській класиці Ogniem i mieczem, чи чеській Proti všem. Цей роман Зінаїда Тулуб, писався з середини 1920-х по середину 1930-х років у УСРР, перший том опубліковано у 1934. При чому цікаво � спочатку українські радянські цензори його завернули, але авторка надіслала російський переклад Максиму Горькому, який дав схвальний відгук, і тому російську версію почали готувати до друку � а це призвело до того, що дозволили і українську. Звичайно «буржуазно-націоналістичних перегинів» у романі бути не могло. Натомість, «озброївшись єдино правильною марксисткою історичною теорією» авторка показує, що у кожному з етнічних суспільств є нерівність, і бідні ближче українець до єврея чи кримського татарина, аніж козацька голота до старшини або бідні татари до мурз і беїв. Цей підхід, талановито закладений як основа твору дає новий і значною мірою унікальний погляд на те, що діялось на українських землях у 1618-1622 роках, за покоління до повстання Хмельницького. Персонажів багато, і представляють вони широкий спектр як національно (українці, татари, турки, поляки, росіяни, євреї) станово (голота, старшина, реєстрові, шляхта, пахолки, ремісники, різнороби), релігійно (православні, уніати, католики, мусульмани). З одного боку � порубаний на соймі козацький сотник Горленко, що переходить до унії задля збереження своїх земень. З іншого � реєстровий козак, учасник московського походу Данило Корж, який фізично провчив ляха-підпанка, який вимагав скинути шапку, так що спочатку мусив тікати з дружиною Горпиною від помсти шляхти, а потім потрапив у полон до ногайської орди, був проданий на галери, а дружина � продана рибалці-татарину. Низка ремісників, з проблемами в цехах. Галшка Гулевичівна, чиєго сина привабив до католицтва як «релігії для шляхти» єзуїт, і яка надала ділянку і кошти для побудови Київської братської школи, від якої веде історію Києво-Могилянська академія. Ну і звичайно Петро Конашевич Сагайдачний, що у цій версії зовсім не «проміняв жінку на тютюн та люльку необачний» як зазначає пісня, а втратив її, захоплену як ясир� Дуже цікаво, наскільки у цьому творі важливими є міста � осередки ремісництва, гільдій, науки і торгівлі. І не лише Львів та Київ, а й Каффа. Дещо переграними виглядають інтриги шляхти і старшини, які мають постійно задурювати голову бідним, аби ті не повстали і не скинули їх. Омелько замислився. Все життя чув він, що єврей � поганий, що він не людина, а «жид пархатий»� І ось тепер, коли скоїлося лихо, розговорився він з таким же ремісником, як і він сам, і виявилося, що одна в них доля з цим худорлявим євреєм і що вони добре розуміють один одного. Всі звичні поняття пішли шкереберть, і, зазирнувши на дно душі, здивовано побачив Омелько, що нема в нього ані презирства, ані ворожнечі � є тільки глибока жалість до цього злиденного, спрацьованого трудівника, такого ж старого і самотнього, як і він сам. Ти молодша за мене тільки на пять років, а така ще дитина. Нічого не навчило тебе життя. Справа не у вірі: гріх убивати, красти, шахраювати� А це� Та я з твоїм Нур’ял� швидше порозуміюся, ніж із нашим паном. Хіба наша шляхта пустить мене до себе на поріг? Допоможе в лихові? Або перший-ліпший з нашої статечної стapшини? Та здохни йому людина під ворітьми � він і оком не поведе. А хто тебе пожалів? Нур’ял�. А чому? Та тому, що він сам бідний і чуже лихо йому зрозуміліше. Цікаво зауважити, що багато документів у книзі � історичні оригінали. У роботі серед інших допомагав Агатангел Кримський, основний орієнталіст того часу, тому Крим тут незвично опуклий і різнобарвний, і не лише українці співають про татарську неволю, а й навпаки: Татарки перезираються і недовірливо хитають головами. Ну, хіба ж це можливо, щоб сніг був-таки зовсім сухий і не танув так довго? Адже ж і в Криму випадає він раз-два на зиму, але за дві години нема від нього сліду. Бідні козачки, як у них там холодно й погано!.. І які вони дурні, що так сумують за такою поганою батьківщиною. І як воно жахливо жити татаркам у козацькій неволі� І, згадавши козацькі напади й дівчат, захоплених козаками, заводить Медже дзвінким глибоким голосом, повним східної млості і суму, старовинну татарську пісню «Про неволю козацьку» Потужний твір, хоч сильно відчувається змушеність слідування цензурі. ...more |
Notes are private!
|
1
|
Aug 26, 2024
|
Sep 2024
|
Aug 26, 2024
|
Kindle Edition
| ||||||||||||||
| B0DN1T14R7
| unknown
| 4.52
| 873
| Jan 01, 1934
| unknown
|
really liked it
|
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is a short novel originally published in 1933, there is an English translation: Maria Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is a short novel originally published in 1933, there is an English translation: Maria. A Chronicle of a Life. I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #33 in the list. Улас Самчук is one of only ten authors, who have two novels in this list. This novel is the first one to raise the topic of the Holodomor of 1932-33. Like the much longer Volyn trilogy by the same author, it is largely a description of the world around the characters disguised as a biography. This time, it is a biography of Maria, who, as stated at the beginning of the book, "If we do not count the last three, Maria met and spent twenty-six thousand two hundred and fifty-eight days. That many times the sun rose for her, that many times she experienced the pleasure of being, that many times she saw or felt the sky, the smell of the sun's warmth and the earth." Knowing that the last days, as a reader realizes are somewhere around 1933, she was born in the year of the abolition of serfdom, 1861, and lived for more than 70 years. The beginning of her life is somewhat reminiscent of classic 19th-century Ukrainian literature about “the village and serfs�: her father dies in the stone quarries, and her mother dies a little later of illness. The orphaned Maria is taken in by relatives, grows up to be a beauty, and despite the lack of a dowry, has several suitors. She loves Korniy, but he is taken to the navy for seven years, which is a long time at the time, so she is persuaded to marry the unloved, crippled Hnat, who adores her. Maria gives birth and loses several of her children, Korniy returns and they get back together... Meanwhile, the world is changing: the Russo-Japanese War, the 1905 revolution, the First World War, the 1917 revolution, anarchy, looting, children against parents, the Bolsheviks with their Red terror and prodrozverstka, armed confrontation between the peasants, the NEP, revival, collectivization, famine, repression... The work largely reads like a script, with short descriptive sentences. This is interspersed with more poetic pieces about nature, motherhood... The work is strong and interesting, but very emotionally wrenching. Цей роман � перший, що піднімає тему Голодомору 1932-33 років. Як і значно довша трилогія Волинь цього ж автора, це значною мірою опис світу навколо, що маскується під біографію. Цього разу � біографії Марії, яка, як зазначено на початку книги «Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п'ятдесят вісім днів. Стільки разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала насолоду буття, стільки разів бачила або відчувала небо, запах сонячного тепла й землі.» знаючи, що останні дні читач розуміє � десь у 1933 році, то народилась вона у рік скасування кріпацтва, 1861, і прожила понад 70 років. Початок її життя дещо нагадує класичну українську літературу 19 століття «про село і кріпаків»: батько гине у каменоломнях, мати � трішки пізніше від хвороб. Сиротинку Марію беруть родичі, вона виростає у красуню і незважаючи на відсутність приданого, залицяльників � кілька. Вона кохає Корнія, але його беруть до флоту на сім років � на той час задовго, тому її умовляють одружитись з некоханим хромоногим Гнатом, який її обожнює. Марія народжує і втрачає дітей, Корній повертається і вони знову сходяться� Тим часом світ змінюється � російсько-японська війна, революція 1905, перша світова війна, революція 1917, безвладдя, грабунки, діти проти батьків, більшовики з терором і продрозвєрсткою, збройне протистояння селян, НЕП, відродження, колективізація, голод, репресії� Твір значною мірою читається як сценарій, короткі описові речення, як то «Поорали, посіяли, зняли яблука й сливи, викопали буряки, бараболі, порубали капусти. Корнія забрали у матроси. Вечорами ховалася Марія від людей і розливала безліч дівочих сліз.» Це перемежовується з більш поетичними шматками � про природу, материнство� Твір сильний і цікавий але дуже важкий. ...more |
Notes are private!
|
1
|
Aug 07, 2024
|
Aug 08, 2024
|
Aug 07, 2024
|
Audiobook
| |||||||||||||||
| B0DV8FMDH1
| unknown
| 4.80
| 648
| Jan 01, 1934
| 1937
|
it was amazing
|
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #34 in the list. The English title is the geographical location Kholodny Yar is a relict forest area on the right bank of the Dnipro, which has historical significance, for it is located not far from Hetmam capital city Chyhyryn on the territory of modern Cherkaska oblast (region) and in the late 18th century is was the centre of Ukrainian anti-Polish rebellion. This is a difficult novel based on the author's own experience. To a large extent, it can be seen not only as a description of the events in Ukraine in 1919-1921, a description of the "fight against banditry" known to those who studied in Soviet schools from How the Steel Was Tempered and other works, but from the point of view of the "bandits," but also as a more general description of the compromises that those who are now often called terrorists by their opponents are forced to make. The main character, the narrator, was traveling with the Ukrainian republican troops through Kholodnyi Yar, but due to illness and frostbite in his leg, he was forced to stop at a monastery and meet local partisans. There are many bright characters among them, such as Andriy Chernota, a guy from Kuban who does not like women (because many of his comrades go to their mistresses at night in the surrounding villages, where they are killed or captured), but loves risk and cavalry attacks. Or the one-armed chief of machine guns Levadnyi, who reduced the weight of the Lewis machine gun (according to Wikipedia, 12 kg) as much as he could to be able to fire it despite having only one arm: My thoughts were suddenly interrupted by a short machine gun burst. I snapped up, accustomed to the fact that gunfire means an enemy attack, but Chornota pulled me by the sleeve of my Circassian jacket: - Sit down. It was Levadnyi practicing. He probably shoots crows in the woods with his Lewis. An interesting guy... He is almost illiterate, but there is no machine gun he doesn't know like the back of his hand. For him, a machine gun is everything. No other guy in love is as close to a girl as he is to his Colts and Maxims. He's a small, skinny guy, but he has a huge strength of spirit... You know, he was Konur's chief machine gunner. The guy loves Ukraine, but he believed in the "red truth" and went to defend it under red flags. More than one of our warriors fell from an accurate bullet from his machine gun. But when he was convinced that he was fighting for Moscow against his own homeland, he took his Lewis on his shoulder and came to us. We were sitting in Chuchupakha's house one evening when he came in... He put his machine gun in the corner and came to the table: "I am Levadny. You know me because I fought against you. Only now I realized that my bullets were flying in the wrong direction. You can shoot me - that's your right. But if you want, I will put myself and the eighteen machine guns I have hidden in villages and hamlets at your disposal. The dilemmas faced by the rebels are hard: they, in order to preserve the secret of their unit's location and knowing that their opponents use torture, are forced to take no prisoners, not to let anyone go, and even to kill random passers-by who just sow where they stay. Some things are reminiscent of the pathos of the Taras Bulba, of "I gave birth to you, I will kill you," but alternative sources show that at least some of the events are true. Importantly, it makes a clear distinction between the police (created by Reds), who were primarily engaged in fighting crime, and the Cheka. At the same time, the nationality of the Bolshevik opponents may have been somewhat distorted. The number of Ukrainians among them is insignificant, but there are Russians, Latvians, Chinese, and Jews. With the latter, the book sounds stereotypically anti-Semitic. It is also interesting that those who were in Ukraine expected help to come from outside: "Rumors are circulating among the Red Army that a huge French army with gases and 'death rays' has arrived at the 'Polish' front, and the Red Army cannot argue with it. They said that in Moscow, workers from all the factories and plants had risen up against the Bolsheviks, that an English landing force had landed in Odesa, and that uprisings were breaking out all over Ukraine. One soldier (our intelligence officer posing as a Red Army soldier) whispered to him that Lenin and Trotsky, having captured enough gold, were flying abroad by airplane." Meanwhile, the Ukrainian army in Poland expected the uprisings to spread throughout Ukraine, and then they would enter the liberated lands. The book is definitely worth reading. Це � важкий роман заснований на досвіді самого автора. Значною мірою його можна розглядати не