ŷ������

“Люди, Марто, мають здебільшого два обличчя. Одне природжене, часто дуже дике, а інше вони набувають, живучи. І от часом те перше оголюється. Ви не знали цього, Марто, і ви здивувались.”
― Валер’я�� Підмогильний, Місто

“Ви багато хотіли, Марто... І я багато хотів. Ви зустрілись з таким, що мало хоче, а я... ні з ким не зустрівся.”
― Валер’я�� Підмогильний, Місто

“Як я люблю такі місця! Здається, знаходиш у них себе всю... Отак ходиш скрізь, і ніби полишаєш там трохи, там трохи себе, а тут, у такому місці, все полишене наче вертається до тебе, і ти знову вся ціла...”
― Валер’я�� Підмогильний, Місто

“Ich habe den Schriftsteller immer mit dem Bäcker verglichen. Aus einer kleinen Teigkugel bäckt er einen Laib Brot. Er hat einen guten Ofen, verwendet gute Hefe, und er ist sich nicht zu schade, den Teig für Monate, ein Jahr oder viele Jahre zu kneten. Aber wenn er scheu ist, wenn er sich vor seinen eigenen Gedanken und vor dem, was andere denken, fürchtet, dann sollte er lieber seine Bäckerei schließen und Volksschullehrer werden.”
― Valerian Pidmohylny, Місто

“The steppe! Stepan loved it too. A bright and warm memory surfaced within him, a recollection of a still night and the dreamy expanse of plains, of the endless reaches of the sky and the earth, the blue silence of the moon’s rays. Lying face up in the grass, with arms outspread, without a hat, barefoot and looking at the golden, azure, red, and green shimmering of the stars scattered across the sky by someone’s benevolent and powerful hand. To feel that hand in the air blowing faintly across your face. To fall asleep tired from observing the infinite space, secretly in union with it. And in the morning, from behind the mounds, sunrise �� a ray of light from the red ocean, a terrible, giant icicle of cold fire, flowering slowly into a searing ball.”
― Valerian Pidmohylny, Місто

“Любов - це довге алгебрійне завдання, де після всіх зусиль, розкривши дужки, дістаєш нуль.”
― Valerian Pidmohylny, Місто

“Не вірте йосифам, що тікають від жінок та за книжками собі сидять і маму люблять!”
― Valerian Pidmohylny, Місто

“Літературні трупи не втрачають здатності рухаться.”
― Valerian Pidmohylny, Місто

“�� Воно ж шкодить, �� зауважив Степан, закурюючи.
�� Все шкодить! Дихати теж шкідливо, бо ви спалюєте кров. Не дихайте, може, довше проживете! Ви думаєте �� не буду робити того, що шкодить, то більше житиму. А ви подумайте так: робитиму те, що шкодить, може, жити приємніше буде.”
― Valerian Pidmohylny, Місто