лише як опис подій в Україні у 1919-1921, опис «боротьби з бандитизмом», відомий тим, хто вчився у радянських школах з Как закалялась сталь та інших творів, проте з точки зору «бандитів», а й як більш загальний опис компромісів на які змушені йти ті, кого опоненти зараз часто звуть терористами. Головний герой-оповідач, їхав з військами УНР через Холодний Яр, проте через хворобу і обмороження ноги змушений був зупинитись у монастирі і познайомитись з місцевими партизанами. Серед них багато яскравих персонажів, зокрема Андрій Чернота � хлопець з Кубані, що дуже не любить жінок (бо дуже багато побратимів ходять вночі до своїх коханок у навколишні села, де їх вбивають/беруть в полон, але любить ризик і кавалерійські атаки. Або однорукий начальник кулеметів Левадний, що як міг зменшив вагу ручного Льюїса (за даними Вікіпедії 12 кг) аби мати можливість стріляти з нього незважаючи на лише одну руку: Задуму раптово перервала коротка кулеметна черга. Я зірвався, призвичаєний до того, що постріли означають ворожий напад, але Чорнота потягнув мене за рукав черкески: - Сідай. Це Левадний вправляється. Мабуть, із "Люїса" ворони б'є в лісі. Цікавий тип... Граматики добре не знає, але нема кулемета, якого б він не знав як свої пальці. Для нього кулемет � усе. Ні один закоханий так біля дівчини не припадає, як він коло своїх "Кольтів" і "Максимів". Невеликий собі, худорлявий хлопець, та сила духу в ньому велетенська... Знаєш, він же в Конура був головним кулеметником. Любить хлопець Україну, але повірив у "червону правду" і пішов боронити її під червоними прапорами. Не один холодноярець упав від меткої кулі з його кулемета. Та, коли переконався, що бореться для Москви проти своєї ж Батьківщини, взяв на плече свого "Люїса" і прийшов до нас. Сидимо якось у Чучупаки ввечері, коли заходить... Поставив кулемета в кут і підходить до столу: Я � Левадний. Ви мене знаєте, бо я з вами бився. Аж тепер я розібрав, що мої кулі летіли не туди, куди треба. Можете мене застрілити - це ваше право. Але, коли хочете, я себе і вісімнадцять кулеметів, які маю заховані по селах і хуторах, віддам у ваше розпорядження. Дуже яскраво показані дилеми, що постають перед повстанцями, які для збереження таємниці знаходження отряду і знаючи, що опоненти використовують тортури, змушені нікого не брати у полон, нікого не відпускати і навіть вбивати випадкових перехожих, що побачили їхню краївку. Деякі речі нагадують пафос з Тарас Бульба, з «я тебе породив, я тебе і вб’ю�, але з альтернативних джерел відомо, що принаймні деякі події � правдиві. Важливо, що чітко розрізняє між міліцією, яка у першу чергу займалась боротьбою з криміналом, і ЧК. Водночас, можливо дещо викривлено дані національності більшовиків-опонентів. Кількість українців серед них незначна, а є росіяни, латиші, китайці і євреї. З останніми книжка на сьогодні звучить стереотипно-антисемітські. Окремо цікаво що ті, хто були в Україні, очікували, що допомога прийде ззовні � «Серед червоноармійців кружляють чутки, що на "польський" фронт прибула величезна французька армія з газами і "лучамі смерті", з якою Червоній армії годі сперечатися. Казали, що в Москві проти большевиків повстали робітники всіх заводів і фабрик, що в Одесі висадився англійський десант, а по всій Україні палахкотять повстання. Один солдат (наш розвідник видавав себе за червоноармійця) шепнув йому, що Ленін і Троцький, захопивши досить золота, драпонули аеропланом за кордон.» а тим часом українська армія у Польщі очікувала що повстання охоплять усю Україну, і тоді вони зайдуть на звільнені землі. Книжку безумовно варто прочитати. ...more |
Notes are private!
|
1
|
Jul 29, 2024
|
Aug 05, 2024
|
Jul 29, 2024
|
ebook
| |||||||||||||||
| B0DN1P4GWS
| 4.65
| 26
| unknown
| 1969
|
really liked it
|
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is the last volume/part of the Volyn trilogy titled Father and Son; the first two, Во Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is the last volume/part of the Volyn trilogy titled Father and Son; the first two, Волинь: Куди тече та річка? and Війна і революція, are reviewed here and here, respectively. The Ukrainian Liberation Movement and the Civil War are over, and the village where Volodka lives has been taken over by the restored Poland. Our hero is already a young man, and the story begins in the mid-1920s. Love, vodka, friends for life... What strikes me is that the progress we have made is outstanding: in the village in the 1920s, there is no way to relax except by drinking. A theatrical performance takes a month to prepare and people come from all over the neighborhood to see it, and it's a once-a-year event. For the reading house, it is not only difficult to buy books, but several adults need to chip in to subscribe to a newspaper/magazine. This is compounded by the attempts of the new Polish government, which took over these lands (where the majority are ethnic Ukrainians) to polonize them, in particular by introducing exclusively Polish language in any communication with government officials, an official school in Polish (and even a ban on local Ukrainian schools which operated on community funds). On the other hand, from across the Polish-Soviet border, we hear that Ukraine has emerged there, albeit Soviet, but our own! - "I have to study," Volodko replied calmly, "I have to study somewhere... I have no place. I have to do something..." Volodko slowly turned the pages of the book, his eyes downcast The book was printed in Kyiv. In my native language... What does this Lazyuk want? - "You know, my friend, here in Kremenets, Pilsudski is acting with those four-cornered caps [Polish military uniform]... And he only wants Poland "from sea to sea." But there, in Kyiv... Lenin is at work there... And he wants... Everything! The whole world! Proletarians of all countries unite! In Lenin's language... Ukraine is out of the question there... - "But we are people and we have the right," Volodko wanted to answer, but he did not sound convincing enough - "There, my dear, they don't think in terms of people, they think in terms of four-cornered hats, or 'proletarians of all countries'... This is My dear! It's an era! Such an epoch... On the edge between feeling and reason... You want to study. Our school is here," he pointed to his forehead. And here," he pointed to his heart, "we have to create our own school... We have to think... independently. In your own way... go to Prague," he suddenly finished his thought. So, the confrontation between Matvii, who is already old, who has worked all his life to ensure that Volodka has land, and Volodka, who feels cramped on their farm, in the village, and even in Volyn, who sees his destiny as being connected to this land, but not to working on this land. Volodka tries to get to the USSR and ends up in a Polish prison, where there are many people who have escaped from that Soviet paradise. Meanwhile, both in the village and in the city, there are a lot of new Ukrainian communists who are fighting for the Ukrainian revival even more than the Polish lords One of them, dressed in an old, red jacket and wearing a cap that resembled a papirose butt, a little older, with short, rough legs, was saying something passionately about the Prosvita [ukr. For ‘Enlightenment�, an organization promoting Ukrainian culture, including education, literature, etc.]... "Actually, actually!" he said with an oratorical flourish "It is precisely on this that we depend. We demand that such an institution as the Prosvita serve the interests of the working people, not the Petliurists and the bourgeoisie. We! To me, to you... All those who are with the people and who work. They hung their portaits: hetmans, atamans, courtesans, priests... We demand that the leaders of the workers be there... Workers' magazines... Works by proletarian writers, books by Soviet publications. And we demand re-election of the council... All sorts of bourgeoisie have been planted in your city, spreading the "not yet dead" [words of Ukrainian anthem] bullshit and boasting about their yellow-blue [colors of the flag] identity. Ha! To drive them to hell, and that's what I wanted to emphasize... And we will be so long... This is a very interesting description of the underground Ukraine of the 1920s. To a certain extent, the issue of Galicia and other lands that passed under Poland resembles the Palestine-Israel confrontation, with the difference that Israel was not against the two-state solution in 1948, and the Arabs wanted to "throw all the Jews into the sea," while in the case of the Ukrainian lands, Poland first agreed in to its autonomy and even a referendum on its status, and then reneged on all these agreements, instead launching a program to settle these lands with Polish legionnaires, veterans of the First World War. And of course, there was no external state support for Ukrainians in these lands, so the issue reached the League of Nations only in the early 1930s, when the Ukrainian underground went to assassinate Polish officials and the Polish authorities went to pacification, with hundreds of people killed, raped, and imprisoned. Це � останній том/частина трилогії Волинь, перші два, Волинь: Куди тече та річка? та Війна і революція оглянуто тут і тут відповідно. Закінчились Визвольні змагання і громадянська війна, село де мешкає Володька перейшло під відновлену Польщу. Наш герой вже парубок, час початку історії � десь середина 1920-х років. Кохання, горілка, друзі на все життя� Кидається в очі той прогрес що ми маємо: у селі у 1920-ті нема як відпочити окрім пити. Театральний виступ готують місяць і на нього приходять подивитись з усіх околиць � і така забавка раз на рік. Для хати-читальні важко не лише набрати книжок, а необхідно скинутись кільком дорослим для передплати однієї газети/журналу. До чого ще додається спроба нового польського уряду, до якого перейшли ці землі (де більшість � етнічні українці) полонізувати їх, зокрема вводячи виключно польську у будь-якій комунікації з представниками влади, офіційну школу виключно польською (і навіть заборона місцевих українських шкіл на гроші громади). З іншого боку � з-за польсько-совєтського кордону доходять чути, що там таки постала Україна, так радянська, але ж своя! � Я мушу вчитися, � відповів на це спокійно Володько. � Я десь мушу вчитися... Я не маю де.. Я мушу щось робити... � Володько повільно перегортав сторінки книги, очі мав опущені... Книга друкована в Києві. Рідною мовою... Чого той Лазюк ще хоче? � Знаєте, мій друже, � тут у нас у Кремянці діє Пільсудський з отими чотирьох-кутними шапочками... І він хоче лиш Польщі «від моря до моря». Але там, у Києві... Там діє Ленін... І він хоче... Все! Весь світ! Пролетарі всіх країн єднайтеся! На мові Леніна... Про Україну там не може бути й мови... � Але ж ми люди і ми маємо право, � хотів було відповісти Володько, одначе вийшло це у нього не досить переконливо... � Там, мій голубе, не думають категоріями людей, там думають категоріями чотирьох-кутних шапочок, або «пролетарі всіх країн»... Це... Мій милий! Це епоха! Така епоха... На краю між чуттям і глуздом... Ви хочете вчитися... Наша школа ось тут, � вказав він на чоло... І тут, � вказав ще на серце. � Мусимо самі створити свою школу... Думати треба... Самостійно. По своєму... їдьте до Праги, � несподівано закінчив він свою думку. Тож протистояння старого вже Матвія, який все життя працював на те, аби у Володьки була земля і Володька якому затісно і на хуторі і в селі і навіть на Волині, який бачить свою долю пов’язано� з цією землею, але не з роботою на цій землі. Володька спробує дістатись ССРР, потрапить у польську тюрму, де виявиться купа тих, хто збіг з того радянського раю. Тим часом і в селі і у місті купа нових українських комуністів, які борють українське відродження навіть більше за польських панів Один з них, одягнений у старий, рудий піджак і в кепці, що нагадувала підпалка, трохи старший, на коротких грубих ногах, запально говорив щось про Просвіту... � Власне, власне! � казав він з ораторською вирвою... Нам якраз на цьому й залежить. Ми вимагаємо, щоб така установа, як Просвіта, служила інтересам не петлюрівщини й буржуазії, а працюючим. Нам! Мені, тобі... Всім, що з народом і що працюють. Розвісили: гетьмани, отамани, куртизани, попи... Вимагаємо, щоб там були вожді працюючих... Робітничі журнали... Твори пролетарських письменників, книги радянських видань. І вимагаємо перевиборів управи... Засіли тобі всілякі буржуйчики, розвели «ще не вмерла» і хизуються своїм жовто-блакитством. Ха! Погнати їх до сто чортів і саме це я хотів підкреслити... І ми будемо так довго... Дуже цікавий опис підпольської України 1920-х. Певною мірою питання Галичини і інших земель, які перейшли під Польщу нагадує протистояння Палестина-Ізраїль, з тією різницею, що Ізраїль був не проти рішення «двох держав», а араби хотіли «викинути усіх євреїв у море», а у випадку з українськими землями Польща спочатку у Парижі погодилась на її автономію і навіть референдум про статус, а потім переграла усі ці угоди, натомість почавши програму заселення цих земель польськими легіонерами � ветеранами Першої світової. Ну і звичайно жодної зовнішньої державної підтримки українство цих земель немало, тож питання досягнуло Ліги Націй лише на початку 1930-х, коли українське підпілля пішло на асасинат польських урядовців, а польська влада � на пацифікацію, з сотнями замордованих, зґвалтованих і кинутих у тюрми. ...more |
Notes are private!
|
1
|
Jul 09, 2024
|
Jul 13, 2024
|
Jul 09, 2024
|
Unknown Binding
| ||||||||||||||||
| B0DN1P483T
| 4.71
| 31
| unknown
| 1969
|
it was amazing
|
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is the second volume/part of the trilogy Volyn, entitled War and Revolution. A review Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is the second volume/part of the trilogy Volyn, entitled War and Revolution. A review of the first volume can be found here. A few months have passed since the end of the first volume-the author deliberately does not give a clear reference to Volodka's age, but in the text Matviy (his father) says that the move to the new place described in the previous book happenned in 1913, which is consistent with the author's own birth year of 1905. Very soon, talk of a possible war turns into a fact, as the title suggests. To a large extent, this book is about the awareness of being part of a nation and how quickly views can change. For example, there is a moment around 1916 when Volodka meets Ukrainian refugees from Austria-Hungary. He goes with a girl of about his age to pick cherries for their journey, and they exchange what they learned at school. What language do they learn? "In Russian?" Volodymyr was surprised. In Austria, they also speak Russian... Strange... It seems that the Russian language is the first in the whole world... And from what books? What kind of reading? � What a disappointment. She knows: "native language, native word"... It's a poem by Vorob... - Ha-ha-ha! "How, how?" "Mother tongue? How did you say that?" Volodko laughs, he forgot about the berries... That's not Russian! Where is it in Russian? It's how peasants talk, simple, primitive! Is that how you're taught? No, we don't! We have a "real" Russian... (a note to English-speakers: in the Ukrainian text there are two very close words, one in Rusyn, which was a usual name for Ukrainians in Austria-Hungary and Russian) And if you think that this meeting convinced him even for a moment, then no - at that moment, the "Brusilov breakthrough," "invincible Russia," and Volodka is its proud subject. The change came later, in 1917, from his teacher, and it came not as a conviction in a dispute, but with his heart, having felt the "local vibe" of Shevchenko's poems. To a large extent, this book is relevant - not only to the awareness of being Ukrainian, which many experienced in 1991, 2004, 2014, or 2022, but also to the impact of war on life - from mobilizations and confiscation of property, depreciation of money and changes in life priorities to the choice of whether to leave your home and everything you have acquired because the enemy will come here soon. Are there any problems with the novel? Yes, as in the description of a not very pleasant truth - from the norms of a patriarchal society (for example, there is a moment when Volodka, who is about 12 years old, is the only man in a group of girls, mostly older than him, who together drove away the cattle because the enemy could come into the village and take everything. Here, both he and the girls recognize Volodka as the one in charge), the fact that most Jews sided with the Bolsheviks. At the same time, the portrait of the Bolsheviks is not monochromatically black; they are different, and some of them are "ours," not just former prisoners ran amock. This is a very interesting look at the events of those years. Це � другий том/частина трилогії Волинь, що називається Війна і революція. Огляд першого тому можна знайти тут. Тож минуло кілька місяців із закінчення першого тому � автор умисно не дає чіткої прив’язк� віку Володьки, але у тексті Матвій каже, що переїзд на нове місце, що описаний у попередній книзі, відбувся у 1913 (Ми тільки у тисячу дев’ятсо� тринадцятому году сюди перебралися. с. 127), що узгоджується з народженням самого автора у 1905 році. Дуже скоро розмови про можливу війну переростають у факт, як в принципі можна здогадатись по назві. Значною мірою ця книга про усвідомлення себе частиною народу і наскільки швидко можуть змінюватись погляди. Наприклад, є момент, десь у 1916 році, коли Володька зустрічає біженців-українців з Австро-Угорщини. Від йде з дівчиною приблизно його віку зібрати черешні їм на дорогу, і вони обмінюються тим, що вчили у школі. А якою мовою вони вчаться? Руською? � Володько аж зрадів. � От це так. У Австрії й по руськи... Дивно... Видно по цілому світі «руський язик» первий... А з яких книжок? Яка читанка? Чи «Сєятєль» книга друга? Ні... А чи знає вона «Дєдушка Федот», � стіхотворенія таке... «Пісмєцо от унука получіл Федот»...? Ні? А «Стрекоза і муравей»? Це басня Крилова... Або Пушкіна «Люблю тєбя Петра твореньє»? Також ні?.. Ну, а що ж вона знає? Яке розчарування. Вона знає: «мова рідня, слово рідне»... Це Вороб... � Ха-ха-ха! Як, як? «Мова рідня?.. Як це ти казала? � реготить Володько, аж за ягоди забув... То це ж не по рускі!.. Де ж це по рускі? Це ж по мужицьки, по простому, по хахлацьки!.. То вас так вчать? О, у нас ні! У нас по «настоящому»... І якщо Ви думаєте, що ця зустріч переконала його хоч на мить, то ні � у цей момент «Брусиловський прорив», «непереможна Росія» і Володька її гордий підданий. Зміна приходить пізніше, у 1917 році, від вчителя і приходить не як переконання у суперечці, а серцем, відчувши «рідність» віршів Шевченка. Панич заявляє, що він сьогодні не буде питати хлопців. Він краще їм щось прочитає. Ось у нього невеличка книжечка. Це «Малий Кобзар». А написав його Тарас Шевченко. Чи знають вони, хто такий Тарас Шевченко? Ні. Ну, то він розповість їм про нього. Хлопці слухають: Моринці, ягнята, пан. Викуп з неволі. Цар. Кара. Не життя, а казка. Володько слухає так само уважно, як колись у млині на Лебедщині дядьків-завізників. � Хвилина глибокої тиші. Обличчя хлoпців поважні, непорушні. Ні небо, ні цвітучі черешні не рушать їх захоплення. Володькові очі вже давно бачать і степ, і гору високу, і ревучий Дніпро. А над усім білий, мов зі срібла, хрест, що береже вічний спокій незнаного, чудесного Шевченка. � І як він це знає? Хто ж ти Шевченко? Як знаєш ти це? Хіба Володько не раз ходив босий полем, а Шевченко і про це не забув. Знайшов прості, теплі слова, вложив до них частину своєї душі і дав образ. Значною мірою ця книжка актуальна � не лише усвідомленням себе українцями, що багато хто пережив у 1991, 2004, 2014 або 2022 роках, до впливу війни на життя � від мобілізацій і конфіскації майна, знецінення грошей і зміни життєвих пріоритетів до вибору � чи залишати своє житло і все нажите, бо зараз сюди прийде ворог. Чи є проблеми у твору? Так, як у описі не дуже приємної правди � від норм патріархального суспільства (наприклад, момент, коли Володька, якому десь 12 років єдиний чоловік у гурбі дівчат, переважно старших за нього, які разом відігнали худобу бо у село міг зайти ворог і усе забрати. Тут і він сам і дівчата розгладшають Володьку як головного), то того, що більшість євреїв стала на стороні більшовиків. Водночас, портрет більшовиків не однобарвно чорний, вони різні, і частина з них «свої», а не лише А революцію хто робив? Хто, спрашується? Студенти, каторжанє. А ще соцілісти. Тож нація. Скинули царя і порядку нікакого. От так все на вспас, твойо-майо. Ганархія повна. Вилізе тобі на бочку такий горлатор, розверне ротиська і репетує... А до роботи візьми, то його, не бійсь, і гаком не затягнеш. Бо вже у студентах побував, на каторзі. Там усе за дурничку. Там не треба рано вставати, йти в поле, орати, сіяти. Там сів собі, закурив дилікатну папіроску і попльовує. А наш брат, землю верни. Наш брат, піт лий. Наш брат, рийся в гною, як отой жук подорожний. От яке то правленія. А коли ти чого добився, так він тобі в очі твоїм трудом цвіркає. Дуже цікавий погляд на події тих років. ...more |
Notes are private!
|
1
|
Jul 2024
|
Jul 06, 2024
|
Jul 01, 2024
|
Unknown Binding
| ||||||||||||||||
| B0DN1HLMN8
| 4.76
| 46
| unknown
| 1969
|
it was amazing
|
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is the first volume of Улас Самчук‘s most famous work, the Volyn trilogy. The English Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is the first volume of Улас Самчук‘s most famous work, the Volyn trilogy. The English title is Where does that river flow?. Volyn or Volhynia is a historic region in Central and Eastern Europe, between southeastern Poland, southwestern Belarus, and western Ukraine. The borders of the region are not clearly defined, but the territory that still carries the name is Volyn Oblast, in western Ukraine. I’ve read the trilogy now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #31 in the list. While most of the authors in the list of the 1920s and 1930s worked in Soviet Ukraine, Samchuk was born in Volyn and after 1920 found himself in what was then Poland. There, in 1927, he was drafted into the Polish army, from where he deserted, first to Weimar Germany, then to Czechoslovakia. During the Second World War, he collaborated with the Ukrainian insurgency and temporarily returned to Ukraine. After the war, he lived in Canada until his death. He was banned from studying Ukrainian literature at school by the anti-Ukrainian regime of Yanukovych (in 2012 by the then Minister of Education Dmytro Tabachnyk, with the motivation that his works allegedly traumatize children's psyche). The book is autobiographical, and the main character is Volodko, who is in his seventh year. He, his burly father Matvii, his mother Nastia, and his four-year-old brother Khvedot live on a farm near the village of Derman (the author's native village). There is an opinion that the school curriculum in Ukrainian literature is about the village and suffering. Although both of these items are present in this work, in fact it is quite different from the conventional Кайдашева сім’� or Хіба ревуть воли, як ясла повні?. First, because the reader is not immersed in the suffering of the characters, but in a carefully described world (where else can you learn the price of land, everyday issues from what they ate to what they wore). Secondly, Volodko's father is a kulak (this word is even used in the novel), although they do not only not get fatter, but often live in hunger, because Matvii spends all his hard-earned money on buying new land to leave something for his children. Volodka is a dreamer, starting with the fact that he thinks, as the title of the work suggests, where the river that passes by the village goes, how it can reach distant wonderful lands. For his dreams, he sometimes gets beaten up because he will stay out with his brother all night or break something while playing. He has a talent for learning and a desire to learn - to the point where he begs his mother to buy him a primer and his older half-brother Vasyl to teach him letters. He is interested in everything. One winter, he listened to the stories of old villagers at the mill and returned so cold that in the morning his legs were gone... It is worth mentioning the many nationalities of Volyn at the time: in addition to Ukrainians and Jews (who appear in many works), there are Czechs, Poles, and Hungarians... The text is delicious, with love and a will to live, to learn. Це � перший том найвідомішого твору Улас Самчук, трилогії Волинь. Якщо більшість авторів 1920-х і 1930-х творили у радянській Україні, то Самчук народився на Волині, після 1920 року опинився на території тогочасної Польщі. Там у 1927 році його призвали до польського війська, звідки він дезертирував, спочатку у веймарську Німеччину, потім у Чехословаччину. Під час Другої світової співпрацював з українським повстанським рухом, тимчасово повернувся в Україну. Після війни і до смерті мешкав у Канаді. Був заборонений до вивчення в українській літературі в школі антиукраїнським режимом Януковича (у 2012 році тодішнім міністром освіти Дмитром Табачником з мотивуванням, що його твори начебто травмують дитячу психіку). Книга автобіографічна, головний герой � Володько, якому йде сьомий рік. Вони з кремезним батьком Матвієм, мамою Настею, чотирирічним братом Хведотом живуть на хуторі біля села Дермань (є рідним селом автора). Бутує думка, що шкільна програма з української літератури то про село і страждання. Хоч обидва ці пункти присутні у цьому творі, насправді він досить різниться від умовної Хіба ревуть воли, як ясла повні? або Кайдашева сім’�. По-перше, тим, що читач поринає не у страждання героїв, а у ретельно описаний світ (де ще ви дізнаєтесь ціну десятини землі, побутові питання від що їли до що одягали). По-друге, батько Володьки � куркуль (це слово навіть використане у творі) хоч вони не просто не жирують, а навіть часто живуть впроголодь, бо Матвій усі тяжко зароблені гроші витрачає на купівлю нової землі, аби щось залишити дітям. Володько � мрійник, починаючи з того, що думає, згідно назви твору � куди ж таки тече та річка, що проходить повз село, як нею можна дістатись до далеких чудових земель. За свої мрії час від часу буває битий, бо то пропаде з братом до ночі, чи зламає щось граючись. Має хист до навчання і бажання вчитися � до того, що вимолює мати купити буквар, а однокровного старшого брата Василя � навчити його буквам. Все йому цікаво. Однієї зими заслухався оповідки дідів на млині і повертаючись так змерз, що зранку віднялись йому ноги� Окремо варто згадати багато національність тогочасної Волині: окрім українців і євреїв (які є у багатьох творах) тут і чехи і поляки і угорці� текст смачний, з любов’� і волею до життя, до знань. ...more |
Notes are private!
|
1
|
Jun 29, 2024
|
Jul 2024
|
Jun 29, 2024
|
Unknown Binding
| ||||||||||||||||
| B0DTSJTBKM
| 4.18
| 880
| 1928
| unknown
|
it was amazing
|
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is an experimental novel first published in 1930, the English title is The journey o Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is an experimental novel first published in 1930, the English title is The journey of the scientist Dr. Leonardo and his future mistress, the beautiful Alcesta, to Ukraine's Switzerland. I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #28 in the list. This is a surreal text that reveals its "secret" at the very beginning for those who know English: "Thus, landscape cannot be adequately treated in the literature in the usual descriptive way. But if some writer should by chance come across the idea of shifting the reciprocal roles of the landscape and the acting persons, it would be quite a different thing." This is followed by a text that plays with words, rhyme, and meaning, shuffling them like cards against the backdrop of the landscapes of Slobozhan (Eastern Ukrainian lands, which were settled in XV-XVII centuries with ‘free villages� or Slobody) Switzerland, a picturesque place near Kharkiv. Almost immediately, the author breaks the fourth wall and reveals how different the Soviets were in the 20s for those who had the opportunity to travel abroad: "They communicated with the European proletariat in the body of prostitutes and stimulated the proletarian movement by giving the driver two marks for a tip to make him go faster. They returned to their Soviet homeland wearing European pants, with pockets stuffed with hygienic rubber products." At the beginning of the book, the hot Spaniard traveler Don Jose Pereira, a "tyrant by profession" with his dog, an Irish setter named Rodolfo, walks through the steppes of Ukraine until he kills a hare and is chased by the kulaks. And now he is no longer Don Jose, but Danko Kharytonovych Pererva, "a steppe man and a member of the steppe district executive committee." And we have not even heard anything about those who are mentioned in the title of the book and who appear somewhere after a quarter of the text... It's a wonderful text. If Kafka had written texts for Monty Python, it would probably have turned out something similar. And if he had written in Ukrainian, he would have played with punchlines. It shows how quickly and vigorously Ukrainian literature developed in the 1920s and what a crime against culture the destruction of the executed revival in the 1930s was. Це � сюрреалістичний текст, що відкриває свою «таємницю» на самому початку для тих, хто знає англійську: «Thus, landscape cannot be adequately treated in the litterature in the usual descriptive way. But if some writer should by chance come across the idea of shifting the reciprocal roles of the landscape and the acting persons, it would be quite a different thing.» За цим слідує текст, що грає словом, римою і змістом, тасуючи їх мов карти на фоні пейзажів Слобожанської Швейцарії � живописній місцині біля Харкова. Майже одразу ламається автором четверта стіна і дається наскільки ж іншою була країна рад для обраних нею, хто мав змогу з’їздит� закордон: «Вони сполучалися з европейським пролетаріятом в тілі проституток і стимулювали пролетарський рух, даючи шоферові дві марки на чай, щоб швидше їхав. Вони повернулися на радянську батьківщину в европейських штанях, з кишенями, напханими гігієнічними резиновими препаратами.» На початку книги, гарячий еспанець (те, як пишуться слова то окремий one love) подорожній Дон Хозе Перейра «з фаху свого тираноборець» зі своїм собакою, ірляндським сетером Родольфо, йде по степах України, аж поки не уполював зайця, за що його переслідують куркулі. І от він вже не Дон Хозе, а Данько Харитонович Перерва «степовик і член степового райвиконкому». І це ми навіть не почули нічого про тих, кого винесено у назву книги, і які з’являютьс� десь по закінченню чверті тексту� Чудовий текст, якби Кафка писав тексти для Монті Пайтона, мабуть вийшло б щось схоже. І якби писав українською, то грався б у панчі типу «Мінути минали і хвилювались хвилини» та «в сіні вві сні». Показує наскільки швидко і бурхливо розвивалася українська література у 1920-ті і який злочин проти культури було знищення розстріляного відродження у 1930-ті. ...more |
Notes are private!
|
1
|
Dec 29, 2023
|
Jan 13, 2024
|
Dec 29, 2023
|
ebook
| ||||||||||||||||
| B0DM1FPQ34
| unknown
| 4.14
| 342
| 1930
| 1930
|
liked it
|
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is (on a surface) an anti-war novel by Ukrainian futurist Ґео Шкурупій, published in Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is (on a surface) an anti-war novel by Ukrainian futurist Ґео Шкурупій, published in 1929. The English title is “Joan the battalionnaire�. I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #30 in the list. This novel is difficult to evaluate, largely because of the time and by whom it was written. Formally, it is an anti-war novel with two main characters: Stefan Boyko, a student expelled from the KPI for revolutionary activities, and the professor's daughter Joan/Zhanna (Yevhenia) Bart, a wealthy "domestic" woman of 22 who romanticizes the war and wants to become a kind of local Joan of Arc. Events begin to unfold in 1915 in Kyiv, where they both live. Stefan escapes from a policeman who was supposed to deliver him to the army and, through his friends, gets to Joan, who is having a séance at the time. One of the guests, Lieutenant Sergei Golubyatnikov, is in love with Joan, has to go to the front, and is jealous of her staying with the student guests... Two years have passed, and there is the February Revolution in the Russian Empire, the front is collapsing, soldiers are deserting en masse, and to raise morale and shame the soldiers, battalions of women and soldiers-amputees are created. "The government, as a true representative of the bourgeoisie and merchants, realized that if there was no merchandise in the store, then an ad was needed, a stunning ad that would entice everyone and bring in a significant profit. In this ad, Kerensky's government overtook even the US. Under the guise of revolutionary slogans, the imperialist appeals of the young militant bourgeoisie were put forward. "We will die for freedom and revolution. Let's go to win peace for the people. War to the victorious end!" Kerensky shouted in his speeches, and young ladies, students, and cadets clapped enthusiastically for him.� Meanwhile, Stefan is conducting anti-war propaganda in the army, and Zhanna joins a women's battalion. Here we have several layers: even in the dismissive description of propaganda, advertising is done when there are no goods! Zhanna is usually presented as an old-world personality who believes in "great Russia," but this allows her to say, for example, "Zhanna did not know who Lenin was, she heard that he was some German agent who the Germans sent to destroy the revolution." (In the later USSR, German aid to Lenin was usually not mentioned). Much other criticism of the Bolsheviks is presented under the sauce of "this is just the class enemy talking". Moreover, Stefan dreams of a new world that he will build: "In Ukraine, it will be possible to make a completely different system than in other republics. Here, the national movement has always had revolutionary ground. They have always rebelled against the masters, and the fact that these masters were and are Russians and Poles is the fault of history. Ukraine can be made into a completely different state. It can be freer than America. It will not have capitalists and exploitation, it will not have Moscow taverns with traditional Gypsies." That is why some critics see this novel as satirical, sometimes even parodic. Because in the novel, there are constant "inconsistencies": even at the beginning, a séance is described as a serious theosophical study, or Stefan plans to run away from a policeman but does not take advantage of the best opportunity-when the cop sits down to fix his shoe. Цей роман важко оцінити значною мірою через те, коли і ким він написаний. Формально, це анти-воєнний роман, де є два основні герої � вигнаний з КПІ за революційну діяльність студент Стефан Бойко та донька професора Жанна (Євгенія) Барт, заможна «домашня» жінка 22 років, яка романтизує війну і має бажання постати такою собі місцевою Жанною Д’арк. Події починають розгортатись у 1915 році у Києві, де обидва мешкають. Стефан втікає від поліцейського, що мав доставити його у армію і через знайомих потрапляє до Жанни, у якої у цей момент проходить спіритичний сеанс. Один з гостей � поручик Сергій Голуб'ятніков, закоханий у Жанну, має виїжджати на фронт і ревнує її до гостей-студентів, що лишаються� Минуло два роки, у Російській імперії лютнева революція, фронт валиться, солдати масово дезертують, і для підняття морального духу, присоромлення солдатів створенням батальйонів з жінок та колишніх солдат-ампутантів. «Уряд як справжній представник буржуазії та торгашів, зрозумів, що, коли у фронтовій крамниці немає краму, значить, потрібна рекляма, карколомна рекляма, що захопила б усіх і дала б значний прибуток. В цій реклямі уряд Керенського перегнав навіть Америку. Прикриваючись революційними гаслами, висувались імперіялістичні відозви молодої войовничої буржуазії. «Умремо за свободу й революцію. Підемо здобувати мир для народу. Війна до переможного кінця!..» � викрикував у своїх промовах Керенський, і йому захоплено плескали панночки, інститутки та юнкери.» Стефан цим часом у армії проводить антивоєнну пропаганду, а Жанна вступає у жіночий батальйон. От тут ми і маємо наявність кількох шарів: навіть у зневажливому описі пропаганди рекламою займаються чомусь коли немає товарів! Жанна звичайно подається як персона старого світу, віруюча у «велику росію», але це дає їй змогу наприклад казати «Хто такий Ленін Жанна не знала, вона чула, що це якийсь німецький агент, що його підіслали німці, щоб руйнувати революцію.» (у пізнішому СРСР німецьку допомогу Леніну зазвичай не згадували). Багато іншої критики більшовиків подано під соусом «це ж клясовий ворог говорить». Більш того, Стефан, мріючи про новий світ, що його збудує: «На Україні можна буде зробити зовсім відмінний устрій, ніж в інших республіках. Тут національний рух завжди має революційний ґрунт. Завжди повставали проти панів, а те, що ці пани були й є росіяни й поляки, то в цьому вже винна історія. З України можна буде зробити зовсім одмінну державу. Вона може бути вільніша за Америку. В ній не буде капіталістів і визиску, в ній не буде московських шинків з традиційними циганами.» Саме тому деякі критики розглядають цей роман як сатиричний, іноді навіть пародійний. Бо у романі постійно трапляються «невідповідності»: навіть на початку то спіритичний сеанс описується як серйозне теософічне дослідження, то Стефан планує збігти від поліцейського, але не користується найкращою можливістю � коли той присів поправити калошу. ...more |
Notes are private!
|
1
|
Dec 26, 2023
|
Dec 28, 2023
|
Dec 26, 2023
|
Paperback
| |||||||||||||||
| 6171701106
| 9786171701106
| 6171701106
| 4.49
| 1,814
| 1930
| Aug 04, 2023
|
really liked it
|
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is a Ukrainian psychological novel, English title is ‘A Little Touch of Drama� and, s Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is a Ukrainian psychological novel, English title is ‘A Little Touch of Drama� and, surprise! It is available in English . I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #29 in the list. The other novel of the author � The City, which I reviewed here. This book is considered one of the first Ukrainian intellectual novels. I would also add that it is one of the hermetic novels (most of the action takes place in one room on Zhylianska Street in Kyiv or in the minds of the characters). To a large extent, it is a reaction to the revolutionary maximalism of building a new world. The novel begins with the nightmares of Marta Vysotsky. Marta is a girl in her twenties who has moved from the relatively small town of Kaniv to live and work in Kyiv. It is the second half of the 20s (the novel was started in 1926, and it is mentioned that in 1927 she graduated from the Kyiv Commercial Vocational School). Marta works in the Mahortrest's statistical department and rents a room on Zhylianska Street. Although she does not "lure" men in any way, men are constantly falling for her, but failing to "win" her, they leave her. So, at the beginning of the novel there are: 1. A proletarian engineer, Dmytro Stainychyi, who approaches marriage (which he immediately proposes to Marta) as a social order: "There must be children from marriage... I think at least five. Here is the calculation: two will die, two will replace their parents, and one will be the net profit of the class and the nation." 2. David Semenovych is a neighbor who helped her rent this apartment and a degraded cooperator (i.e., one who lost his job). He is much older than she is, lives behind the wall with his wife and daughter, and plays the role of a friend to whom she can cry into his vest 3. Levi Rotter, a shy man who both loves her and is afraid that this love will tie them together (due to his traumatic experience with his first wife), so he tries to set her up with other people, hoping that if she marries, his desires will have to be put to rest. 4. A little later, Yura Slavenko, a biochemist who works with proteins, appears. He is one of those who reject everything old as unscientific and therefore false and superfluous, including love. To a large extent, he corresponds to the first part of Bacon's words mis-quoted in the book: "Whoever only tastes from the glass of science denies God, but whoever drinks the glass to the bottom comes to know God." The novel is largely based on the connection between the rather different Marta and Yuri and is a great illustration of how people here can convince themselves of anything while believing in their rationality. A wonderful novel and yet another crime of Soviet totalitarianism that killed the author, who managed to finish only two novels - this one and The City. Ця книга вважається одним з перших українських інтелектуальних романів. Я б ще додав, що це один з герметичних романів (більшість дії у одній кімнаті на вулиці Жилянській у Києві або у головах героїв). Значною мірою від є реакцією революційний максималізм побудови нового світу. Роман починається з жахіть, що сняться Марті Висоцький. Марта � дівчина двадцяти з хвостиком років, що з відносно невеликого Канева перебралась жити і працювати у Київ. На дворі � друга половина 20-х (роман розпочато 1926 року, згадується, що 1927 року вона закінчила вже київську комерційну профшколу). Марта працює у статчастині Махортресту та знімає кімнату на Жилянській. Хоч вона жодним чином не «заманює», за нею постійно упадають чоловіки, але не змогши «завоювати» кидають. От і на початок роману є: 1. Пролетарій, інженер Дмитро Стайничий, що підходить до одруження (яке одразу пропонує Марті) як до соцзамовлення: «Від шлюбу мусять бути діти� Я думаю, не менше як п’ят�. Тут такий розрахунок: двоє помре, двоє заступає батьків, а одне � це чистий прибуток класу та нації.» 2. Давид Семенович � сусід, що допоміг їй зняти це житло і деградований кооператор (тобто такий, що втратив роботу). Він істотно старше її, мешкає за стінкою з дружиною і донькою і грає друга, якому можна поплакатись у жилетку 3. Льова Роттер, сором’язливи�, що одночасно кохає її і боїться аби це кохання зв’язал� їх (через травматичний досвід з першою дружиною), тож він намагається звести її з іншими, у надії, що як вона одружиться, то на його бажаннях стане хрест. 4. Трішки пізніше з’являєтьс� Юра Славенко, біохемік, що займається білками. Він з тих, хто відкидає усе старе як ненаукове і тому хибне і зайве, зокрема кохання. Значною мірою він відповідає першій частині у цитованих у книзі словах Бекона: «Хто тільки покуштує з келиха науки, той заперечує Бога, а хто вип’� той келих до дна, той пізнає Бога». Роман значною мірою побудовано на зв’язк� доволі несхожих Марти і Юрія і є чудовою ілюстрацією того, як сюди самі себе можуть упевнити в будь-чому і при цьому віруючи у свою раціональність. Чудовий роман і черговий злочин радянського тоталітаризму, що вбив автора, який до кінця встиг дописати лише два романи � цей і Місто. ...more |
Notes are private!
|
1
|
Dec 23, 2023
|
Dec 26, 2023
|
Dec 23, 2023
|
Hardcover
| ||||||||||||||
| 6176735874
| 9786176735878
| 6176735874
| 3.94
| 1,180
| 1928
| 2020
|
really liked it
|
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is a modernist novel first published in 1928, the author's debut and perhaps his most Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is a modernist novel first published in 1928, the author's debut and perhaps his most interesting work. The English title is ‘Master of the Ship� meaning a Figurehead or the carved wooden sculpture that decorates the prow of a sailing ship. It is interesting that despite the fact that the author received the Stalin Prize in 1949, his most important novels are from the late 20s and early 30s. I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #27 in the list. The novel begins as a memoir written in the 1960s and 1970s by a man addressed as To-Ma-Ki (Co-Ma-Ci, Comrade Master Cinematographer). He describes how he worked as an editor, and screenwriter at the Odesa Film Factory in the late 20s-that is, a partially autobiographical story from the author's own time is wrapped in a wrapper of a fictional future SF. And it's not the only story within a story - there are also narrations from different characters and even postal letters; there are even comments from the future, where the narrator's sons share their thoughts regarding the "memoirs". There are also love and mystery lines - the author plays with all genres. There is an interesting prophecy of the war of the 1940s: "He worked in a factory until he went to command a regiment against the Poles. It was during the wars of the forties. That's when he fell near Warsaw, losing all the soldiers during the assault." However, the most interesting are the attempts to show the importance of expanding horizons rather than dwelling on the past and a description of the results of the work of creating a wooden sailboat for the film. It is worth noting that most of the main characters had real-life prototypes, starting with the most famous one, Олександр Довженко. Also shown are things unusual for later socialist realism in the 1920s Odesa: smuggling, opium, and prostitutes. It is a very multifaceted work. -------- Це � модерністський роман опублікований у 1928, дебют автора і можливо його найцікавіший твір. Цікаво, що незважаючи на те, що автор отримав Сталінську премію у 1949, його найвизначніші романи то кінець 20-х початок 30-х років. Роман починається як мемуари написані у 1960-1970-ті роки людиною, до якої звертаються То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно). Він розповідає, як працював редактором, сценаристом і монтажером на Одеській кінофабриці наприкінці 20-х � тобто у обгортку умовного майбутнього обернуто частково автобіографічну історію з сучасності автора. І це не одна історія-в-історії � також тут є оповіді різних персонажів і навіть поштові листи; не забувають додавати коментарі і з майбутнього, де сини оповідача додають свої думки щодо «мемуарів». Присутні також любовна і детективна лінії � автор грається з усіма жанрами. Мабуть цікавим пророцтвом є війна 40-х років: «Він працював на фабриці, доки не пішов командувати полком проти поляків. Це було в час війн сорокових років. Тоді ж він і поліг під Варшавою, поклавши всіх бійців під час штурму.» Проте найбільш цікавими є спроби показати важливість розширяти горизонти, а не зациклюватись на минулому: «Ти, може, взагалі проти цього фільму? Ти, може, думаєш завше одягати наших людей у драні свитки й вишивані сорочки? Страждання, злидні, соловейко й постійні мандри зі своєї землі � на землі інші, у каторгу, в ярмо, в перевертні? Ти думаєш, що ми не можемо підняти якір свого корабля й поставити паруси? Що ми не сильні духом і ділами для того, щоб заспівати веселої пісні про далекі краї, про блакитні високості неба, про бадьорі химери оновленого, духу?» та опис результатів праці � створення дерев’яног� вітрильника для фільму: «Гойдаються стиха реї. Паруси всі змотано. Грот-мачта зовсім гола: гафель не піднято. Палуба пахне смолою. Кормовий якір лежить під бортом. На прові � люк у чорний трюм. Борти похитуються. Все пахне живим деревом і лісовою нудьгою. Кожне дерево не втратило ще індивідуальності. Дуб кричить, що він дуб, сосна стогне, що вона сосна, негній-дерево крекче й собі своє ім'я. Ще немає одностайності. Кожну дошку, кожну планку защемлено між чужими: аж смола від цього виступає, мов піт. Дубовий брус придавлено тисом та буком. Усім від цього нелегко. Позвикавши в лісі на волі розхитувати черево, надимати груди, розмахувати руками, � дерева тут відчувають, що перевернувся світ. Сосни-мачти стогнуть не менше за інших: де поділася зелена дзвінка хвоя, якою можна було ловити вітер або сипати її собі під ноги зеленавим дощем? Голови позрубано, ноги відтято, рип-рип, як тяжко, рип-рип, як тоскно, недо-обре!» Окремо варто відзначити, що більшість основних персонажів мали реальних прототипів, починаючи з найвідомішого � Олександр Довженко. Також показано незвичні для пізнішого соцреалізму речі у Одесі 20-х � контрабанда, опіум, проститутки. Дуже багатогранний твір. ...more |
Notes are private!
|
1
|
Dec 02, 2023
|
Dec 04, 2023
|
Dec 02, 2023
|
Paperback
| ||||||||||||||
| B0DM27GPKQ
| 4.20
| 979
| Jan 01, 1947
| 2019
|
it was amazing
|
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is an urban psychological novel, written in 1929 but published in 1947, when the auth Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is an urban psychological novel, written in 1929 but published in 1947, when the author was in a (temporary) emigration in Munich, Germany. The English title is ‘Doctor Seraphicus�, the name is a pig Latin for Seraph(-im) � a six-winged angel. I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #44 in the list, but the publication date is notably after the date of writing. I previously read his Дівчина з ведмедиком, which is also on the list. I reviewed both the book and the biography of the author HERE. Just like Дівчина з ведмедиком, by the same author, at least the beginning of this work can be associated with Nabokov's Lolita, only if in ‘Bear…� the heroine is 16 years old at the very beginning, here we have a meeting of five-year-old Irka (a bit dismissive name variant for formal Iryna): - My name is Irka! But, after a while, she made an amendment: "Irusenka! [a prettified name variant] It seemed to her more convincing and certain, somehow both more tender and intimate. And Professor Vasyl Khrysanfovych Komakha (the surname is translated as ‘Bug�), whom his friends call Seraphicus because he is as detached from real life as an angel. He was just sitting with his books and thoughts in Shevchenko Park (he worked at the university across the street), away from these strange and incomprehensible creatures called people, when a strange girl (no supervision!) decided to befriend him, forms in her head who he is based on his last name, and even climbs on his lap. He is attracted by her honesty for even in her fantasies she remains rational, and she is attracted by the fact that this big red-faced man is interested in her. On the one hand, everything is very innocent-even when he later sees her naked in his dreams, it is only to wash her hair and put her to bed: But when he was carrying the little, warm, pink, helpless, trembling body wrapped in a furry sheet to bed, such boundless joy, such acute and painful tenderness for this little pile of human body, swelled in Komakha's heart that he involuntarily leaned against the wall and pressed the girl to his chest The extent to which Dr. Seraphicus is detached from the real world can be seen in his discussions about wanting a child, but not marrying - he does not understand and is afraid of women: It is true," Komakha said, "that even today a man of the twentieth century, like a man of the stone age, marries when he wants to have a child, but this only shows the inappropriateness of the irrational traditions that exist and nothing else. We have to overcome nature and oppose nature with the successes of mental development. What is the difference today between a marriage between a savage from Senegal and a professor at Oxford University or a full member of the College de France? There is nothing! If humanity had been more culturally developed, it would have made sure that the primitive and uncultured method of childbearing was replaced by another. Unfortunately, mankind has not taken the steps to make marriage an act worthy of an intellectual person. Gradually, the book introduces other characters and their stories, the most striking of which is probably Ver Elsner, a woman of the new time who does not rush to get married as soon as possible, to some extent a 20s Western vamp, but much more than just this stereotype. For those who want to understand the era and the people, the book contains her biography, which can be studied sentence by sentence, as it contains so much information about what people read, discussed, and dreamed about when they were young in the 1900s to the 1920s. It is worth emphasizing the descriptions of Kyiv during the 20s, not only the presence of coffee houses and theaters but even drug dealers: Some vaguely suspicious people walked between the coffee shop tables: young men in coats with collars turned up and green, emaciated faces of old men, and old men in long black pastors' coats with pink faces of young men. Both had the look of theater assassins from a minor stage. They leaned into the ears of those sitting at the tables and whispered cocaine and morphine. I have a hunch that Dr. Seraphicus is partly based on Агатангел Кримський, who was-not only a reclusive professor, but also, according to his autobiographical novel, Андрій Лаговський an asexual person. ================== Так само як Дівчина з ведмедиком, цього ж автора прийнаймні початок цього твору може асоціюватись з Лоліта Набокова, тільки якщо у Ведмедику героїні на самому початку вже 16 років, то тут ми маємо зустріч п’ятирічної Ірки: � Мене звуть Ірка! Але, за деякий час, внесла поправку:� Ірусенька! Це здавалось їй переконливіше і певніше, якось ніжніше й інтимніше. І професора Василя Хрисанфовича Комахи, якого друзі звуть Серафікус, бо він відсторонений від реального життя наче янгол. Він просто сидів з книжками і думками у Шевченківському парку (працював у університеті навпроти), подалі від цих дивних і незрозумілих істот, що звуться людьми, коли незнайома дівчинка (жодного нагляду!) знайомиться з ним, формує у своїй голові, хто він є базуючись на його прізвищі та навіть залазить йому на коліна. Його приваблює її чесність навіть у фантазіях, її � що цей великий червонопикий дядько зацікавлений нею. З одного боку усе дуже невинно � навіть коли він її бачить голу у вісні, то лише для того аби помити голову і покласти спати: Коли ж він ніс на руках маненьке, тепле, рожеве, безпомічне, тремтяче тільце, загорнене в мохнате простирало, щоб покласти в ліжко, в серці Комахи заколивалась така безкрая радість, така гостра й болюча ніжність до цієї маленької купки людського тіла, що він мимоволі прихилився до стінки і притиснув дівчинку до грудей Тобто відчуття виключно батьківське (материнське?). Наскільки доктор Серафікус відірваний від реального світу можна побачити з його дискусій про те, що він хоче дитину, ане одружуватись не входить у його наміри � він не розуміє і боїться жінок: То правда, � казав Комаха, � що ще й досі чоловік XX-го віку, як і чоловік кам'яного, коли він хоче мати дитину, вступає у шлюб, але це свідчить тільки про недоречність нераціоналізованих традицій, що існують, і більше ні про що. Ми повинні перемогти природу й протиставити природі успіхи розумового розвитку. Чим відрізняється на сьогодні шлюбний акт дикуна з Сенеґалю й професора Оксфордського університету або дійсного члена College de France? Істотно нічим! Коли б людство було культурно розвиненіше, воно давно подбало б про те, щоб примітивний і некультурний спосіб дітонародження заступити іншим. Людство, на жаль, не вжило жадних заходів, щоб зробити з шлюбу вчинок, гідний інтелектуальної людини. Поступово у книгу вводяться інші персонажі та їхні історії, найбільш яскравою з яких мабуть є Вер Ельснер � жінка нового часу, що не прагне по швидше вискочити заміж, якоюсь мірою західна жінка-вамп, але значно більше за цей стереотип. Для тих, хто хоче зрозуміти епоху і людей, у книзі подана її біографія, яку можна вивчати речення за реченням, стільки там інформації що читали, обговорювали, мріяли люди молодь яких припала на 1900-1920-ті роки. Окремо варто підкреслити описи Києва періоду НЕПу, не лише наявність каварень (так у тексті) і театрів до наркоділків: Між столиками каварні ходили якісь невизначені підозрілі особи: юнаки в пальтах з підведеними комірами і з зеленими виснаженими обличчями дідів та діди в довгих чорних сурдутах пасторів з рожевими обличчями юнаків. І ті, й ті мали вигляд театральних убивць із непершорядної сцени. Вони нахилялись до вуха тих, що сиділи за столиками, і пошепки пропонували кокаїн і морфій. У мене є припущення, що частково доктор Серафікус базується на Агатангел Кримський � не лише професор-відлюдник, а й, згідно автобіографічному роману Андрій Лаговський � асексуальна особа. ...more |
Notes are private!
|
1
|
Oct 30, 2023
|
Nov 07, 2023
|
Oct 30, 2023
|
ebook
| ||||||||||||||||
| 6170703725
| 9786170703729
| 6170703725
| 3.85
| 587
| 1928
| 2016
|
really liked it
|
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is a Ukrainian novel from the 1920s, the only novel written by Євген Плужник, who was Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is a Ukrainian novel from the 1920s, the only novel written by Євген Плужник, who was chiefly a poet. The English title is Unwell/Illness (the first version is more current following the sense, but at the same time in Ukrainian it is a noun, so I add an alternative). I’ve read it now because this year I plan to read more Ukrainian classics, so I took (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #26 on the list. A few words about the author. He started publishing his verses in the 1920s and was praised by a lot of literary critics. In 1926 he almost died from a bout of TB. In 1934 he was arrested by the NKVD. He was accused (falsely) of belonging to a nationalist terrorist organization and in March 1935, together with other prominent cultural figures of Ukraine, was sentenced to death but the sentence was changed to long-term camp imprisonment on the Solovki Islands, where he died of tuberculosis in 1936. The book starts in the mid-20s, when a director of Soviet enterprise, Ivan Semenovych Orlovets, visits an opera and is shocked to see that the prima singer, Zavadska, is a woman he once met before the 1917 revolution. He recalls not even her face, but her legs: once, he and other workers strutted on their day off and on a swing, they see a young lady. But she can't swing, has no force to push. He started swinging her, higher and higher and the wind rolled up her skirt, opened her legs high, up to the white lace on her thighs... now seeing her again, Ivan is infatuated. He strongly objects that he is in love with her, even as he starts to visit both opera and her apartment, where a group of people gathers for a party. The reason for his objection is that he is from workers, a proletarian, while she is the daughter of a former factory boss. He becomes visibly unwell, doesn’t sleep� Others see what it is about: - And why, let me ask you, can't people of different classes fall in love? Not because they will have different tastes, habits, preferences, sympathies, of course, but because they will naturally have different tastes, habits, preferences, sympathies... After all, you will not deny that very often people of different, even opposite, natures fall in love... Oh, of course, you will say that in the case of "proletarian - bourgeois" there will be a greater force than the difference in character - the difference with the mother's milk of the perceived ideology... Well, of course! How can you do without ideology... But I'm sorry, I don't understand, and probably never will, why lovers with different personalities can adapt to each other, but those with different ideologies cannot? Why do you think that the process of mutual adaptation is impossible for them? Of course, it can be very difficult, painful, and time-consuming, that's true. It is also clear that there will be some kind of spiritual struggle between such lovers for some time, until each of them gives up a little bit of his or her own, until they reach some kind of minimal harmony. I agree with this. But all of this does not at all deny the very possibility of this process, and therefore sometimes of one or another result of it... - No, no... You have it all wrong... Ivan Semenovych interrupted him thoughtfully... Such people simply cannot have the need to adapt to each other... A bit later (and it was a surprise to me!) readers find out that Ivan is married. Moreover, he tells about his problems to his wife, who as a true comrade he assumes must support him � here we have a great psychological portrait of a lot of adult men, who, facing emotional storm go to their spouse like a kid to his mother. This story is a great way to see the 1920s in Soviet Ukraine, where to speed up a recovery the New Economic Policy (NEP) was introduced and a lot of workers, often barely literate are installed on management posts, while to tap a real expertise specialists (usually shortened to ‘spec�) are hired from ‘enemy classes� and even sometimes get a higher pay; the small enterprise serving population is booming, but these are too ‘petit bourgeoise�. Thus, people, who could have been executed on a spot just a few years ago now are sought-out professionals. "How they, these intelligentsia, care about their personal lives!" Ivan Semenovych grimaced, trying to dismiss the thoughts Skvirsky had inspired. - "And you don't?" Mufke dived into the darkness somewhere. "We are all the same. Otherwise, one might think that people like you, for example, care about future generations and forget about themselves... Martyrs... Well, let me ask you, how will it work out then: you will care exclusively for the future, and those future ones will care even more for the future ones, and life will be in the same place? No, he, Mufke, does not agree to this. If you want the future to live well, you have to start living better today... And most importantly, when you start rebuilding your whole life, as we are doing now, don't forget about your little personal life... Otherwise, it may happen: we will build a magnificent palace, but inside, in separate cells, there will be rot and stench... Книга починається в середині 20-х років, коли директор радянського заводу, старий революціонер і справжній пролетар Іван Семенович Орловець відвідує оперу, це кубло старорежимності і міщанства. Там він випадково бачить ноги прими - співачки Ірини Едуардівни Завадської і впізнає її по ногах. Ще до революції 1917 року вони з іншими робітниками гуляли у свій вихідний і на гойдалці побачили стоїть панянка. Та несила їй � не розгойдається... А хлопці підморгують: "Ану, Іване, хитни!" Скочив я на гойдалку ту, раз! раз! � розгойдав так, що аж у вухах свистить! � Так і літали ми, одне в одне вдивляючись, немов поглядами сили свої міряючи... Затявсь я тоді примусити її заговорити до мене, попросити мене, щоб спинився! І примусив би! Да! � вигукнув Іван Семенович палко.� Та вітер нашкодив..." � � Закотив їй вітер спідницю, високо відкрив ноги, до білих мережив на стегнах... Тепер, побачивши її знову, Іван закохався. Він рішуче заперечує, що закоханий у неї, навіть коли починає відвідувати і оперу, і її квартиру, де щовечора збирається група людей явно не пролетарів. Причина його заперечення в тому, що він з робітників, пролетар, а вона донька буржуа � Ми всі чекаємо вашої ласкавої відповіди,� чомусь і собі підвівся Звірятин.� Щоб було ясніше, скажіть, чи могли б ви, Іване Семенович Орловець, чистої води пролетар, закохатися,� зробив він невеличку павзу,� в Ірину Едуардівну Завадську, буржуйку й дочку буржуя? � Ах, так? � хитнувся назад Іван Семенович.� Так от ви як?..� хрипко додав він, почуваючи, як холод залив йому груди. І, тамуючи в собі сміх, що вже лоскотав йому горло, нахилився весь до Звірятина:� Жартуєте, добродію! Хе! Ви ж на собі знаєте, що почуває пролетар до буржуя,� те, що й буржуй до нього! Вони або ненавидять один одного, або ж... зневажають,� кинув він і, круто повернувшись, пішов з кімнати. Трохи пізніше (і це було для мене несподіванкою!) читачі дізнаються, що Іван одружений. Крім того, він розповідає про свої проблеми своїй дружині, бо вважає, що вона як справжній товариш, має його підтримати � тут ми маємо чудовий психологічний портрет багатьох дорослих чоловіків, які перед емоційною бурею біжать до своєї дружини, як дитина до матері. � Як вони, ці інтелігентики, про своє особисте життя турбуються! � скривився Іван Семенович, пробуючи хоч цим від думок, Сквирським навіяних, відмахнутися. � А ви ні? � пірнув кудись у темряву Мюфке.� Всі ми однакові,� почувсь його голос згодом.� Філантропію ви покиньте. А то можна подумати, що такі, як ви, наприклад, за прийдешні покоління дбаючи, зовсім про себе забувають... Мученики-с... Ну, а тільки ж дозвольте спитати вас, як же воно тоді вийде: ви за майбутніх виключно дбатимете, а ті майбутні ще за дальших � а життя на тім самім місці? Бо ні, він, Мюфке, на це не згоджується. Коли хочеш, щоб і майбутнім добре жилося, починай і сьогодні жити краще... А головне, починаючи, як от ми тепер, все життя перебудовувати, не забувай і за маленьке життішко оте особисте... А то й таке статися може: пишний палац збудуємо, а всередині, по комірчинах окремих,� гниль та сморід... *** � Ах, так, дорогий товаришу Кунице? Та-ак? � зарипів стільцем рецензент і підвівся, блідий, і в гніві на скривджену дитину скидаючись.� Так ви думаєте, що, як будуєте ви всякі літаки та Дніпрельстани, так ви вже все можете? Да? Так чого ж тоді в особистому житті кожного у вас гниль, гидота, пліснява? А? Ну, кажіть, кажіть! � наступав він на нього. ...more |
Notes are private!
|
1
|
Oct 11, 2023
|
Oct 22, 2023
|
Oct 11, 2023
|
Hardcover
| ||||||||||||||
| B0DTXFZSJJ
| unknown
| 4.24
| 715
| 1928
| 1928
|
it was amazing
|
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is a psychological novel published in 1928, the English title is “A Girl with a Teddy Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is a psychological novel published in 1928, the English title is “A Girl with a Teddy Bear�. I’ve re-read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #24 in the list. First, a few words about the author. "V. Domontovych" (actually, without deciphering the name, although some contemporary publications write Viktor) is the pseudonym of Viktor Petrov (1894-1969). Externally, he was a Ukrainian writer, philosopher, social anthropologist, literary critic, archaeologist, historian, and cultural critic. Less well known is his cooperation with the Soviet security services, presumably since the 1930s, which most likely prevented him from becoming one of the "executed Ukrainian renaissance" In 1941, he was known to be in Nazi-occupied Kharkiv and wore a German uniform; in 1944-45, he probably retreated with the Germans because he worked in Munich in 1945-1949. He disappeared and "resurfaced" in the USSR in 1956, a fact that clearly indicates his cooperation with the secret service. Back in the 20s, he fell in love with Zerov's wife (a literary critic who was shot in 1937) and married her after the war. So, back to the novel. It starts at the beginning of the NEP (new economic policy) in Kyiv, which was just beginning to recover after the civil war. In the fall of 1922, the protagonist, Ippolit Varetsky, who works part-time as a teacher and as a chemist at a factory, meets Alexander Vladyslavovych Tikhmenev, a representative of the Supreme Council of National Economy (VSNKh) from Moscow. Tikhmenev is a big shot, some people now automatically assume that this means a career Bolshevik, but I'm more inclined to think of him as a "spets" � one of old-regime experts, who were actively used by the Soviet government in the 1920s to rebuild the country (and killed in the 1930s). He invites Varetsky to become a tutor for his two daughters, Zina and Lesia, aged 16 and 18, respectively. Varetskyi agrees. They live in quite different worlds: After my smoky, dank cave room, it was wonderful to enter the Tikhmenevs' clean, spacious, bright, warm apartment. There were no sacks of flour on the chairs in the hall, no sacks of potatoes on the Becker grand piano. The windows were glass, not carboard. I, with my big boots, soldier's knee-length wraps, green, protective-colored pants, wide sweatshirt, and cracked glasses, did not fit in. When I burst into the living room in my draped coat, belted with a sash, dragging a sled behind me, my sled caused surprise among the Tikhmenevs. They asked me where I had come down from the mountains on my sled. So I had to explain that I was going to go to ARA (American Reconstruction Agency, headed by Hoover) to get the parcel with flour, sugar, etc... As for sledding down the mountains, first of all, my years are not those of a young man, and secondly, even if I wanted to have fun, I would not have enough time for it. From the question I was asked, I realized that the Tikhmenevs never belonged to the category of "people with sledges," that they were completely abstract in their ideas about people with sledges, skiing down the mountains, free time, flour and sugar, food for tomorrow, and "tomorrow" in general. They could look at the sled as an object of fun. Rationing was not a problem for them. Then we have the somewhat strange romance between Varetskyi and Zina. Strange, because Ipolit is more concerned with practical matters than emotional ones, he is a rather closed person, he is satisfied with his life, even if at some point romance clouds his head so much that he even spends his last money to go to Moscow, where the Tikhmenev family has temporarily moved, almost reaches their estate, but returns at the last moment. Zina likes to tease him, for example, asking him at a family dinner: "Tell me, Ippolit Mykolaiovych, what do you do with your glasses when you kiss? Do you take them off or not?" Zina is a child from a wealthy family (all the way back to 1917, which is why I say that Tikhmenev is a spets), but who saw the tremendous changes that took place as she grew up. To understand the magnitude of the change, in the 20s, some people were promoting nudism and a departure from the old ‘bourgeois morality� so much that they traveled naked in public transport. So for her, having an affair to Varetskyi was primarily a teenage rebellion. I won't tell you how it ended. This is a wonderful novel about Ukraine, in particular Kyiv and Crimea in the 1920s, with masterful characterization and rich language. ============= На початку кілька слів про автора. «В. Домонтович» (насправді без розшифровки імені, хоч деякі сучасні видання пишуть Віктор) псевдонім Віктора Платоновича Петрова (1894-1969). Назовні це був український письменник, філософ, соціальний антрополог, літературний критик, археолог, історик і культуролог. Менш відома його співпраця з радянськими органами безпеки, імовірно ще з 1930-х років, що швидше за все дозволило йому не стати одним з «розстріляного відродження». У 1941 відомо що перебував у окупованому німцями Харкові і носив німецьку уніформу, у 1944-45 імовірно відступив з німцями і у 1945-1949 працював у Мюнхені. Він зник і «винирнув» у СРСР у 1956 � факт, що яскраво свідчить про співпрацю з органами. Ще у 20-ті закохався у дружину Зерова (літературний критик, розстріляний у 1937), одружився з нею після війни. Тож до роману. Він починається на початку НЕПу у Києві, що лише починає відновлюватись. Восени 1922 року головний герой - Іполіт Миколайович Варецький, що підробляє як учителем так і на заводі, досить випадково знайомиться з Олександром Владиславовичем Тихменєвим, що приїхав з Москви, як представник ВРНГ (Вища рада народного господарства). Тихменєв � велике цабе, дехто зараз автоматично вважає � більшовик-кар’єрист, але я більше схиляюсь до «спеца» - старорежимного експерта, яких активно використовувала рядянська влада у 20-ті для відбудови країни (та знищувала у 30-ті). Він запрошує Іполіта стати репетитором для двох своїх дочок � Зини та Лесі 16 та 18 років відповідно. Варецький згоджується. Тут ми зустрічаємо реалії у яких живуть доньки Тихменєв і Варецький: Після моєї продимленої вогкої печерної кімнати було чудно ввійти в чисту, простору, світлу, теплу квартиру Тихменєвих. На стільці в залі не стояли лантухи з борошном, на Беккерівському роялі не було мішків з картоплею. У вікнах шкло, а не дикт. Я зі своїми великими черевиками, солдатськими обмотками до колін, зеленими, захисного цвіту штанями, широкою толстовкою й тріснутими окулярами аж ніяк не пасував до цієї обстановки. Коли я вдерся у вітальню в драповому, підперезаному поясом пальті, тягнучи за собою саночки, мої саночки викликали здивування в Тихменєвих. Мене запитали, де саме спускався я з гір на своїх саночках. Отже, прийшлось пояснити, що я збирався звідціля одним заходом зайти в "АРА" й одержати там призначену мені посилку з борошном, цукром, какао, маїсом, кокосовим маслом... А кататись на саночках з гір, то, по-перше, й роки мої вже не ті, та, по-друге, коли б і захтілось розважитись, то мені для цього бракувало б часу. З запропонованого мені запитання я зрозумів, гцо Тихменєви ніколи не належали до категорії "людей з саночками", що вони цілком абстрактні в своїх уявленнях про людей з саночками, про саночки, катання з гір, вільний час, борошно й цукор, їжу на завтрашній день і про "завтрашній день" взагалі. Вони могли дивитись на саночки як на предмет веселої забавки. Пайок не був для них за життєву проблему. Дивно, дуже дивно! Видко, що таки можна не мати жодних реальних уявлень про життя, про різницю між тим, що входить у склад червоноармійського пайка й арівської посилки й... жити. І до того ж, ще й добре жити!.. Розмова й почалася про саночки, пайки, читання лекцій в червоноармійських клюбах, про "АРА", про американців з "АРА", про доляри, курс на радзнаки й золоті десятки. Далі ми маємо дещо дивний роман між Іполітом і Зиною. Дивний, бо Іполіт все більше по практичним питанням, а не емоційним, він досить закрита людина, його влаштовує його життя, навіть якщо у певний момент романтика хмарить йому голову так, що він навіть витрачає останні гроші аби поїхати у Москву, куди на час виїхала родина Тихменєвих, майже доходить до їхнього маєтку, але у останній момент повертається. Зина ж полюбляє його дражнити, наприклад на родинному обіді запитуючи: «Скажіть, Іполіте Миколайовичу, що Ви робите зі своїми окулярами, коли цілуєтесь? Ви їх здіймаєте чи ні?» Зина � дитина із заможної родини (увесь час, включно з до 1917 року, тому я кажу, що Тихменєв � спец), але яка бачила грандіозні зміни, що відбулися за її дорослішання. Для розуміння � у 20-ті роки деякі люди настільки просували нюдизм і відхід від старої міщанської моралі, що голими роз'їжджали у громадському транспорті. Тож для неї віддатись Іполіту це передусім підлітковий бунт. Чим закінчилося не буду оповідати. Чудовий роман про Україну, зокрема Київ і Крим 20-х років, з майстерним описом характерів і багатою мовою. ...more |
Notes are private!
|
1
|
Oct 02, 2023
|
Oct 28, 2023
|
Oct 02, 2023
|
ebook
| |||||||||||||||
| B0DLZQ2ZCX
| 4.03
| 327
| 1924
| 2012
|
really liked it
|
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is a psychological novel first published in 1924, the English title is “A Novel about Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is a psychological novel first published in 1924, the English title is “A Novel about the Sanatorium Zone�. I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #20 in the list. This short novel is a work that was far ahead of its time about the post-traumatic problems of civil war participants. The characters live in a certain closed sanatorium. The protagonist is Anarch, a "huge hairy anarch" who is not just an anarchist to make matters ‘scarier�. The action takes place somewhere in the USSR in the 1920s, so even if the hero was once a Makhnovist (as the main anarchist force in the civil war), he most likely joined the victors before the end. So he saw himself in some abandoned provincial town. It's night, it's Easter. He is in prison. In the cell, there are he, an anarch, the master of the situation, and some petty bourgeois shopkeeper. The anarch piles his giant figure on the shopkeeper and puts a revolver to his temple. The anarch asks: "Will you pay the contribution?" The shopkeeper is dry and stubborn: "No, comrade!" Yeah, he's going to keep talking! Well, that's fine: if the shopkeeper answers like that again, the anarch will shoot him at the first stroke of the Easter bell. This is the only way to debunk old gods. This is the beauty and joy of the mint... The man who shot for the sake of a "bright future", debunking old gods, cannot get along under the NEP, when former enemies are useful and respected members of society, because it means that maybe he killed in vain. Anarch is having a resort romance with Maya, who seems to have lost her mind for spying on everyone "in favor of the revolution." "And it's true!" Maya laughed, "This is, you know, a trick I have: I want to intrigue you, so I lead you by the nose. It's a trick of the KGB. "Yes," she said slowly, "do you think there are many Chekists among us sick people? - Why do you want to know? - Oh yes... I have a feeling you're a secret Chekist too! *** "Yes," Maya said, "that's what I am! Just think: I brought everything I could to the office. I violated my virginity with a random male, I gave up my purity, and not even through an ordinary animal mating. My patients were virtuosos. But I did it like those idiots who went to the pyre with a calm soul... And what the hell does it matter to me if my patients were sent to the other side in "twenty-four hours?" Maya stopped and put her hand on her forehead. "But don't forget," she continued, "during the years of barricade battles I dealt with more than one man and not ten and probably not twenty. Of course, the first feverishness has passed, but habit has taken its place. Do you understand? It's no longer the depth of a woman's soul, it's the deep hell in general. I just got used to tracking and reporting. And since I was constantly indifferent to other things and since I always remembered that I gave everything I could to the Cheka, I not only fell in love with this work, I just - a hundred damned things!" ========================= Коротка повість Хвильового, що є значно випередивший свій час твором про пост-травматичні проблеми учасників горожанської війни. Герої мешкають у певному замкненому санаторії. Головний герой � Анарх � «величезний волохатий анарх» не анархіст аби ще страшніше. Дія відбувається десь у СРСР у 1920-ті, тож навіть якщо герой колись і був махновцем (як основна анархічна сила городянської війни), то швидше за все перейшов до переможців. От він бачив себе в якомусь закинутому провінціальному городку. Іде ніч, іде Великдень. Тюрма. В камері він � анарх, господар становища, і якийсь дрібний буржуа � лавочник. Анарх навалюється своєю велетенською постаттю на лавочника й приставляє до його скроні револьвер. Анарх питає: «Внесеш контрибуцію?» Лавочник сухо й уперто: «Нема, товаришу!» Ага, він буде ще базікати! Ну, добре: коли крамар іще раз так відповість, анарх його розстріляє під перші удари великодного дзвону. Тільки так розвінчують старих божків. В цім краса й радість м'ятежа� Людина, що заради «світлого майбутнього» розстрілювала, тепер не може ужитись за НЕПу, коли колишні вороги � корисні і шановні члени суспільства � бо це означає, що може він вбивав марно. У Анарха курортний роман з Майею, якій слідкування за усіма «на користь революції» схоже знесло кукуху: « І це правда! � засміялась Майя. � Це, знаєш, у мене і такий прийом: я хочу тебе заінтригувати � от і воджу за ніс. Це прийом чекістів. Да� � поволі говорила вона. � Як ти гадаєш� багато серед нас, хворих, чекістів? � Навіщо це тобі? � Та так� Мені чогось здається, що й ти таємний чекіст! *** Так, � говорила Майя, � в цьому вся я! Бо ж подумайте: я принесла в офіру все, що могла дати. Я порушила свій дівочий стан із випадковим самцем, я віддала свою чистоту і навіть не через звичайну тваринну злучку. Мої пацієнти були віртуозами. Але я робила це, як ті ідіотки, які із спокійною душею йшли на вогнище� І що мені з того � сто чортів! � що моїх пацієнтів одправляли на той світ у «двадцять чотири години»? � Майя зупинилась і положила долоню на своє чоло. � Але не забувайте, � продовжувала вона, � за кілька років барикадних боїв я мала справу не з одним мужчиною і не з десятьма і, можливо, не з двадцятьма. Звичайно, перша гарячковість пройшла, але її місце запосіла звичка. Ви розумієте? Це вже не нетрі женської душі, а це нетрі взагалі. Я просто звикла висліджувати, доносити. І, оскільки до інших справ була постійна індиферентність і оскільки я завжди пам'ятала, що охранці я віддала все, що могла, я не тільки полюбила цю справу, я просто � сто чортів! � не можу без неї жити!» ...more |
Notes are private!
|
1
|
Sep 11, 2023
|
Oct 29, 2023
|
Sep 11, 2023
|
ebook
| ||||||||||||||||
| B0DV6W9F9C
| unknown
| 3.96
| 207
| 1927
| 1927
|
really liked it
|
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is the last novel written by Ukrainian writer Микола Хвильовий, the first part of whi Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is the last novel written by Ukrainian writer Микола Хвильовий, the first part of which was published in 1927. The English title I guess the best will be Waldschnepfe - a German name of Eurasian woodcock, for the Ukrainian name the author uses is derived from this German one. I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #22 in the list. Perhaps every national literature has its own "lost book"-a manuscript burned by the author, the only copy stolen, etc. For Ukrainian literature, one of these books is the second part of this novel, with a probably unique case. The second part was not only written, but even published in the sixth issue of the VAPLITE (Free Academy of Proletarian Literature) magazine in 1927, meaning that there were thousands (!) of copies. All of them were destroyed, and the author was forced wrote a letter of repentance to the editorial board of the Kommunist newspaper. Before the destruction, a number of people had read this part, i.e., they recounted the plot from memory, but certainly not verbatim. Below is an overview of the first (available) part of the novel. At the beginning of the novel, the protagonist, Dmitri "Dimi" Karamazov (a direct reference to Dostoevsky. In general, among the authors of the 1920s, Khvylovy, known for his slogan "Away from Moscow," makes the most direct references to Russian writers in his works) is vacationing with his wife Hanna in a certain country town "six hundred kilometers away from Not-a-Paris (as someone ironically called our capital city) [Kharkiv]," to which his friend Vovchyk arrives. While traveling by steamer, this Vovchyk met two strange women-they were from Moscow but spoke pure Ukrainian. Dmytro and one of the women, Aglaya, begin to flirt. It is important to note here that it is difficult to retell the plot, because there is no plot as such - there are characters, their dialogues, and the inner turmoil of Dimi, who realizes that something must be done, but does not know what. Dimitri just recently, during 1917-1920 was a fanatical communist who used to "fulfill his duties to the revolution" without remorse, including the execution of class opponents, and now, in the face of the NEP reality, he is painfully experiencing his disillusionment with the revolution. In addition, like many people, he blames others for his problems, such as his wife: "He looked at Hanna carefully. His wife seemed to him today not so much colorless as somehow hopeless. And precisely because she was hopeless, because she (he had already become quite convinced of this) could not help but stand in his way. Is Hanna capable of rising to the questions that disturb him so much? Will she ever overcome her limitations? Hanna is still a typical small town bourgeoisie, and it is she who prevents him from becoming a whole and determined person, who prevents him from opposing the slavish psyche of his degenerate countrymen. � "Understand this: I hate her because she is quiet and gentle, because she has gentle eyes, because she is weak-willed, because she is incapable of killing a person." Aglaya is the exact opposite of Hanna-she is bright, doesn't put words in her mouth, and knows Ukrainian better than the local linguists. Moreover, Dmytro rebels against the "classical" Ukrainian culture, while Aglaya defends it. On the whole, this novel exudes the spirit of that era. ============================ Мабуть кожна національна література має свою «втрачену книгу» - манускрипт, спалений автором, вкрадена єдина копія і т.д. Для української літератури однією з таких книжок є друга частина цього роману � з випадком імовірно унікальним. Друга частина була не лише написана, а навіть опублікована у шостого номера журналу ВАПЛІТЕ за 1927, тобто існували тисячі (!) копій. Усі вони були знищені, а автор написав покаянного листа до редакції газети «Комуніст». До знищення низка людей прочитала цю частину, тобто змін вони по-пам’ят� переказували, але звичайно не дослівно. Далі � огляд першої (наявної) частини роману. На початку роману головний герой твору Дмитрій «Дімі» Карамазов (пряме посилання на Достоєвського. В цілому серед авторів 1920-х років Хвильовий, відомий гаслом «геть від Москви» у своїх творах найактивніше напряму має посилання на саме російських письменників) відпочиває з дружиною Ганною у певному заштатному містечці «що стоїть від Не-Парижу (так хтось іронічно назвав наше столичне місто) [Харкова] за шістсот, приблизно, кілометрів» до якого прибуває його друг Вовчик. Під час подорожі пароплавом цей Вовчик познайомився з двома дивними жінками � вони з Москви, але розмовляють чистою українською. Дмитрій і одна з жінок � Аглая, починають певний флірт. Тут важливо зазначити, що переказувати сюжет важко, бо сюжету як такого не існує � існують персонажі, їхні діалоги та внутрішня душевна буря Дімі, який розуміє, що щось треба робити, але що не знає. Дмитрій � недавній фанатичний комунар, що раніше без докорів совісті «виконував свої обов'язки перед революцією», включно з розстрілами класових супротивників, а тепер, в умовах непівської дійсності, болісно переживає своє розчарування у революції. До того ж він, як і багато людей, винить у своїх проблемах інших � наприклад дружину: «він уважно дивився на Ганну. Дружина здавалася йому сьогодні не такою безцвітною, як якоюсь безвихідною. І саме тому безвихідною, що вона (в цьому він уже цілком переконався) не може не стояти йому на дорозі. Хіба Ганна здібна піднятись до тих питань, що так тривожать його? Хіба вона коли-небудь переможе свою обмеженість? Ганна все-таки типова миргородська міщаночка, і саме вона й не дає йому зробитись цільною й рішучою людиною, саме вона й перешкоджає йому протиставити себе рабській психіці своїх дегенеративних земляків. Хіба ці здивовані вишневі (обов’язков� вишневі) очі не характеризують її, що називається, «до отказу». Хіба це не вона та типова українська жінка, що, так ганебно випровадивши синів Тараса Бульби на Запорізьку Січ, пішла плодити безвольних людей?» � «Так зрозумій же: я її ненавиджу за те, що вона тиха й лагідна, за те, що в неї ласкаві очі, за те, що вона безвільна, за те, що вона � нарешті � нездібна вбити людини.» Аглая � цілковита протилежність Ганні � вона яскрава, за словом у кишеню не лізе, знає українську краще за місцевих лінгвістів: «� Знаєш, Дмитрій, їхні портрети обов’язков� треба вмістити в одному з наших журналів. � Як виключні екземпляри? � Покинь жартувати � махнув рукою лінгвіст. � Для руської публіки, для� як би це сказати� для «поощрєнія». � Для заохоти, � поправила Аґлая. � Так буде багато ближче до вашої мови. � От так московка! � сказав Карамазов. � Чи не почуваєш ти себе трохи ніяково, пане лінгвісте?» Більш того, Дмитрій бунтує проти «класичної» української культури, у той час, як Аглая її захищає: «� Мене цікавить друге питання. Говорячи про Тараса Шевченка, ти мав на увазі віршомазів взагалі чи саме його, божка вашої нації? � Я мав на увазі й віршомазів взагалі і його зосібна. � За що ж ти Шевченка так ненавидиш? � За що я його ненавиджу? � Карамазов знову зробив незадоволене обличчя: мовляв � навіщо цей допит? По- тім раптом нервово одкинув волосся і зупинився. � А за те я його ненавиджу, � надмірно запалюючись, сказав він злим голосом, � що саме Шевченко кастрував нашу інтелігенцію. Хіба це не він виховав цього тупоголового раба-просвітянина, що ім’� йому легіон? Хіба це не Шевченко � цей, можливо, непоганий поет і на подив малокультурна й безвольна людина, � хіба це не він навчив нас писати вірші, сентиментальничати «по-катеринячи», бунтувати «по-гайдамачому» � безглуздо та безцільно й дивитись на світ і будівництво його крізь призму підсолодженого страшними фразами пасеїзму? Хіба це не він, цей кріпак, навчив нас лаяти пана, як то кажуть, заочі й пити з ним горілку та холуйствувати перед ним, коли той фамільярно потріпає нас по плечу й скаже: «а ти, Матюшо, все-таки талант». Саме цей іконописний «батько Тарас» і затримав культурний розвиток нашої нації і не дав їй своєчасно оформитись у державну одиницю. Дурачки думають, що коли б не було Шевченка, то не було б і України, а я от гадаю, що на чорта вона й здалася така, якою ми її бачимо аж досі� бо в сьогоднішньому вигляді зі своїми ідіотськими українізаціями в соціяльних процесах вона виконує тільки ролю тормоза. � Прекрасне визначення! � із захопленням сказала Аґлая і тут же чомусь іронічно усміхнулась. � Але…� В цілому від цього роману віє духом тієї епохи. ...more |
Notes are private!
|
1
|
Sep 10, 2023
|
Nov 12, 2023
|
Sep 10, 2023
|
ebook
|
|
|
|
|
|
|
my rating |
|
|
||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
|
| 4.00
|
liked it
|
Sep 28, 2023
not set
|
Jan 13, 2025
|
|||||
|
| 3.78
|
liked it
|
Oct 31, 2024
|
Oct 23, 2024
|
|||||
|
| 3.31
|
liked it
|
Nov 23, 2024
|
Oct 15, 2024
|
|||||
|
| 4.53
|
really liked it
|
Nov 30, 2024
|
Oct 01, 2024
|
|||||
|
| 4.08
|
really liked it
|
Sep 25, 2024
|
Sep 21, 2024
|
|||||
|
| 4.64
|
really liked it
|
Sep 2024
|
Aug 26, 2024
|
|||||
|
| 4.52
|
really liked it
|
Aug 08, 2024
|
Aug 07, 2024
|
|||||
|
| 4.80
|
it was amazing
|
Aug 05, 2024
|
Jul 29, 2024
|
|||||
|
| 4.65
|
really liked it
|
Jul 13, 2024
|
Jul 09, 2024
|
|||||
|
| 4.71
|
it was amazing
|
Jul 06, 2024
|
Jul 01, 2024
|
|||||
|
| 4.76
|
it was amazing
|
Jul 2024
|
Jun 29, 2024
|
|||||
|
| 4.18
|
it was amazing
|
Jan 13, 2024
|
Dec 29, 2023
|
|||||
|
| 4.14
|
liked it
|
Dec 28, 2023
|
Dec 26, 2023
|
|||||
|
| 4.49
|
really liked it
|
Dec 26, 2023
|
Dec 23, 2023
|
|||||
|
| 3.94
|
really liked it
|
Dec 04, 2023
|
Dec 02, 2023
|
|||||
|
| 4.20
|
it was amazing
|
Nov 07, 2023
|
Oct 30, 2023
|
|||||
|
| 3.85
|
really liked it
|
Oct 22, 2023
|
Oct 11, 2023
|
|||||
|
| 4.24
|
it was amazing
|
Oct 28, 2023
|
Oct 02, 2023
|
|||||
|
| 4.03
|
really liked it
|
Oct 29, 2023
|
Sep 11, 2023
|
|||||
|
| 3.96
|
really liked it
|
Nov 12, 2023
|
Sep 10, 2023
|
Loading...
